Теоретичні матеріали.

Техніка безпеки

Усі студенти, які навчаються в комп’ютерних класах кафедри повинні знати “Правила техніки безпеки при експлуатації електрообладнання і електроприладів”, а також інструкції з проведення занять. Практичні заняття в комп’ютерних класах проводяться під керівництвом викладача.

У приміщеннях кафедри забороняється курити, знаходитись у верхньому одязі, зберігати легкозаймисті речовини , ртуть та інші отруйні речовини.

Під час роботи за комп’ютером потрібно дотримуватись таких вимог:

• стежте, щоб ваші руки були сухі та чисті;

• без потреби не торкайтеся задньої стінки системного блоку, пломб, екрана монітора і електричних кабелів високої напруги;

• не намагайтеся зняти кришку системного блоку чи переміщувати пристрої, передусім монітор;

• підключення додаткових внутрішніх або зовнішніх пристроїв до персонального комп’ютера повинно виконуватись тільки працівником, відповідальним за роботу комп’ютерної техніки;

• категорично забороняється студентам проводити будь-який ремонт електрообладнання.

• після вимикання комп’ютера рекомендується виконувати повторне вмикання через 10-15с;

• на столі, де встановлено комп’ютер, не повинні знаходитися сторонні речі;

• не допускайте перекриття вентиляційних отворів монітора, що знаходяться на верхній та бокових панелях;

• вмикання комп'ютера проводиться в такій послідовності: допоміжні пристрої, які підключені до ПК, монітор, системний блок.

• вимикання живлення слід робити тільки після виконання команди Shut Down;

• файли з документами необхідно зберігати у вказаних викладачем папках.

• студентам заборонено вносити зміни в програмне забезпечення, робити особисті заставки екрана, видаляти папки і файли без дозволу викладача.

Про недоліки в роботі комп’ютерів та аварійні ситуації студенти зобов’язані повідомляти викладача.

Цілі та структура курсу медичної інформатики

Цілі дисципліни:

• демонструвати базові навички роботи з ПК та пошуку медичної інформації з використанням інформаційних технологій;

• використовувати методи обробки медичної інформації.

• визначати можливості застосування інформаційних технологій та ПК у медицині;

• пояснювати принципи формалізації і алгоритмізації медичних задач, принципи моделювання в біології та медицині;

Курс медичної інформатики поділено на три модулі:

Модуль 1. Основи інформаційних технологій в системі охорони здоров’я. Обробка та аналіз медико-біологічних даних.

Змістові модулі:

1. Вступ до медичної інформатики. Дані та інформація.

2. Медичні дані. Методологія обробки та аналізу інформації.

Модуль 2. Медичні знання та прийняття рішень в медицині.

Змістові модулі:

3. Медичні знання та прийняття рішень.

Модуль 3. Інформаційні системи в системі охорони здоров’я.

Змістові модулі:

4. Системи, направлені на пацієнтів, та інституційні інформаційні системи в охороні здоров’я.

Основні завдання та складові медичної інформатики

Інформатика - це комплексна, технічна наука, що систематизує прийоми створення, збереження, відтворення, обробки та передачі даних засобами обчислювальної техніки, а також принципи функціонування цих засобів та методи керування ними. Термін "інформатика" походить від французького слова Informatique і утворене з двох слів: інформація та автоматика. Запроваджено цей термін у Франції в середині 60-х років XX ст., коли розпочалося широке використання обчислювальної техніки. Тоді в англомовних країнах увійшов до вжитку термін "Computer Science" для позначення науки про перетворення інформації, що ґрунтується на використанні обчислювальної техніки. Тепер ці терміни є синонімами.

Інформатизація та бурхливий розвиток інформаційних процесів в системі охорони здоров’я в 70–х роках ХХ століття спочатку за кордоном, а потім і в нашій країні привели до становлення самостійної науки – медичної інформатики.

До медичної інформатики належать пошук, обробка, аналіз та довгострокове зберігання даних медичних досліджень та відомостей медичної практики, а також закономірності всіх процесів обміну між структурованими медичними базами даних. Досвід показав, що рівень ефективності використання медичної інформатики в лікувальному закладі на 90 відсотків залежить від підготовки медичного персоналу, і на 10 відсотків - від технічної бази конкретного закладу. Технічна база - комп'ютерна техніка - з кожним роком все дешевшає при зростанні її продуктивності. Найслабшою ланкою ефективного використання комп’ютерів є підготовка кадрів, особливо лікарів та середнього медичного персоналу. Завдання даного курсу, надати такий рівень знань та практичних навичок, щоб сьогоднішній випускник почував себе впевнено, сідаючи за комп’ютер і шукаючи потрібну інформацію.

