1 Долежан в. Кодекс прокурорської етики: яким йому бути? // Прокуратура. Лю­дина. Держава, і 2005. - № 12. - с.63.

в ньому, спрямовані на досягнення практично реалізованого міні­муму цілей, і було б нереалістичним очікувати, що вони, напри­клад, допоможуть викоренити корупцію у прокурорському сере­довищі або взагалі позбавлять від конфліктів між особистісними і суспільними (державними) інтересами.

Очевидно, що закріплені в Кодексі правила не зможуть регла­ментувати поведінку прокурорів в кожній окремо взятій ситуації. Але, з одного боку, вони будуть служити йому системою орієнти­рів при вирішенні того чи іншого конкретного поведінкового пи­тання, а з іншого - стануть тією базою, на якій грунтуватимуться конкретні норми і дисциплінарна практика, доповнюючи Кодекс професіональної поведінки прокурорів відповідним змістом.

Щоб Кодекс професійної поведінки прокурорів був реаліс­тичним, він повинен містити ряд критичних елементів: розумну мету; набір позитивних цінностей, на які слід орієнтуватися; на­бір понятійних стандартів того, що «можна» і що «не можна»; набір реальних і значущих санкцій. При цьому навіть найкращий кодекс - не більш ніж відправний пункт постійної роботи з по­ліпшення етичного клімату у професійному середовищі. Тут важ­ливо додержуватися головного - Кодекс має бути простим для ви­конання і важким для перекручування його змісту.

Формулювання обов’язків уникати порушення дійсного або уявного характеру, належать як до службової, так і позаслужбової поведінки (діяльності) прокурорів. Перелічити всі подібні дії не видається можливим, тому формулювання заборон і вимог у по- ведінкових кодексах носять загальний характер і поширюються на проступки, що прямо кодексами не згадуються.

Очевидним є також те, що не всяке порушення положень Ко­дексу може служити підставою для застосування дисциплінарних заходів щодо прокурорсько-слідчого працівника, який порушив норми. Які дисциплінарні заходи застосувати, і чи доречні вони взагалі - вирішується на підставі тлумачення тексту Кодексу і за­лежить від таких чинників, як серйозність порушення, намір про­курорсько-слідчого працівника, частота порушень та їх наслідки для інших осіб, а також для прокурорської практики (діяльності) в цілому.

Не кожен прокурор або слідчий здаггний визначити для себе конкретні межі дозволеного, особливо коли йдеться про мораль­но-правові категорії, відображені в Кодексі професійної поведін­ки прокурора. У цьому зв’язку буде корисним законодавчо перед­бачити можливість офіційних роз’яснень і рекомендацій з боку уповноваженого органу з питань, пов’язаних з регулюванням прокурорсько-слідчої поведінки.

Ганебними проступками прокурорсько-слідчих працівників (або такими, що порочать їх) слід вважати дії (бездіяльність), які суперечать положенням Кодексу професійної етики прокурора та дають реальну і достатню підставу вважати, що обов’язок проку­рорсько-слідчого працівника чесно, неупереджено та незалежно виконувати свої професійні обов’язки порушено, а так само дії, що тягнуть за собою стійку негативну думку про моральне об­личчя працівника прокуратури.

Поняття «проступок, що порочить працівника прокуратури» (ганебний вчинок) входить до змісту більш широкого поняття «дисциплінарний проступок».

З урахуванням викладеного дисциплінарний проступок про­курорів можна визначити як винне, протиправне порушення службових обов’язків, що виражається в порушені вимог Консти­туції і законів України та виданих на їх підставі і у відповідності

з ними наказів і вказівок керівництва, порушенні обмежень за по­садою, а також загальновизнаних моральних вимог.

Усі дисциплінарні проступки прокурорів певною мірою за­вдають шкоди суспільству, оскільки вони спотворюють уявлення про характер діяльності прокуратури по забезпеченню законності у державі, знижують його соціальну цінність, зачіпають інтереси учасників розв’язання конфлікту, що в цілому позначається і на авторитеті прокуратури.

Разом з тим очевидно, що шкідливі наслідки від винного порушення, наприклад, вимог ч.І ст.140 КПК щодо можливості присутності захисника при пред’явлені обвинувачення або ст.142 КПК «роз’яснення обвинуваченому його прав на слідстві» і за­пізнення на роботу на ЗО хвилин (порушення розпорядку роботи прокуратури) різняться. Останній проступок, безумовно, позна-

чається на загальному стані прокурорсько-слідчої дисципліни, однак реальна шкода від нього і йому подібних настає не завжди, що повинно враховуватися при вирішенні питань про дисциплі­нарну відповідальність.

