2. 5. Водні ресурси річок Херсонської області

Херсонська область розташована на півдні України в Причорноморській низині, степовій зоні, на нижній течії Дніпра. Омивається Чорним і Азовським морями, а також Сивашем (Гнилим морем) та Каховським водосховищем. Водні об’єкти Херсонської області займають 430,5 тис. га.

Природні водотоки займають площу 10,67 тис. га.

По території Херсонської області протікають велика річка Дніпро – 178 км, середня – Інгулець – 180 км та 24 малі річки загальною довжиною – 373,7 км.

3. Характеристика річкової системи

Річкові системи є результатом складного фізико – географічного процесу, для якого характерна взаємодія кліматичних, геоморфологічних, гідрологічних і гідравлічних факторів. Тому Ржаніцин М. О. розглядає річкову систему в якості інтегрального показника цього процесу.

Вода стікаючи по схилам, спочатку утворює дрібні ерозійні борозни, котрі поступово збільшуються в об’ємі під дією рідини яка рухається, утворюючи русла.

Руслом називається вироблене водотоком ложе, по якому постійно або періодично відбувається рух води.

Водотоки, в руслі якого відбувається рух рідини протягом усього року або в більшої його частині, має назву постійного водотоку. Вважається, що невеликі періоди пересихання русла на мають великого впливу на водність, і русло зберігає в загальному випадку своє розташування. Водотоки, в руслах яких відбувається рух води відбувається на протязі меншого періоду року, мають назву тимчасових водотоків. В руслах таких водотоків може з’явитися стійкий трав’яний покрів і навіть дрібні кущ, які підвищують жорсткість таких русел. Русла тимчасових водотоків не завжди чітко виражені.

Сукупність русел усіх водотоків (постійних і тимчасових) в межах будь – якої території має назву русловою мережею. Частина руслової мережі, яка складається з ярко виражених русел постійних водотоків, має назву річкової мережі.

Визначення «річкова система» іноді порівнюється з визначенням «річкова мережа». Однак, річкова система ще характеризується чітко вираженим річковим басейном. Близьким до визначення «річкова мережа» є визначення «гідрографічна мережа», яка виключає не лише річки, а й озера та болота. Якщо на даній території розташовані або побудовані штучні водосховища, то вони також належать до гідрографічної мережі.

4. Живлення річок

Живлення річок пов’язане з атмосферними опадами. Надходження води в річку називається живленням. Виділяють чотири види живлення річок: дощове, снігове, льодовикове, підземне.

Живлення дощове – надходження у водний об’єкт поверхневих та ґрунтових вод, зумовлене випаданням атмосферних опадів у вигляді дощу. Відіграє важливу роль при формуванні хімічного складу води та гідрохімічного і гідрологічного режимів водних об’єктів.

Живлення підземне – приплив підземної води у водойми, водотік.

В залежності від переваження того чи іншого виду живлення знаходиться водний режим річки, її терміка, гідрохімічний режим та режим наносів. У холодну пору року осади накопичуються на поверхні річкових басейнів у вигляді снігу. У рівних районах і на невисоких горах цей сніг у теплу пору року тане і стає джерелом живлення річок. На високих горах сніг в теплу пору року розтає не повністю, поновлює запаси,що залишаються з попередніх років, і дає початок льодовикам. Талі води цих снігів і льодовиків є джерелом живлення річок. частина дощових і талих вод не стікає по поверхні, а просочується у верхні шари земної кори і частково дренується річками. Деяка частина цих вод йде на поновлення глибоко залягаючи запасів рантових і підземних вод, які повільніше попадають у русла річок.

Кількість води, яку одержують річки від того або іншого джерела живлення, неоднакова в різних районах і залежить в основному від кліматичних умов. Природно, що в жарких районах, де снігу не буває і ґрунтові води залягають на великій глибині, єдиним джерелом живлення річок є дощ. В районах з холодним кліматом, тривалою і сніжною зимою головна роль у живленні річок належить грантовим і талим водам. Основна частина річок України має переважно снігове живлення, причому доля його збільшується з півночі на південь.

У зоні степу, де ґрунтові води залягають глибоко і дренуються річками, а літні дощові води в основному витрачаються на випаровування, річки живляться лише за рахунок весняного сніготанення (Причорноморська низовина, Приазов’я). Річки із значною частиною дощового живлення характерні для Карпат.

У водному режимі річок визначається закономірне чергування протягом року періодів підвищеної та низької водності, які відбивають зміни умов живлення річки. Ці періоди називаються фазами водного режиму. Основними фазами останнього є водопілля, межень літня та зимова, фаза осінніх дощових паводків. На рівнинних річках помірних широт зазвичай спостерігаються всі чотири фази, на гірських річках найчастіше бувають лише дів фази: паводочна та меженна.