Стрімкий розвиток науки та інформаційних технологій створює у нинішній час нові можливості в охороні здоров'я. Сучасні діагностика, обробка статистичних баз даних, ведення історії хвороби, робота з лікарняними листами - у всьому спостерігається тенденція до автоматизації рутинної праці, а , значить, впровадженню комп'ютерних технологій, котрі, в свою чергу, не можна уявити без високопродуктивних комп'ютерів та периферії, локальних обчислювальних мереж та комунікаційного обладнання. Тому важко собі уявити сьогодні лікаря без знання комп'ютера. Особливої актуальності набуває аспект поінформованості фахівця-медика відносно новітніх технологій та нового апаратного забезпечення.

Предметом вивчення медичної інформатики є інформаційні процеси (під час яких відбувається збір, обробка, накопичення, зберігання, пошук, розповсюдження та використання інформації), пов'язані з медико-біологічними, клінічними та профілактичними проблемами медицини.

Об'єктом вивчення медичної інформатики є інформаційні технології в системі охорони здоров'я.

Завданнями медичної інформатики є:

• дослідження інформаційних процесів в медицині;

• розробка нових інформаційних технологій медицини;

• вирішення наукових проблем створення та впровадження обчислювальної техніки в медицину.

Дані та інформація

Дані – це сукупність результатів спостережень чи понять (концепцій), що підходять для зв’язку, інтерпретації і обробки людьми чи машинами (механізмами).

Медичними даними зазвичай вважають тільки ті, що отримують при вимірюванні характеристик пацієнта. Кількість характеристик пацієнта, хворої або здорової людини, чимала. Різноманітні медичні дані за обсягом вміщуваної інформації можна поділити на такі види:

• якісні ознаки (наявність болю, підвищеної температури, колір шкірних покривів, перкусійні та аускультативні феномени);

• одиничні числові дані (вага, артеріальний тиск, температура тіла, кількість лейкоцитів, ШОЕ);

• динамічні дані (електрограми - ЕКГ, ЕЕГ, ЕГГ; реограми РКГ, РЕГ, фонокардіограма);

• статичні картини (рентгенограма, авторадіограма);

• динамічні картини (поле біопотенціалів, електрокардіограма).

Для медичних даних характерні специфічні особливості:

• нечіткість, а іноді й неузгодженість термінології;

• велика кількість якісних ознак, які суб'єктивно оцінюють стан хворого;

• відсутність єдиних алгоритмів опису стану хворого, діагностичного і лікувального процесів;

• недостатній рівень стандартизації медичної документації;

• значна варіабельність медичних даних, малі вибірки з невідомими законами розподілу, що значно утруднює статистичні розрахунки та побудову відповідних оцінок.

Так, наприклад, запис в медичній карті для одного пацієнта може містити перелік щеплень, для іншого - показники зросту і ваги, для третього - операції, які йому зробили. Структура медичних даних часто міняється. Прикладом можуть служити медичні звіти, в яких щороку одні показники додаються, а інші зникають.

У процесі інтерпретації чи обговорення одержується інформація, яка впливає на прийняття подальшого рішення лікарем.

Термін інформація – латинського походження (informatio), означає роз’яснення, повідомлення, поінформованість. Спочатку це слово вживалося для позначення відомостей, що передавалися людьми усно, письмово або за допомогою інших сигналів (умовних, звукових тощо). Чіткого визначення цього поняття не існує. Під інформацією в побуті розуміють відомості про навколишній світ, процеси, що відбуваються в ньому і сприймаються людиною або спеціальними пристроями. Під інформацією в техніці розуміють повідомлення, що передаються у формі знаків або сигналів. З середини ХХ століття слово інформація в науці розглядають як загальнонаукове поняття, що включає обмін відомостями між людиною і людиною, людиною і машиною (комп’ютер, станок з програмним керуванням тощо), машиною із машиною, обмін сигналами в тваринному і рослинному світі, передачу ознак на клітинному рівні, від організму до організму.

