Жменю сонечка (Уривок)

В столиці на перехресті під покаліченим хрестом дитя плакало (Не знало, що крильми проростало)

- Д а й й й т е,

Ж м е н ю С о н е ч к а – д-а-а-а-й-т-е!

благало...

Харків квітень 1923. Викопав покропив

живою водою вперше в М. в липні 77,

вдруге 24 IV 79.

Сумне київське небо

На початку двадцятих у Київі був Бойчук. Київ творчо гудів, мов бджоли на пасіці. Бойчук був творчою бджолою і з душі «Неба сум» на полотно переносив. Серед творчих бджіл у той час в Києві творчо гудів і Татлін. Він мав звичку ходити з лівого боку, процілованого щедро сонцем, і ніяк не міг зрозуміти, як сьогодні можна нехтувати сонячний бік і захопитись «сумом неба», як це робив обдарований митець Бойчук?

Але згодом, після створення «Літатліна», - Татлін – очима птаха без страху – «Небо Бойчукові» побачив – й чомусь полюбив те Небо – й пробачив Бойчукові його пристрасть до «сумного неба».

І я люблю київське сумне небо над Аскольдовою могилою, коли воно слухає дует Леся Курбаса й Михайля Семенка – скрипаля, які сумно-сумно грають-промовляють «Слово о полку Ігоря».

Київ, липень 1925-1933

Чомусь згадалось й записалось

ще раз з 3 VІ 79

Ясний вечір на білому морі

У Білому морі біля Соловків зі сміливими людьми – з Лесем Курбасом, Гео Шкурупієм і Миколою Зеровим в ясні липневі вечори купаються Місяць й білі зорі зі співзір’я Чюрльоніса.

А недавно недалечко від того місця, де я пас теличок і телят, в Біле море впало – впірнуло Велике Сонце, мов у колиску.

На думку телят, до якої я приєднався, - Сонце втомилось і захотіло спати.

Я на своїй сопілці програв колискову, й воно відразу заснуло.

Вранці я вигонив теличок пастися й бачив, як Сонце з моря випірнуло, утерлося теплим вітром. Усміхнулось весело теличкам і мені, й пішло своєю дорогою на свою Роботу.

Липень 1937.

Покропив Живою водою – відживив 5 VІ 78.

Горбата (уривок)

«Не можу більше брехати,

Покличте в хату тата,

я покохав!»

«-Де ж вона, - спитала мати, -

поклич її до хати».

«-Пробачте, мамо!

Не лайте, тато!

Не смійся, сонце:

ВОНА ГОРБАТА!

На мить завмерла хата.

«- Розкрийтесь, двері!» –

сказало сонце.

«- Звеселись, хато!» –

веліла мати.

Струнко й велично

ввійшла горбата.

Її зустрічали:

весела хата,

зачарована мати,

ввічливе сонце

і здивований тато.

І лише горбата

з Василем стала –

ГОРБА НЕ СТАЛО!

Москва 1955 – 71

Дві вічності – бажанова й моя

Микола Бажан спокійно йде зеленими дорогами в обійми до своєї вічності. А моя вічність таки зрадила мені – в 1934 році вийшла заміж за якогось літгенерала, здається Зангезі.

Маю надію, що до мене вона не повернеться⁷¹.

Москва 75

І на завершення рекомендуємо читачеві звернутися до ранніх творів цього прекрасного поета, що до сьогодні надруковані тільки в журналах «Нова Генерація» – це №№ 1, 3, 4, 5, 7, 10, 11, 1928 року та № 5 1929 року.

Література

1. Асєєва Н. Українсько-французькі художні зв’язки 20-х – 30-х років ХХ століття. – К., 1984.

2. Українське мистецтво та архітектура кінця ХІХ - початку ХХ ст. – К., 2000.

3. Лейтес А. Яшек М. Десять років української літератури. – Харків, 1929. – Т.І.

4. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ ст. – Луцьк, 1999.

5. Біла Г. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. – Донецьк, 2004.

6. Стріха Е. Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція. – Н’ю-Йорк, 1955.