4. Порядок притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності Дисциплінарна відповідальність реалізується в кожному кон­кретному випадку порушення особою дисципліни в результаті правозастосовної діяльності, шляхом встановлення події право­порушення (його суб’єктів), збирання необхідних матеріалів і до­казів, їх перевірки, визначення наявності юридичних і фактичних підстав відповідальності.

В юридичній літературі зазначається, що дисциплінарне про­вадження, як комплекс взаємопов’язаних і взаємообумовлених процесуальних дій, вимагає високого ступеня правової і проце­дурної регламентації. Як і всім процесуальним юрисдикційним формам, дисциплінарному провадженню притаманна стадійність розвитку, оскільки справа про дисциплінарний проступок про­ходить декілька стадій від свого виникнення до виконання або у певних випадках - припинення. Попри це, діючий Дисциплі­нарний статут прокуратури України не закріплює стадії дисци­плінарного провадження.

Існує потреба в законодавчому закріпленні наступної систе­ми стадій дисциплінарного провадження: 1) службова перевірка і порушення провадження; 2) розгляд дисциплінарної справи та прийняття рішення; 3) виконання рішення по справі; 4) перегляд рішення по скарзі (факультативна стадія). Службову перевірку можна розглядати як початковий етап першої стадії; її закінчення може як призвести до порушення провадження, так і ні. Можли­вим є проведення додаткової перевірки і в рамках вже порушено­го провадження.

Службова перевірка і порушення провадження. Згідно зі ст. 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України «... дисци­плінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня

виявлення проступку, не рахуючи часу службової перевірки..., але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк прове­дення службової перевірки не може перевищувати двох місяців». Ні мети службової перевірки, ні підстав призначення та прове­дення, ні суб’єктів її проведення не визначено. Тому, ці питання доцільно нормативно врегулювати.

По-перше, слід відрізняти приводи та підстави для призна­чення та проведення службової перевірки. Самі по собі повідом­лення відповідних суб’єктів, ще не є підставою для порушення дисциплінарного провадження, а слугують приводом для обго­ворення питання про можливість або неможливість порушення провадження.

Підставами є виключно фактичні дані, що свідчать про реаль­ну наявність у діях (бездіяльності) прокурора ознак дисциплінар­ного проступку. Вони як можуть (у такому випадку проводиться перевірка їх вірогідності, тобто відповідності ознак проступку, ви­кладених у відповідному ініціативному матеріалі з пізнаними при самостійному дослідженні), так і не можуть у повному обсязі міс­титися в зазначених поданнях чи повідомленнях (у цьому випадку також проводиться перевірка на наявність ознак проступку).

Провадження може бути порушено тільки в тих випадках, ко­ли є достовірні і достатні дані, що вказують на наявність ознак проступку, тобто винне порушення позитивного обов’язку, вста­новленого в законодавстві або Кодексі професійної етики та по­ведінки прокурора, шкідливі наслідки (наприклад, порушення чи обмеження прокурором прав осіб, що звертаються до нього). До того ж необхідне встановлення обставин, що виключають прова­дження по справі, наприклад, закінчення строків чи незаперечна наявність ознак складу злочину. Очевидно, що розв’язати це пи­тання можливо тільки шляхом попередньої (стосовно порушення провадження) перевірки ініціативного матеріалу. Таким чином, у законодавстві, що передбачає дисциплінарну відповідальність прокурорів, необхідно передбачити статтю про приводи та під­стави призначення і проведення службової перевірки, окремо ви­значивши суб’єктів ініціювання дисциплінарної відповідальності прокурорів.

Суб ’єктами ініціювання питання про дисциплінарну відпо­відальність прокурорів можуть бути:

• Генеральний прокурор України;

• прокурор обласного рівня;

• прокурор районного рівня;

• колегія прокуратури;

• атестаційна комісія;

• оперативна нарада;

• громадяни;

• депутати усіх рівнів;

• посадові особи органів державної влади та місцевого са­моврядування;

• посадові особи правоохоронних органів.