Можна сказати, що інформація - це сукупність відомостей (даних), які сприймають із навколишнього середовища (вхідна інформація), видають у навколишнє середовище (вихідна інформація) або зберігають всередині певної системи та засобів їх сприйняття.

Інформація існує у вигляді документів, креслень, рисунків, текстів, звукових та світлових сигналів, електричних та нервових імпульсів тощо.

Найбільш важливими властивостями інформації є:

• об'єктивність – неупередженість, незалежність інформації від волі та бажань людини;

• повнота – інформацію можна вважати повною, якщо її достатньо для розуміння та прийняття рішення;

• достовірність – інформація достовірна, якщо вона віддзеркалює дійсність;

• адекватність – визначений рівень вірогідності створюваного (за допомогою отриманої інформації) образу реального об’єкта, явища або процесу;

• актуальність – важливість, істотність у певний момент часу.

Дані є складовою частиною інформації. Дані є інформацією лише тоді, коли вони несуть значення у заданому контексті. Наприклад: кодом міжнародного телефонного зв'язку є набір знаків +38, тобто це дані, про інформацію ми можемо говорити лише за наявності відомостей про назву країни, що відповідає цьому коду.

Під час інформаційного процесу дані перетворюються з одного виду в інший за допомогою методів. Обробка даних містить в собі множину різних операцій:

• збір даних - накопичення інформації з метою забезпечення достатньої повноти для прийняття рішення;

• формалізація даних - приведення даних, що надходять із різних джерел до однакової форми;

• фільтрація даних - усунення зайвих даних, які не потрібні для прийняття рішень;

• сортування даних - впорядкування даних за заданою ознакою з метою зручності використання;

• архівація даних - збереження даних у зручній та доступній формі;

• захист даних - комплекс дій, що скеровані на запобігання втрат, відтворення та модифікації даних;

• транспортування даних - прийом та передача даних між віддаленими користувачами інформаційного процесу. Джерело даних прийнято називати сервером, а споживача - клієнтом;

• перетворення даних - перетворення даних з однієї форми в іншу, або з однієї структури в іншу, або зміна типу носія.

Представлення даних

Для автоматизації роботи з даними, що відносяться до різних типів, важливо уніфікувати їх форму представлення. Для цього, як правило, використовується прийом кодування, тобто представлення даних одного типу через дані іншого типу. Звичайні людські мови можна розглядати як системи кодування ідей та понять для вираження думок за допомогою мовлення. Іншим прикладом загальновживаних систем кодування може бути азбука, як система кодування компонентів мови за допомогою графічних символів. Універсальні засоби кодування успішно втілюються в різноманітних галузях техніки, науки та культури - математичні вирази, телеграфна азбука, морська азбука, азбука для сліпих тощо. Своя система кодування існує й в інформатиці, і називається вона двійковим кодом. Ґрунтується вона на представленні даних послідовністю двох знаків: 0 та 1. Ці знаки називають двійковими цифрами або бітами (від скорочення англійських слів binary digit – двійкова цифра). Слід зауважити, що вся інформація, що зберігається та обробляється засобами обчислювальної техніки, незалежно від її типу (числа, текст, графіка, звук, відео), представлена у двійковому коді.

Біт є найменшою одиницею кількості інформації. Одним бітом можна виразити два поняття: 0 або 1 (ні або так, хибне або істинне). Якщо кількість бітів збільшити до двох, то тоді можна вже закодувати чотири поняття : 00, 01, 10, 11. Трьома бітами кодують вісім понять: 000, 001, 010, 011, 100, 101, 110, 111. Збільшуючи на одиницю кількість розрядів в системі двійкового кодування, ми збільшуємо в два рази кількість значень, які можуть бути виражені в цій системі кодування, тобто кількість значень вираховується за формулою:

N = 2 ^m ,

де N - кількість незалежних значень, що кодуються, m - розрядність двійкового кодування.

В інформатиці прийнято розглядати послідовність завдовжки 8 бітів. Таку послідовність називають байтом.

Наступним одиницями кодування є:

кілобайт (Кбайт): 1 Кбайт = 2¹⁰ байт = 1024 байт;

мегабайт (Мбайт): 1 Мбайт = 2¹⁰ Кбайт = 1024 Кбайт;

гігабайт (Гбайт): 1 Гбайт = 2¹⁰ Мбайт = 1024 Мбайт;

терабайт (Тбайт): 1 Тбайт = 2¹⁰ Гбайт = 1024 Гбайт.

