Тема 1. Визначення поняття міського господарства та його складових

ПЛАН

1. Міське господарство в його різних значеннях

2. Історія виникнення міського господарства

3. Наукові підходи до визначення поняття міського господарства та його складових

4. Відмінність місцевого господарства від державного й приватного господарства

1. Міське господарство в його різних значеннях

Міське господарство є єдиним організмом, що забезпечує функціонування всіх суб'єктів, що є користувачами послуг, надаваних інфраструктурою міського господарства. Міська інфраструктура може мати своє виробництво (товарів, послуг), своє планування (бюджети, ресурси), свої закупівлі (товарів, послуг, ресурсів), свої продажі (товарів, послуг), точно так само, як і виробниче підприємство.

Міське господарство розвивається як цілісний соціально-економічний організм. Керування містом – складне завдання. Вона різноманітна і багатофункціональна. Адже міська система керування виконує практично всі завдання, що й держава в цілому, будучи при цьому обмеженій у своїх діях федеральними нормами. Тому керування повинне проходити в рамках чітко організованої структури. Вона не має права часто змінюватися. Вона повинна дозволяти продуктивно працювати всім її ланкам, відпрацьовувати надійні взаємини, стійкі зв'язки, взаємодії.

Кризовий стан комплексу міського господарства сучасного міста обумовлено недостатньо ефективною системою керування, ротаційністю і незадовільним фінансовим становищем, високими витратами, відсутністю економічних стимулів зниження витрат при наданні послуг, нерозвиненістю конкурентного середовища, високим ступенем зношування основних фондів, неефективним керуванням, більшими втратами енергоресурсів.

Фінансове забезпечення змісту міського господарства в його нинішньому виді непосильно як для споживачів житлово-комунальних послуг, так і для бюджету міста.

Спочатку передбачалося, що при проведенні економічних реформ протягом досить короткого періоду часу буде завершений перехід до бездотаційного функціонування міського господарства, однак соціально-економічна ситуація не дозволила завершити цей перехід.

В останні роки недофінансування житлово-комунального господарства склало близько 20 відсотків обсягу необхідних засобів, що збільшується більшим обсягом накопиченої заборгованості в житлово-комунальній сфері.

Заборгованість у житлово-комунальній сфері є джерелом ланцюжка неплатежів, що охоплює практично всі галузі економіки міста й перетворюється в джерело погроз для соціально-економічного розвитку міста..

Недостатність бюджетного фінансування житлово-комунального комплексу з метою реалізації адресних програм капітального ремонту й розвитку привело до різкого збільшення зношування основних фондів. Технічний стан комунальної інфраструктури характеризується високим рівнем зношування, високою аварійністю, низьким коефіцієнтом корисної дії потужностей і більших втрат енергоносіїв. Так 40 відсотків тепломереж відслужили свій строк і вимагають заміни, тільки 9 відсотків водогінних мереж зношені менш чим на 50 відсотків, внаслідок чого втрати води в мережах оцінюються майже в 25 відсотків добового споживання. Середній вік основних фондів енергосистеми становить 28 років при граничному терміну служби в 30-35 років.

Із цієї причини планово-попереджувальний ремонт поступився місцем аварійно-відбудовним роботам, витрати на які в 2-3 рази вище.

Наслідком цього стали дефіцит потужностей електро- і теплопостачання, водовідведення й відчищання стічних вод, повсюдна перевитрата паливно-енергетичних ресурсів.

У той же час аналіз більшості інвестиційних проектів по розвитку систем комунального обслуговування показує, що в основному вони спрямовані на екстенсивне нарощування потужностей і в значно меншому ступені припускають заходу щодо скорочення витрат, втрат і витоків.

У житловій сфері не вдалося повною мірою скористатися перевагами конкурентних відносин у сфері керування й експлуатації житла, оскільки в умовах нестабільного й недостатнього фінансування виявилося неможливим домогтися побудови повноцінних договірних відносин. По цій же причині не вдалося повною мірою забезпечити державний контроль за якістю надаваних житлово-комунальних послуг, не створені рівні умови для учасників ринку різних форм власності.

Монополізм комунальних підприємств, недостатнє використання цивільно-правових механізмів відповідальності за кількість і якість надаваних послуг, що сьогодні перебуває на безпрецедентно низькому рівні, не дозволяють ефективно захищати інтереси споживачів. Недосконалим і недостатньо керованим є й транспортний комплекс міста.

Існуюча непривабливість комплексу міського господарства для приватних інвестицій обумовлена невиконанням бюджетних зобов'язань і відсутністю ефективних і прозорих процедур формування й зміни тарифів. Тим часом більшість проектів модернізації житлового фонду й комунальної інфраструктури, транспортної сфери потенційно є комерційно вигідними. Створення умов для припливу приватних інвестицій могло б кардинально змінити фінансове становище галузі.

Все це свідчить про наявність системної кризи в міському господарстві й про міжгалузевий характер виниклих проблем, для рішення яких, а також для забезпечення переходу до нової моделі стійкого функціонування комплексу міського господарства, необхідне використання програмно-цільового методу.

Сучасний керівник міського господарства повинен оволодіти сучасними теоретичними знаннями та досвідом практики ефективного управління містом у сфері реформування міського господарства, створення умов, основних напрямків, визначення заходів щодо поліпшення житлового господарства, інженерного (теплопостачання, водопостачання, водовідведення, газопостачання), інформаційного забезпечення, транспорту, обігу відходів, екологічної ситуації у місті.