Приводи для порушення дисциплінарної справи - це джерела, з яких компетентні органи отримують інформацію про просту­пок. Як свідчить аналіз українського законодавства, що регулює процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності, най­більш розповсюджені наступні приводи порушення дисциплі­нарного провадження: а) безпосереднє встановлення проступку (в процесі контролю за підлеглими, за матеріалами перевірок, реві­зій, контрольно-наглядової діяльності и т. п.); б) повідомлення за­собів масової інформації; в) скарги і заяви громадян; г) звернення органів і посадових осіб, яким не надано право самим порушувати справу; д) заяви правопорушника про вчинення ним проступку.

Приводами для призначення та проведення службової перевір­ки стосовно дисциплінарного проступку прокурора можуть бути:

• розпорядження (резолюція) Генерального прокурора України або прокурора обласного рівня;

• рішення колегії, атестаційної комісії, оперативної наради;

• результати перевірки інформації інших правоохоронних органів, звернень громадян, посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, пода­них відповідно до законів України, а також повідомлень у засобах масової інформації;

• вимога працівника, з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Підставами для призначення та проведення службової пере­вірки можуть бути обставини, які вказують на наявність ознак дисциплінарного проступку. За їх наявності службова перевірка е обов’язковою.

Ініціювання проведення службової перевірки завжди пови­нно розглядатися як дія, що обмежує незалежність прокурорів. У цьому зв'язку позитивним видається закріплення законодавцем положення про те, що не допускається зловживання правом іні­ціювання питання відповідальності прокурорів без достатніх під­став і, як наслідок, використання його як способу тиску на проку­рорів у зв’язку із здійсненням ними державного обвинувачення.

По-друге, після одержання відповідного ініціативного матеріа­лу проводиться його перевірка. Призначення даної перевірки поля­гає в тому, щоб у зв’язку з ініціюванням питання про дисциплінарну відповідальність прокурора забезпечити уповноваженою суб’єкта інформацією, необхідною для винесення рішення про порушення чи відмову в порушенні дисциплінарного провадження. Іншими слова­ми, перевіряються відомості про факти, що обґрунтовують необхід­ність порушення справи, та відповідність передбаченим в законі чи Кодексі професійної етики та поведінки прокурора підставам притя­гнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

Тому у законодавстві питання про дисциплінарну відпові­дальність прокурорів слід виділити в окрему статтю - «перевірка ініціативного матеріалу» (щодо наявності підстав для порушення дисциплінарного провадження). В результаті перевірки ініціати­вного матеріалу робиться висновок про наявність або відсутність підстав для порушення дисциплінарного провадження.

Ініціативний матеріал - це дані, надані уповноваженими су­б’єктами, що свідчать чи дають реальну підставу говорити про можливу наявність в діях (бездіяльності) прокурора ознак дисци­плінарного проступку.

Підставою для порушення провадження є одержані в резуль­таті попередньої перевірки, як відзначалося вище, фактичні да­ні, що свідчать про наявність ознак дисциплінарного проступку, шляхом дослідження або підтвердження вірогідності даних, ви­кладених в ініціативному матеріалі.

Якщо перевірка до порушення справи не проводилася, то її матеріали і одержані від прокурора пояснення вже не будуть вра­ховані при порушенні справи, хоча по суті кажучи можуть приве­сти до висновків, що спростовують необхідність цього акту. Тому момент порушення дисциплінарного провадження є важливим.

У цьому зв’язку, треба звернути увагу і на особливий пси­хологічний стан прокурора, відносно якого проводиться переві­рка. Одна справа, коли перевірка здійснюється в результаті по­даної скарги ще при не відкритому провадженні, а зовсім інша

• в рамках вже порушеного. Нехай рішення про порушення ди­сциплінарного провадження і не тягне кінцевого рішення - про накладення дисциплінарного стягнення, але саме його відкриття може свідчити про більшу імовірність визнання прокурора вин­ним. Фактично, порушення дисциплінарного провадження рівно­сильне порушенню дисциплінарного обвинувачення, що у свою чергу може сприяти «поступливості» прокурора, а отже, істотно обмежувати його незалежність.

Таким чином, проведення перевірки ініціативного матеріалу до винесення рішення про порушення (відмову в порушенні) ди­сциплінарного провадження є необхідним.

По-третє, особи, уповноважені здійснювати перевірку, всту- пають у взаємодію з суб’єктами інформації про ознаки конкрет­ного проступку, а відтак, спроможні одержувати необхідні і до­статні дані, які у кінцевому рахунку створюють підставу для по­рушення провадження.