Саме в таких одиницях вимірюється ємність даних в інформатиці.

При введенні в комп'ютер текстової інформації відбувається її двійкове кодування, зображення символу перетвориться в його двійковий код. Для кодування окремих символів переважно використовується 1 байт. За допомогою одного байта можна записувати двійкові коди 2⁸=256 символів. Цього достатньо для запису всіх символів англійського, українського (російського) алфавітів, цифр та спеціальних символів типу знаків арифметичних операцій, дужок, розділових знаків, тощо. Важливо, що присвоєння символу конкретного коду - це питання угоди, яка фіксується в кодовій таблиці. Кодування текстової інформації за допомогою байтів спирається на декілька різних стандартів, але першоосновою для всіх став стандарт ASCII (American Standart Code for Information Interchange), розроблений в США. За цим стандартом кодами від 32 до 127 записуються цифри та літери англійського алфавіту, з 128 символу – кодування символів національних алфавітів, деяких математичних знаків тощо. Для кодування кириличних текстів використовуються такі кодові таблиці: КОИ-8, CP1251, CP866, ISO, Mac. На даний час існує досить багато стандартів. Це призвело до певних суперечностей – текст, поданий в одній кодовій таблиці, неправильно відтворювався в іншій. Для позбавлення цього недоліку у 1997 році з'явився новий міжнародний стандарт UNICODE, який відводить для кодування одного символу 2 байти, і дозволяє закодувати 65536 різних символів (UNICODE включає всі існуючі, вимерлі та штучно створені алфавіти миру, безліч математичних, музичних, хімічних та інших символів).

Дії з двійковими числами

Сукупність прийомів та правил найменування й позначення чисел називається системою числення. Як умовні знаки для запису чисел вживаються цифри. Звичайною для нас і загальноприйнятою є позиційна десяткова система числення, у якій відпрацьовані прийоми записування чисел по його імені, визначення імені по запису, визначення ваги числа по його запису й імені, відпрацьовані прийоми додавання, віднімання, множення й ділення будь-яких чисел. У двійковому записі числа важко визначити його значення, немає поняття імені саме двійкового числа, важко зіставити ланцюжок 1 і 0 із його змістом. Виникає потреба перетворювати двійкові записи у десяткові і навпаки.

Для перетворення десяткового числа в двійкове необхідно десяткове число послідовно ділити на 2, виділяючи остачі. Ділення виконується доти, поки остання частка не стане меншою дільника. Отримані остачі від ділення, взяті у зворотному порядку, будуть утворювати двійкове число.

Н априклад, перетворимо десяткове число 24 у двійкове

Отримаємо: (24)₁₀ = (11000)₂

Для перетворення двійкового числа в десяткове усі розряди двійкового числа домножуються на відповідні степені двійки (крайній справа - на 2⁰, наступний - на 2¹ і т.д), після чого отримані добутки додаються за правилами десяткової системи.

Приклад:

(101)₂ = 1·2² + 0·2¹ + 1·2⁰ = (5)₁₀ (1111)₂ = 1·2³ + 1·2² + 1·2¹ + 1·2⁰ = (15)₁₀

Правила виконання арифметичних дій над двійковими числами задаються табл.1.

Таблиця1. Дії над двійковими числами

Двійкове додавання	Двійкове віднімання
0+0=0 0+1=1 1+0=1 1+1=10	0-0=0 1-0=1 1-1=0 10-1=1

Правила виконання операції додавання однакові для всіх систем числення: якщо сума цифр, що додаються, більша або дорівнює основі системи числення, відбувається перенесення одиниці до наступного розряду зліва.

Додавання двох чисел в двійковій системі можна виконувати стовпцем, складаючи або дві цифри молодшого розряду, або дві цифри чисел, які додаються, в даному розряді і одиниці перенесення з сусіднього молодшого розряду. Наприклад,

1

+

101

1001

10110

Двійкові числа віднімаються аналогічно десятковим числам. При відніманні чисел в даному розряді, якщо цифра, що зменшується, менше цифри числа, що віднімається, позичають одиницю з наступного старшого розряду. При цьому одиниця, що позичається із старшого розряду, рівна двом одиницям даного розряду. Наприклад,

1

–

10

11

011

Програмне забезпечення комп’ютерних систем

Обов’язковими елементами комп’ютерної системи є апаратна частина і програмне забезпечення.