Таким чином, тільки комплексний підхід до управління містом здатний забезпечити соціально-економічний розвиток міста, створити умови для покращання життя людини.

Економіка міста займається вивченням рішень, пов'язаних з вибором місця розташування фірм і домогосподарств. У інших галузях економіки просторові аспект:,; рішень ігноруються, при цьому вони виходять із звичних, але нереальних допущень про те, що виробництво і споживання відбуваються в одному місці. Що ж до економіки міста, то вона досліджує такий аспект економічної діяльності, який вимагає відповіді на питання «де?». У економіці міста домогосподарство вирішує, де працювати і де жити. Так само і фірма вирішує, де розмістити своє підприємство, контор;.' або торгову крапку.

Економіка міста досліджує просторові аспекти міських проблем і державно)! політики. Такі міські проблеми, як бідність, сегрегація, занепад міст, злочинність, скупченість і забруднення взаємно переплітаються з рішеннями про територіальне розміщення домогосподарств і фірм: рішення про місцеположення сприяють появі міських проблем, а міські проблеми позначаються на рішеннях про вибір місця життя і діяльності. Наприклад, переміщення робочих місць в передмістя сприяє зубожінню центральних районів міста, що веде до подальшого зубожіння у міру того, як заможні домогосподарства йдуть від проблеми податків в центрі міста. Грамотне обговорення альтернативних варіантів політики не може не враховувати значення цих просторових аспектів.

Якщо економіка міста — це наука, що займається вивченням рішень про розміщення, то чому її не називають економікою розміщення або просторовою економікою! Для присутності слова «місто» в економіці міста є три причини. По-перше, більшість рішень про місцеположення, як правило, стосуються міста: більше ^3/4 робочої сили США проживають в містах, звідки витікає, що аналіз місцеположення проводиться головним чином стосовно міських територій. По-друге, економіка міста займається також рішеннями про вибір місцеположення усередині міст. І нарешті, найзначніші проблеми, викликані рішеннями про місцеположення, мають місце на території міст.

Місто відносно самостійна економічна система, яка характеризується наявним виробничим потенціалом, сформованою системою об’єктів виробничої та невиробничої інфраструктури, наявністю внутрішніх та міжрегіональних зв’язків, єдиною системою державного управління та міського самоуправління, яка має визначати цілі та методи їх досягнення.

Міське господарство є складовою частиною народного господарства країни. Воно покликане виконувати важливу роль в забезпеченні потреб всього суспільства.

З метою визначення категорій «міське господарство», «економіка міського господарства» необхідно розглянути різні підходи до трактування цих понять вітчизняними і зарубіжними ученими і фахівцями.

Міське господарство – по – перше, сукупність приватних господарств у місті, по – друге, сума наявних підприємств й установ, що обслуговують міський благоустрій, по – третє, діяльність міста в особі його міських публічних органів, спрямована на задоволення відомих колективних потреб

Термін "міське господарство" уживається в трьох різних значеннях. По-перше, під міським господарством нерідко мається на увазі сукупність приватних господарств у місті. У цьому змісті міське господарство (або міська промисловість), будучи однієї з головних складових частин народного господарства, протиставляється позаміському, найчастіше сільському господарству. По-друге, міським господарством, у його статичному значенні, називають не зовсім правильно всю суму наявних підприємств й установ, що обслуговують міський благоустрій. Нарешті, по-третє, міське господарство розуміється як діяльність міста в особі його міських публічних органів, спрямована на задоволення відомих колективних потреб міського населення.

Особливо важливо й найбільш уживано з перерахованих нами останнє, чисто динамічне розуміння міського господарства. Саме в цьому змісті назване господарство становить предмет особливої наукової дисципліни, що нам і має бути викласти в дійсній частині курсу.

Міське господарство як господарська діяльність міста відіграє вирішальну роль у розвитку й благоустрої міста, а також у добробуті його населення, матеріальному й духовному. Тому й у виді поясненої багатозначності терміна "міське господарство" варто було б застосовувати спеціальний термін, пристосований до цього останнього його розуміння. Таким терміном, що вже здавна існує в літературі й законодавстві, є міське або муніципальне господарство.

Походження згаданого терміна ставиться до класичної стародавності. Munis по-латинському значить вага, тягота, тягар, a capio, recipio - беру, приймаю. Відповідно, міське управління як би бере на себе, за уповноваженням міста й з дозволу уряду, тягар суспільної влади, виконання суспільних завдань і розпорядження господарськими коштами, називається муніципалітетом, а його діяльність - муніципальним господарством.

Хоча цей останній термін рельєфно підкреслює всю конструктивну й економічну своєрідність історично сформованої міської громади, її істотні ознаки й властиві їй спеціальні завдання, і притім цілком точно й чітко відмежовує відповідне поняття як від "міського господарства" у його перших двох змістах, так і від господарства неміських громад. В деяких джерелах перевага надається терміну "комунальне господарство", що, навпроти, номінально згладжує фактично існуючі розходження між міськими й неміськими громадами. До того ж, у СРСР під комунальним господарством малося на увазі лише одна порівняно обмежена сфера місцевої, а зокрема й міській діяльності рад. Все це створює значну термінологічну складність, у якій треба буде розібратися особливо. Надалі викладі курсу нам неминуче прийде користуватися всіма трьома термінами, а саме: "міське господарство" (у його третім значенні) - як загальнозрозумілим і загальноприйнятим терміном, "муніципальне господарство" - як більше певним науковим терміном, і "комунальне господарство" (у містах) - як терміном офіційним.