Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття індивідуального попиту на робочу силу.

2. Які фактори впливають на обсяг індивідуального попиту на робочу силу?

3. Розкрийте зміст поняття ринок робочих міст.

4. Які вимоги робочих місць до якості робочої сили?

5. В зв’язку з чим попит на робочу силу має циклічний характер?

6. В чому сутність коротко- та довгострокового попиту на робочу силу?

7. Які процеси, що відбуваються в економіці України, впливають на обсяги сукупної пропозиції на ринку праці в Україні?

8. Розкажіть про регіонально-галузевий аналіз попиту на робочу силу.

Тести поточного контролю знань по темі 5

1. Індивідуальний попит на робочу силу - це:

а) система взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та один з одним;

б) потреба у працівниках для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для виконання разових робіт.

2. Сукупний попит на робочу силу - це:

а) кількість і структура робочих місць, що існують в економіці країни; вся сфера суспільної праці, що включає як укомплектовані працівниками, так і вільні (вакантні) робочі місця.

б) диференціація видів трудової діяльності між різними групами працівників.

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Фактори впливу на індивідуальний і сукупний попит на працю.

2. Практичні висновки з класичної теорії пропозиції робочого часу.

Бібліографічний список до теми

10, 11, 12, 17, 18, 19

Тема 6. Зайнятість населення

Мета: засвоїти, закріпити та систематизувати знання студентів про концепцію зайнятості, форми зайнятості на ринку праці.

План вивчення теми

1. Поняття, види та форми зайнятості робочої сили на ринку праці.

2. Концепція повної та глобальної, примусової та добровільної зайнятості.

3. Закон України “Про зайнятість населення”.

4. Нормативні положення, які забезпечують гарантії зайнятості.

5. Основні напрямки самозайнятості.

6. Організація громадських робіт.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Необхідно усвідомити роль зайнятості в життєдіяльності всього суспільства й окремого індивіда через функції, які вона виконує, через розуміння того, що зайнятість для будь-якої країни є одним з головних макроекономічних показників. Саме тому це поняття широке, складне і має комплексний характер. По-перше, це є забезпечення громадян робочими місцями; по-друге, це формування, розподіл і перерозподіл робочої сили, по-третє, забезпечення відтворення робочої сили. Кожен із цих напрямів має широкий спектр конкретних дій.

Слід узяти до уваги, що різні вчені дають неоднакові визначення зайнятості, але при цьому залишається однаковою її економічна й соціальна сутність, на підставі якої і має базуватися соціально-економічна політика держави. Крім того, зайнятість має ще й демографічний зміст, бо від демографічного стану суспільства значною мірою залежить розвиток його продуктивних сил, економічне навантаження на працездатне населення. У цьому плані, ознайомившись із законодавчим визначенням зайнятості (Закон України «Про зайнятість населення», ст. 1) треба знати, хто в Україні належить до зайнятого, незайнятого і тимчасово незайнятого населення, а також розібратись із принципами диференціації зайнятості за формами і видами. Категорія «тимчасово незайняте населення» не збігається з нормами МОП з цього приводу і пов'язана з порядком реєстрації безробітних в Україні.

Зайнятість населення має дві групи основних показників — абсолютні та відносні. До основних абсолютних показників належить загальна чисельність зайнятих на різних рівнях (країна, область, місто, район, вид економічної діяльності, організація) осіб.

До основних відносних показників належать: рівень зайнятості, %; структура зайнятості, %.

Для засвоєння категорій «економічно активне» і «економічно неактивне» населення, а також того, як ці категорії міжнародних трудових норм співвідносяться із законодавством України, слід зіставити їх визначення. Треба зрозуміти структуру трудових ресурсів. Особливу увагу слід приділити вивченню правового регулювання зайнятості. Усі дії суб'єктів зайнятості мають регулюватися лише нормами законодавства України, в основу яких покладено два основні міжнародні принципи:

-кожен громадянин має право на працю, яку він вільно вибирає або на яку вільно погоджується;

-держава повинна створити умови для повної реалізації громадянами права на працю і гарантувати в цьому рівні права. [1, с. 16].

Базу правовідносин у зайнятості в Україні становить Конституція України (основні статті з цього приводу 43 і 46) та Закони України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Тому необхідно засвоїти зміст основних статей цих законів, уміти вільно орієнтуватися в їх застосуванні.

Часті зміни в Законі «Про зайнятість населення» мають об'єктивне підґрунтя, яке треба знати. Оскільки певну частину Закону «Про зайнятість населення» перебрав на себе Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», то її слід вивчати за Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Практична реалізація цих законів неможлива без інших законодавчих і нормотворчих актів, особливо Кодексу законів про працю України. Треба знати перелік та сутність деяких підзаконних актів, таких як положення, затверджені Кабінетом Міністрів України:

-Про державну службу зайнятості;

-Про Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

-Про організацію оплачуваних громадських робіт;

-Про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення;

-Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності;

-Порядок надання матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які знаходяться на його утриманні.

Завершити вивчення даної теми має розгляд і засвоєння засад і головних принципів державної політики зайнятості в Україні, які містяться в ст. З Закону України «Про зайнятість населення». Регулювання зайнятості в Україні виходить з того, Що цю функцію покладено на державу. Треба знати напрями регулювання, рівні впливу на регулювання занятості. Оскільки зайнятість населення належить до основних макроекономічних показників, а також оскільки занятість населення є, з одного боку, джерелом відтворення населення і робочої сили, а з другого - можливістю самовираження особи в процесі праці, то а стає головним елементом соціально-економічної політики держави.