Апаратна частина комп'ютера — це набір пристроїв, з яких складається комп’ютер. Для їх позначення використовується англійське слово hardware (твердий виріб).

Програмне забезпечення комп'ютера — це набір програм, які керують діями комп'ютера при його використанні для розв'язання задач. В англійській мові для позначення програмного забезпечення є слово — software (м'який виріб). Це слово ввели спеціально, щоб наголосити на тому, що програмне забезпечення є рівноправною частиною комп'ютера як пристрою, призначеного для розв'язання задач. Але, на відміну від «твердої» апаратної частини, програмне забезпечення є гнучким, змінюваним залежно від конкретної задачі, що розв'язується.

Програмне забезпечення можна поділити на три класи: системне, прикладне та інструментальне. Наведена класифікація є досить умовною. Інтеграція програмного забезпечення призвела до того, що практично будь-яка програма має риси кожного класу.

Системне програмне забезпечення призначене для обслуговування власних потреб комп'ютера - забезпечення його працездатності і виконання його внутрішніх функцій а також для створення передумов для виконання прикладного програмного забезпечення. Системне програмне забезпечення включає операційні системи (ОС), драйвери пристроїв, оболонки ОС, сервісні програми.

Операційна система –це найважливіша частина системного ПЗ, без якого робота комп'ютера неможлива. ОС — сукупність програмних засобів, що забезпечує керування апаратною частиною комп'ютера і прикладних програм, а також їхню взаємодію між собою і користувачем. Прикладами популярних операційних систем є MS-DOS, Windows, UNIX, Linux, Mac OS, Novell NetWare.

Операційні системи для персональних комп'ютерів поділяються на:

• одно- і багатозадачні (залежно від числа паралельно виконуваних прикладних процесів);

• одно- і багатокористувацькі (залежно від числа користувачів, що одночасно працюють з операційною системою);

• ті, що переносяться, і ті, що не переносяться, на інші типи комп'ютерів;

• немережеві і мережні, що забезпечують роботу в локальній обчислювальній мережі ЕОМ.

Головне призначення будь-якої ОС полягає в тому, щоб максимально полегшити користувачу роботу з комп’ютером. Для цього ОС забезпечує доступ до апаратних пристроїв і керує їх роботою, організовує збереження і використання даних, обмін даними з іншими комп’ютерами через мережу та їх збереження на носіях, запускає програми і забезпечує взаємодію користувача з комп'ютером, тобто підтримку інтерфейсу користувача. . ОС також керує розподілом ресурсів обчислювальної системи - процесора, пам’яті, дискового простору, пристроїв введення-виведення як між окремими задачами, так і між різними користувачами.

Важлива група програм, що розширюють можливості ОС, — це програми управління пристроями комп'ютера – драйвери пристроїв. Драйвери стандартних пристроїв комп'ютера — дисплея, клавіатури, миші, гнучких і жорстких дисків, принтера — входять до складу операційної системи. Для управління роботою нестандартних пристроїв необхідні відповідні драйвери. Узвичаєною практикою є постачання програм-драйверів на дискетах разом із пристроями, для яких вони призначені. Для забезпечення роботи одного й того самого пристрою можуть застосовуватися різні драйвери, що створює можливість використовувати ці пристрої у будь-яких режимах роботи.

Сервісні програми розширюють і доповнюють можливості ОС. Їх зазвичай називають утилітами. Вони призначені для захисту і відновлення файлів, якщо вони були випадково вилучені, для поліпшення функціонування системи і надання різноманітних послуг користувачам.

Утиліти дають змогу:

• перевіряти, чи все гаразд із вінчестером, пам'яттю, дискетою;

• виявляти дефектні (пошкоджені) сектори на диску і переносити дані, що там містяться, у надійніше місце;

• запобігати запису інформації на дефектні сектори;

• отримувати інформацію про всі пристрої комп'ютера;

• відновлювати випадково вилучену з дисків інформацію;

• захищати найважливіші дані від доступу до них сторонніх осіб;

• оптимізувати (робити більш зручною) роботу дискових накопичувачів;

• налагоджувати відповідним чином зовнішні пристрої: підбирати відповідний розмір курсору та кольорову палітру на екрані дисплея, встановлювати швидкість відповіді комп'ютера на натискання клавішів на клавіатурі або кнопок миші, обирати оптимальний відеорежим тощо.

