Питання для обговорення

На підставі додаткової інформації [Інформаційні частини І—V; Закон України «Про зайнятість населення» (ст. 2)]:

1. Порівняйте визначення статусу безробітного в документах МОП, законодавстві України та в законодавстві низки зарубіжних країн. Знайдіть відмінності в цих визначеннях.

2. Дайте відповідь на питання:

—Яким двом методам визначення кількості безробітних від­повідають наведені визначення?

— Якою є мета використання обох методів визначення кілько­сті безробітних у вітчизняній практиці?

3. Окресліть можливості вдосконалення національного законодавства щодо визначення статусу безробітного.

На підставі додаткової інформації [Інформаційні частини І—IX; Закон України «Про зайнятість населення» (ст. 7)]:

1. Порівняйте визначення поняття «підходяща робота», наведене в законодавстві України, у законодавствах деяких зарубіжних країн та в документах МОП, та визначте наявні відмінності. Які, на вашу думку, основні причини цих відмінностей?

2. Чи є потенціал розширення критеріїв визначення підходящої роботи у вітчизняному законодавстві на підставі зарубіжного та міжнародного досвіду?

В якому разі підприємцеві вигідніше наймати робо­чу силу: коли крива попиту на робочу силу крута чи коли вона положиста? Доведіть свої висновки графічно.

Бібліографічний список

7, 10, 11, 12, 14, 15, 17

Семінарське заняття № 3

Тема 3. Індивідуальна пропозиція на ринку праці.

Мета заняття: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про регулювання процесів формування конкурентоспроможної робочої сили.

План заняття

1. Фактори, які впливають обсяги пропозиції та якість робочої сили.

2. Державне регулювання процесів формування конкурентоспроможної робочої сили.

3. Пропозиція на ринку праці: критичний аналіз підходів до визначення.

4. Класична теорія пропозиції робочого часу.

5. Фактори зниження економічної ефективності інвестицій у людський капітал в Україні).

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розгляд матеріалу даної теми починається зі з’ясування складових індивідуального пропонування праці: кількість робочого часу, темп роботи, якість робочої сили окремого працівника. Звертається увага на концепцію корисності як сучасну галузь економічної науки, що грунтується на законі спадної ґраничної корисності. Функція корисності (функція переваги) розглядається як співвідношення між комбінаціями доходу і відпочинку та рівнем корисності, тобто:

U = f(Y, L), (3.1.)

де U – рівень корисності,

Y – характеристика одиниці доходу,

L - години відпочинку.

Графіком цієї функції є крива байдужості, яка є межею між частинами площини, що мають більше і менше переваг (похила крива зліва направо). Сукупність таких кривих називається картою байдужості. Співвідношення (тангенс) Y/L, називається граничною нормою заміни доходу на відпочинок (МRS) і його величина визначається як втрата рівня задоволення, що припадає на кожну одиницю грошового доходу, від якої відмовились, в обмін на збільшення задоволення від кожної добавленої години відпочинку з тим, щоб забезпечити постійний загальний рівень задоволення. Водночас, співвідношення Y/L дорівнює тангенсу кута нахилу бюджетної лінії до вертикальної осі і називається граничною нормою ринкової заміни (MRMS).

Доходи, що отримують не приносячи в жертву години відпочинку (дивіденди, проценти, орендна плата, соціальна допомога, допомога по безробіттю) називаються нетрудовими доходами. Ефект доходу та ефект заміни - загальний принцип: якщо ставка заробітної плати не дорівнює МRS (граничній нормі заміни – величині, яку бажає одержати індивід), то вибір індивіда буде спрямований вздовж бюджетної лінії до досягнення сукупності величини доходу і годин відпочинку, яка задовольняє найбільше. Теоретично MRMS дорівнює MRS. У цьому випадку індивід максимізує задоволення. На графіку крива пропозиції робочого часу може мати як позитивний, так і негативний сегмент. Ефект заміни домінує, коли ставка заробітної плати зростає. Як результат, маємо зворотновигнуті криві пропозиції робочого часу.

Пропозиція інтенсивності праці залежить від внутрішніх мотивів індивіда та регулюється звичаями, традиціями, законодавством, системою контролю з боку роботодавців і державними або профспілковими інститутами. Людина може запропонувати на ринку праці окрім робочого часу та інтенсивності праці ще й свої здібності певної якості – вік, стать, фізичне здоров’я, рівень загальної освіти, рівень професійної освіти, віросповідання тощо. На думку послідовників теорії “людського капіталу” існує ланцюжок гіпотетичного зв’язку: інвестиції в людський капітал (витрати в освіту) викликають збільшення продуктивності праці працівників, що породжує вищі ставки заробітної плати і вищий загальний розмір заробітку.

Індивідуальне пропонування на ринку праці можна виразити такою формулою:

Si = TiEiTSi … .(3.2.)

де Т – кількість робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, перебуваючи на ринку праці;

Е – інтенсивність праці, яку людина проявляє в процесі виробництва продуктів;

ТS - рівень здібностей, підготовки (загальної, професійної) та досвід індивіда.