Проблеми, властиві представницькій владі

Проблеми неспроможностей влади, пов'язані з представницькою владою, властиві парламенту, а деякі з них можуть бути притаманними урядові та різноманітним міністерствам і відомствам, а також органам місцевого самоврядування. Основним припущенням, на якому базується аналіз цих проблем, є те, що представники суспільства, які знаходяться при владі, часто опиняються перед дилемою вибору між діями, які можуть вести до ідеального в їх уявленні суспільства, та діями, які можуть не призвести до загального добробуту, але задовольнять інтереси їхніх виборців або фінансових груп, що їх підтримували під час виборів чи призначення. Крім того, не слід забувати, що коли особа чи група здійснюють вибір, вони також керуються і власними інтересами. Отже, на вибір можновладців впливають як мінімум три, часом взаємовиключні, чинники: загальні інтереси суспільства (держави), інтереси| виборців чи прихильників та власні інтереси.

Контроль же за додержанням можновладцями суспільних інтересів та часто інтересів виборців ускладнений через брак фінансів і часу. Тому суспільство, як і виборці в цілому, не зацікавлені в тому, щоб пильно стежити за діяльністю своїх представників, при чому чим ширша сфера втручання влади, тим ускладненіший та дорожчий контроль. Однак представники різноманітних груп суспільства, у тому числі бізнесових і фінансових груп, які мають чіткі та зосереджені політичні та економічні вподобання, ретельно відстежують дії можновладців, яких вони підтримували, не шкодуючи на це витрат і часу, хоча інтереси цих груп можуть не збігатися з інтересами решти виборців. В реальності такі групи мають на можновладців значно більший вплив, ніж суспільство в цілому. Для суспільства чи певних виборців, чиї інтереси та уподобання досить широкі, контроль за діями представників влади може здійснюватися лише вибірково здебільшого через громадські організації та засоби масової інформації.

Таким чином, проблеми, пов'язані з неспроможностями представницької влади, полягають у відсутності ефективного нагляду за діями можновладців з боку суспільства, а також у ретельному нагляді і тиску окремих заінтересованих груп. Хоча така ситуація є майже загальною тенденцією, деякі представники влади з різноманітних міркувань (як-от принциповість, порядність, чесність,

популізм тощо) можуть вибирати дії, спрямовані на добробут знеособленого суспільства або великої групи виборців (наприклад, інвалідів або пенсіонерів).

Вплив організованих інтересів (мотивований ззовні пошук ренти)

Будь-яке рішення влади має наслідком задоволення інтересів одних груп у суспільстві та ущемлення інтересів інших груп. Для загального ж добробуту суспільства необхідно, щоб рішення було Парето-ефективним, тобто розміщувало ресурси на ринку оптимальним чином. Вище вже йшлося про те, що інтереси самого суспільства або його окремих великих груп є розмитими, натомість інтереси конкретних невеличких груп або індивідів є чіткими і зосередженими. Розмиті інтереси набувають певної чіткості, коли за їх відстоювання беруться активні представники заінтересованих верств суспільства - це можуть бути, наприклад, партії або громадські організації. Якщо представник влади реагує на їхню діяльність, наслідком може бути прийняття рішення, що відображає інтереси цих верств.

Часто як великі, так і маленькі групи суспільства прагнуть задоволення своїх зосереджених економічних інтересів, наслідком чого є втручання влади в економічне життя. Відстоювання таких організованих інтересів в органах влади призводить до того, що ці групи можуть отримати ренту - додаткові вигоди за рахунок інших груп суспільства. Таке задоволення інтересів широких груп суспільства часом називається популізмом, у той час як задоволення у такий І спосіб інтересів невеличких груп чи індивідів є плідним ґрунтом для виникнення корупції.

Напевно, найдавнішим варіантом впливу організованих інтересів є намагання обмежити конкуренцію на ринку за допомогою державної влади. У часи, коли королі надавали певним підприємцям право монопольного становища на ринку, вони отримували за це винагороду у вигляді ренти - відсотків від значного прибутку, одержаного фірмою-монополістом. Іншим яскравим прикладом використання влади для максимізації прибутку і захоплення ринків є квоти і тарифи для імпортної продукції, тобто обмеження на конкуренцію з боку іноземних виробників. Часто такі заходи запроваджуються з метою захисту вітчизняного виробника, однак слід пам'ятати, що в реальності вітчизняні виробники фактично одержують ренту (додаткові вигоди) за рахунок споживачів, які позбавлені можливості більшого вибору товарів або можливості придбати якийсь товар за нижчою ціною. Водночас надмірний захист внутрішнього виробника може перетворитися на перешкоду для запровадження новітніх технологій та підвищення якості продукції, оскільки за умов протекціонізму та відсутності адекватної конкуренції з боку інших виробників або імпортерів, у захищеного виробника можуть зникнути стимули до удосконалення власного виробництва, пошуку шляхів до зниження цін на продукцію при збереженні або підвищенні її якості.

Окремим варіантом впливу організованих інтересів є запровадження фіксованих цін на ту чи іншу продукцію. Держава часто може вдаватися до захисту або виробників, або споживачів шляхом встановлення гарантованих мінімальних або максимальних цін на товари, вищих або нижчих за ринкові. Якщо влада з метою підтримання певних виробників запроваджує мінімальну ціну, вищу за ринкову, споживачі зазнають втрат, а також можна очікувати надмірного підвищення вартості основних засобів виробництва. І навпаки, якщо запроваджуються максимальні ціни, нижчі за ринкові, втрат зазнають

виробники, а вартість основних засобів виробництва може бути нижчою за їхню реальну ринкову вартість. Відповідно, у виробників зменшаться стимули постачати на ринок необхідну кількість товарів належної якості: крива пропозиції поповзе додолу, а споживачі, які начебто повинні були виграти від меншої ціни, насправді програють, оскільки отримають товар неналежної якості або будуть змушені витрачати час на пошуки товару та відстоювання у чергах за ним, а то і давати хабаря за право придбання товару. Намагання вирішити цю проблему шляхом запровадження раціонування у вигляді карток чи талонів на товари дає результати лише в короткотерміновій перспективі та є надто складним з точки зору фінансування і адміністрування, найкращим рішенням є лібералізація цін. Описаний варіант фактично є саме тим, що відбулося у Радянському Союзі наприкінці його існування у 1988-1991 p.p.

Отже, при державному втручанні в економічне життя слід зважати на те, чим мотивується це втручання, чиї зосереджені або розмиті інтереси воно може відображати та наскільки воно є виправданим з точки зору суспільних інтересів. Необхідно пам'ятати, що таке втручання може призвести до неефективного розміщення ресурсів, а виправлення наслідків невиваженого рішення може виявитися надто дорогим для суспільства.