• організувати виведення на принтер текстових файлів у визначеному форматі.

До сервісних програм належать архіватори, призначені для створення і ведення архівів. Архів – це файл, який містить у стисненому вигляді файли користувача, які тимчасово не використовуються. Архівування файлів застосовують для зменшення обсягу інформації. Це дає змогу звільнити частину дискового простору, скоротити час копіювання файлів, прискорити та здешевити передачу інформації по мережі. Часто, щоб скопіювати великий файл на дискету, його доводиться архівувати. Щоб відновити початкову інформацію з архівної, її необхідно розархівувати (розпакувати). Для цього використовуються програми-розархіватори: для кожного архіватора існує відповідний розархіватор. Часто процеси архівування і розархівування виконує одна й та сама програма. Найрозповсюдженішими є програми-архіватори РКZІР (з розархіватором PKUNZIP),WinZip, RAR, WinRAR, ARJ, ACE, WinAce.

Велику групу сервісних програм становлять антивірусні програми, призначені для виявлення і знешкодження вірусів - програм, які самостійно «чіпляється» до інших програм і файлів, змінюючи їхній вміст, що може призвести до порушень у роботі комп'ютера. До відомих програм-антивірусів належать Kaspersky Antivirus, Doctor Web. Вони перемагають більшість відомих нині видів вірусів. Автори постійно оновлюють версії своїх програм, враховуючи виникнення нових видів вірусів. Є програми, призначені для виявлення і знищення конкретних видів або груп вірусів.

Прикладне програмне забезпечення призначене для розв’язання конкретних прикладних завдань виробничого, наукового, управлінського, навчально – тренувального характеру. Прикладне програмне забезпечення (ПЗ) загального призначення включає комплекси програм, які застосовуються практично в будь - якій сфері діяльності людини, тобто є універсальними. Найпоширенішим серед ПЗ загального призначення є:

• текстові редактори (Star Office Text Document, Word), призначені для створення та редагування документів,

• електронні таблиці (Star Office Spreadsheet, Supercalc, Excel), призначені для організації даних у вигляді таблиць та їх обробки,

• графічні пакети (Gimp, PaintBrush, Photoshop, CorelDraw, AutoCAD), призначені для створення та обробки зображень,

• системи управління базами даних (Star Office Base, FoxBASE, Clipper, Access, FoxPro, Paradox), призначені для створення та опрацювання сукупності взаємопов’язаних даних, які відображають інформацію про певну предметну область - баз даних.

• інтегровані системи, що об’єднують можливості текстових редакторів, графічних систем, електронних таблиць та систем управління базами даних(MS Office, Perfect Office).

• Системи мультимедіа, комп’ютерні ігри та розваги.

Прикладні програми спеціального призначення використовуються користувачами, як правило, у їхній специфічній професійній діяльності. До них належать великі інформаційні системи для обслуговування потреб підприємств та установ, медичні інформаційні системи, системи бухгалтерського обліку, банківські інформаційні системи та інші.

Інструментальне програмне забезпечення – це програми призначені для підтримки усіх технологічних етапів процесу проектування, програмування (кодування), налагодження і тестування створюваних програм. Програмні продукти даного класу включають інтегровані середовища для написання програм із використанням різних мов програмування і CASE-засоби.

Існує багато різних мов програмування. Вони поділяються на дві групи: мови низького рівня і мови високого рівня. До мов низького рівня належать мови асемблера (від англ. to assembler — складати, компонувати), орієнтовані на конкретний тип процесора і враховують його особливості. Мови програмування високого рівня дозволяють писати програми в формі, більш наближеній до звичайної мови. Програму, написаною мовою високого рівня, можна більш легко читати і модифікувати. До мов високого рівня належать Visual Basic, C++, Delphi, Java та інші.

Для перекладу програми, написаної мовою програмування високого рівня в машинні коди використовуються програми, які називаються трансляторами. Транслятори бувають двох типів: інтерпретатори і компілятори. Інтерпретатор читає один оператор програми, аналізує його і відразу виконує, після чого переходить до оброблення наступного оператора. Компілятор спочатку читає, аналізує та перекладає на машинний код усю програму і тільки після завершення всієї трансляції ця програма виконується.

