1. Загальна характеристика боліт

Болото — це ділянка земної поверхні, яка характеризується застійним або слабопроточним зволоженням верхніх горизонтів ґрунту з наявністю процесу торфоутворення, де розвивається специфічна болотна рослинність, пристосована до умов сильного зволоження і нестачі кисню в ґрунті. Якщо на ділянці суші з надмірним зволоженням потужність торфу невелика і коріння рослин досягають мінерального ґрунту, то такі ділянки називають заболоченими землями, або болотами в початковій стадії їхнього розвитку.

В Україні найбільше боліт на Поліссі (особливо в Рівненській, Волинській та Чернігівській областях), у долинах степових річок та в Українських Карпатах. Це переважно низинні болота. На Поліссі їх до 90 %. У північно-західній частині Полісся та в Українських Карпатах перехідні і верхові болота займають невеликі площі. Загальна площа боліт в Україні становила близько 1 млн. га. Значна їх частина осушена й використовується у сільському та лісовому господарстві. Для збереження окремих боліт і болотних масивів у природному стані здійснюються заходи щодо охорони їх.

Важливим питанням є охорона боліт, особливо охоронювані природні території (ООПТ).

Проблемою збереження боліт займаються наступні організації: Міжнародні водно - болотні угіддя (Wetlands International). Міжнародна група по охороні боліт (International Mire Conservation Group) – IMCG.

2. Коротка історична довідка

Піонером вивчення болота й природи торфу в Росії був М. В. Ломоносов. І. Г. Леман в 1766 дав першу класифікацію торфів з урахуванням рослинних залишків у них. Г. І. Ендельман в 1810 видав книгу по осушенню Болото, у якій він розрізняв торфи по горючості. Роботи експедиції І. І. Жилинського в 1873 - 98 по осушенню боліт в Полісся, Московській та іншій губерніях дали коштовні наукові відомості. Великий внесок у вивчення рослинності й географії Болото вніс Г. І. Танфільев; перше районування Болото Європейської частини Росії дав А. В. Фомін (1898). Розвиток вчення про болота в 20 в. пов'язане з іменами В. С. Доктуровського й В. Н. Сукачева, що опублікували узагальнюючого посібника з болотоведенню. Доктуровський уперше в СРСР застосував пильцевій метод вивчення торфу й вивчив розвиток торфовищ по геологічних періодах. Сукачев В. Н., Аболин Р. И. та інш. провели поглиблені дослідження псковських боліт. Великий внесок у вчення про болото внесли Д. Л. Герасимов і В. В. Кудряшов. Перший вивчив географію й стратиграфію Болото, у тому числі деталі будови торф'яної товщі у зв'язку із процесом торфоутворення, другий створив оригінальну теорію росту й розвитку торфовищ. Із закордонних учених питаннями болотоведення на початку 20 ст. займалися К. А. Вебер у Німеччині, А. К. Каяндер у Фінляндії, відомі шведські роботи. Трохи раніше з'явилися роботи французьких і голландських болотоведів; особливо велике значення мало отримання відомостей про болото та болотні масиви (1884) Д. Лескере.

3. Походження терміна болото та інші визначення

Слово «болото» має древнє балто - слов'янське походження. Цей корінь зустрічається у всіх древні й сучасних балто - слов'янських мовах. Невипадково прабатьківщиною слов'ян уважається болотиста місцевість між білоруським Поліссям і Балтійським морем. Сама назва Балтика також вільного від цього кореня. У слов'янських мовах з повноголоссям (російський, український, білоруський та інш.) звучить у вигляді болото, в інших слов'янських і балтійських мовах, у тому числі в старослов'янському як «блато», «балто». Примітно що в результаті довгих язикових контактів слов'ян зі східно - романським населенням слово балтє / balta «драговина» увійшло в румунський і молдавську мови, у тому числі в топоніми. З ними разом була запозичена й інша лексика, що ставиться до води (лунка / lunca, здвой / zavoi, смерк / smarc «болото» від слова «сутінок», острів / ostrov, лоткэ / lotca та інш.).

Відповідно до словника Фасмера, слово має слов'янське походження й родинно литовському слову baltas (білий). У той же час спорідненість англійському слову pool (калюжа, прудик) ставиться під сумнів.

Марь - заболочений рідкостойний модриновий ліс, що переривається ділянками безлісних купинястих боліт і ерників.

Мочажина - вологе, заболочене, топке місце між купинами на болоті, низинному лузі.

Руда болотна - донні відкладення бурого залізняку в болоті як результат життєдіяльності залізобактерій.

Драговина - перезволожена ділянка болота з розрідженим торф'яним покладом, високим рівнем води й пухкою неміцною дерниною [7].

Трясовина - хитке болотисте місце.