Тема 2. Середовище та особливості сучасного етапу розвитку

МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН.

1. Середовище міжнародних економічних відносин.

2. Сучасні тенденції та особливості розвитку міжнародної економіки.

3. Класифікація країн в міжнародній економіці.

Середовище міжнародних економічних відносин.

Середовище міжнародних економічних відносин - це система умов і факторів існування міжнародних економічних зв'язків. Середовище МЕВ поділяється на внутрішнє і зовнішнє.

Внутрішнє середовище МЕВ- це внутрішня будова системи МЕВ разом з її внутрішніми законами існування, функціонування і розвитку.

Зовнішнє середовище МЕВ - це зовнішні по відношенню до суб'єктів МЕВ умови реалізації форм і різних рівнів МЕВ.

Внутрішнє середовище МЕВ може бути представлене як набір наступних елементів:

• зовнішньоекономічна діяльність країн та їх суб'єктів;

• управління міжнародними економічними процесами, регулювання МЕВ;

• форми і види МЕВ;

• внутрішні закони функціонування системи МЕВ (явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці і мають чітко виражений причинно-наслідковий характер, постійно чи періодично повторюються за певних умов).

Зовнішнє середовище поділяється за двома критеріями:

1)За сферами впливу:

а)природно-геогр середовище (розташування природних ресурсів (нерівномірність, наявність), величина території країни, кількість населення, розташування країни по відношенню до світових торгових шляхів);

б)політико-правове середовище (вплив внутрішньої політики держави на національну економіку, вплив міжнародної політики держави на МЕВ; дотримання правових і договірних норм; політична стабільність країни);

в)економічне середовище (стан наукових досліджень; розвиток засобів виробництва, техніки і технологій; ефективність використання ресурсів; фінансово-кредитна система та ін.);

г)соціально-культурне середовище (соціальна поведінка людини, ідеологія; розвиток фірм, мотивація людей до праці; мовні і не мовні комунікації та ін).

2)за безпосередністю впливу, дії:

а)умови і Фактори прямої (безпосередньої) дії (це є своєрідне навколишнє середовище (міжнародні організації, міжнародні комунікації і т.ін.)).

Б) умови і Фактори не прямої (посередньої) дії.

Сучасні тенденції та особливості розвитку міжнародної економіки.

У другій половині 20 століття МЕВ у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн. Окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Тому основними тенденціями сучасного розвитку міжнародної економіки є:

1. Економічна глобалізація, яка проявляється у зростаючій взаємозалежності економік різних країн, в дедалі більшій цілісності та єдності світового господарства, поглибленні глобальних проблем людства ( які можна умовно розділити на декілька напрямів:

1)група проблем суспільних взаємовідносин, міждержавних економічних зв'язків, подолання відсталості багатьох країн і регіонів, ліквідації наслідків світових, регіональних і локальних криз, процесів ринкової трансформації;

2)проблеми пов'язані із розвитком суспільства в умовах глобалізації, пристосуванням сучасної людини до умов соціального середовища, що змінюється на яке безупинно впливає науково-технічний прогрес та урбанізація;

3) глобальні проблеми, що з'являються у сфері взаємодії природи і суспільства - охорона навколишнього середовища, використання поновлюваних джерел енергії і тих, що не поновлюються і тд).

2. Поглиблення інтернаціоналізації господарського життя, яка передбачає тісне зближення і взаємопроникнення окремих національних господарств.

3. Поширення інтеграційних процесів, які передбачають проведення узгодженої міждержавної економічної політики, переплетення і зрощення виробничої, фінансово - комерційної, науково-технічної діяльності окремих країн.

4. Посилення міжнародної конкуренції.

5. Зростання відкритості економік країн.

Відкритість економіки має 2 аспекти: функціональний і торгівельно-політичний (інституціональна відкритість).

Функціональна відкритість - це ступінь включення національної економіки в систему міжнародного поділу праці, тобто ступінь залежності її відтворювального процесу від зовнішньоекономічних зв'язків, як щодо експорту, так і щодо імпорту.

Показники функціональної відкритості національної економіки:

1) - питома вага зовнішньої торгівлі (експорт + імпорт) у валовому продукті;

2) - доля імпорту у внутрішньому споживанні товарів та послуг;

3) - доля експорту по відношенню до виробництва;

4) - питома вага іноземних інвестицій по відношенню до внутрішніх. Малі індустріальні країни мають високу ступінь відкритості:

1) 55-70% (зовнішньоторгова квота у ВНП) в таких країнах як Нідерланди, Бельгія, Австрія.

2) 4045% (зовнішньоторгова квота у ВНП) - Франція, Італія, Великобританія.

3)У великих державах (США, Росія, Китай, Індія.) незалежно від рівня їх розвитку не перевищує поки що 15-20%. Причинами такого низького ступеня відкритості є: великий розмір внутрішнього ринку; забезпеченість сировиною; орієнтування на замкнуту модель.

Недоліком цього підходу є те, що він не враховує відмінності між малою, середньою та великою економіками (із зростанням розміру країни ступінь функціональної відкритості може зменшуватися, але вона все-одно вважатиметься відкритою економікою).

Альтернативний підхід базується на концепції - "інституціональної" (торгово-політичної) відкритості. Цей підхід враховує обмеження та бар'єри щодо входження в національну економіку іноземних суб'єктів і для виходу національних суб'єктів на міжнародні ринки, тобто – ступінь лібералізації транскордонних переміщень товарів, послуг, капіталів, робочої сили.

Класифікація країн в міжнародній економіці.

Найбільш повне уявлення про групи країн в ME дають дані міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу: ООН, МВФ, Світовий банк. Оцінка цими організаціями груп країн в ME дещо відрізняється, тому що неоднаковою є кількість країн - членів цих організацій.

Також будь - яка класифікація відображає завдання, що їх ставить перед собою кожна з міжнародних організацій. В більшості в групи об'єднуються ті країни, котрі мають загальні або близькі характеристики економічного розвитку, подібну інституціональну структуру господарського управління, схожі принципи виробництва і загальні проблеми що стоять перед ними.

В аналітичних цілях в рамках ME країни діляться на три великі групи:

І. індустріальні країни.

24 промислово розвинені країни Північної Америки, Західної Європи і Тихоокеанського басейну з високим рівнем доходів. Серед індустріальних країн найбільш суттєву роль відіграють країни так званої Групи 7, які забезпечують 47% світового ВНП і 51% міжнародної торгівлі. На Європейському континенті, де находяться 4 із 7 найбільших індустріальних країн, найбільш значимим об'єднанням є

Європейський Союз в складі 15 країн, які дають 21% світового ВНП і 41% експорту.