Майже для всіх мов програмування розроблено інтегровані середовища, які дозволяють не тільки створювати і редагувати тексти програм конкретною мовою програмування, а й містять цілу низку програмних засобів: текстовий редактор для написання та редагування тексту програм, компілятор або інтерпретатор, програму-налагоджувач для покрокового виконання коду й аналізу поточних значень даних і повідомлень про помилки тощо.

CASE-засоби – це засоби для автоматизації процесів аналізу предметної галузі, побудови моделей, розробки алгоритмів і деяких елементів програм. CASE-засоби дають змогу будувати різні графічні моделі задачі, на основі яких автоматично генерується каркас майбутньої програми.

Завдання:

1. Робота з даними

• Перевести десяткове число 3N (N – порядковий номер студента) у двійкове.

• Перевести двійкові числа, задані викладачем, у десяткові.

• Додати два двійкові числа, задані викладачем.

• Відняти два двійкові числа, задані викладачем.

2. Реєстрація у системі

Увімкніть комп'ютер і після завантаження графічної оболонки запустіть користувацький сеанс, ввівши ваші:

login реєстраційне ім’я

password пароль

3. Ознайомлення з прикладним програмним забезпеченням:

• Відкрийте стартове меню за допомогою кнопки-логотипу KDE у вигляді букви “К” у нижньому лівому кутику екрана. Ознайомтесь зі стартовим меню та підменю. Опишіть наявне програмне забезпечення відповідно до наведеної вище класифікації.\

4. Ознайомлення з кодовими таблицями.

• Знайти в Інтернеті існуючі кодові таблиці. Зберегти їх в текстовому редакторі.

5. Завершення роботи з комп’ютером

• Закрийте всі вікна і вийдіть з користувацького режиму.

Для закриття вікон скористайтесь кнопкою Закрити (Close) у правому верхньому куті вікна, а для виходу К –> Вийти(Log of).

• Для вимкнення комп'ютера із запропонованих варіантів:

• logout завершити поточний сеанс роботи

• shutdown вимкнути комп'ютер

• reboot перезавантажити комп'ютер

виберіть shutdown.

Матеріали для самоконтролю:

1. Інформатика та медична інформатика

2. Предмет вивчення медичної інформатики

3. Об’єкт вивчення медичної інформатики

4. Завдання медичної інформатики

5. Дані та інформація

6. Представлення даних

7. Перетворення десяткових чисел у двійкові

8. Перетворення двійкових чисел у десяткові

9. Додавання та віднімання двійкових чисел

10. Системне програмне забезпечення

11. Прикладне програмне забезпечення

12. Інструментальне програмне забезпечення

Рекомендована література:

1. Быстро и легко осваиваем работу на компьютере. Учебное пособие, под ред. Резникова Ф.А. ТРИУМФ. – 2002. – 480с.

2. Габрусєв В.Ю. Операційна система Linux // Комп’ютер в школі та сім’ї. - 2000. - №4. - С. 22-27; - 2001. - №1. - С. 22-25.

3. Герасевич В.А. Компьютер для врача. Самоучитель. – 2-е изд., перераб. и доп. – СПб.: БХВ-Петербург, 2004. – 512 с.

4. Гельман В.Я. Медицинская информатика: практикум. – Спб: Питер, 2001.- 480 с.

5. Глинський Я.М., Ряжська В.А. Linux -практикум з інформатики. Навч. посібник – Львів: Деол, СПД Глинський, 2004. – 248 с.

6. Глинський Я.М. Практикум з інформатики. Навч. посібник – Львів: Деол, СПД Глинський, 2005. – 296 с.

7. Кушниренко А.Г. и др. Информатика. – М.: Дрофа. – 1998. – 126с.

8. Фигурнов В.В. IBM PC для пользователей. - М.: Финансы и статистика, 2001.

9. Хаїмзон І.І., Желіба В.Т. Основи медичної інформатики: Теорет. Відом.: Лабораторний практикум: Навч. посіб.- К.: Вища шк., 1998.- 181 с.

10. Чалий О.В. Основи інформатики: Навч. посібник. – К.: Вища школа., 1993 – 142 с.

11. Зарецька І.Т., Гурій А.М., Соколов О.Ю. Інформатика. У 2-х част. – К.: Форум, 2004. – 392 с.

13