Певний інтерес становить питання про суб’єктів здійснення перевірки, їх кількісний склад, строки її проведення. Згідно зі стат­тею 11 Дисциплінарного статуту органів прокуратури, прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особис­то з’ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснен­ня від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути при­значено службову перевірку (ст. 11). Таким чином зараз службову перевірку проводить одноосібно прокурор, який вирішує питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Розгляд дисциплінарної справи та прийняття рішення. Стадія розгляду дисциплінарної справи та прийняття рішення -

центральна стадія дисциплінарного провадження. Її призначення полягає в остаточному встановленні ступеня винності прокурора, який притягується до відповідальності, у вчиненні дисциплінар­ного правопорушення, а також в законному і обгрунтованому ви­рішенні питання про його відповідальність.

Необхідно встановити: чи вчинив прокурор дію (бездіяль­ність), за яку його притягують до відповідальності; чи є ця дія (бездіяльність) дисциплінарним проступком відповідно до зако­ну; винний чи невинний прокурор в учиненому.

Дисциплінарне стягнення мас відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накла­дення стягнення, повинен особисто з’ясувати обставини проступ­ку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку (ст.11 Дисциплінарного статуту прокуратури України).

Види дисциплінарних стягнень зазначені в ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України:

1. догана;

2. пониження в класному чині;

3. пониження в посаді;

4. позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник про­куратури України»;

5. звільнення;

6. звільнення з позбавленням класного чину.

Генеральний прокурор України має право застосовувати

дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 Статуту, в повно­му обсязі, за винятком випадків, позбавлення або пониження в класному чині державного радника юстиції 1,2,3 класів, що здій­снюються Президентом України за поданням Генерального про­курора України.

Прокурори АРК. областей, міста Києва та прирівняні до них прокурори мають право застосовувати такі дисциплінарні стяг­нення: догану, пониження на посаді, звільнення, крім пониження в посаді і звільнення працівників, які призначаються Генераль­ним прокурором України. При необхідності застосування заходу дисциплінарного стягнення, що перевищує повноваження зазна-

чених прокурорів, вони вносять подання Генеральному прокуро­ру України.

Особи, нагороджені нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України», можуть бути звільнені з роботи лише за попередньою згодою Генерального прокурора України.

Міські і районні прокурори, інші прирівняні до них проку­рори вносять подання вищестоящому прокурору про накладення дисциплінарного стягнення на підлеглих їм прокурорсько-слід­чих працівників.

В ч.З ст. 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України зазначається, що в разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від часу вчинення проступку. Таке фор­мулювання здається нам не коректним, адже чітко не зрозуміло які саме діяння у даному випадку слід вважати несумісними з прокурорсько-слідчою професією, на відміну від проступків, що тягнуть накладення інших видів дисциплінарних стягнень. Якщо мова йде про порушення прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із заняттям діяльністю, забороненою Конституцією та законами України, то це необов’язково повинно тягнути за собою звільнення з роботи, зокрема такий висновок можна зробити ви­ходячи із змісту Глави 3 «Вирішення питань щодо порушення ви­мог законодавства про несумісність» Закону України «Про Вищу раду юстиції». Так, відповідно до ч.2 ст. 33 Вища рада юстиції при розгляді питань щодо несумісності може прийняти рішення:

1. про визнання зайняття прокурором іншою діяльністю, несуміс­ною з подальшим перебуванням на посаді прокурора, і запропо­нувати йому у встановлений Вищою радою юстиції строк визна­читися з питанням про продовження роботи на посаді прокурора чи зайняття іншою діяльністю з повідомленням Вищої ради юс­тиції; 2) про визнання порушення прокурором вимог щодо не­сумісності їх посади із зайняттям іншою діяльністю і направити подання відповідним органам про звільнення їх з посади.

Зрозуміло, при триваючому порушенні, яким можна вважати заняття діяльністю, несумісною із службовими обов'язками, пи­тання про дату саме вчинення діяння не ставиться, необхідним

є момент виявлення. Проте не можемо погодитися із існуючою редакцією ч.З ст. 12 Дисциплінарного статуту прокуратури Укра­їни в частині вказівки застосування виключно такого заходу, як звільнення з посади.

Виконання рішення по справі. Призначення стадії вико­нання рішення по справі полягає у забезпеченні практичної реа­лізації накладеного стягнення, його врахування і зняття. В цьому зв’язку коло можливих процесуальних дій включає оголошення про накладення стягнення, ознайомлення з рішенням по дисцип­лінарній справі, вжиття заходів для безпосереднього застосуван­ня стягнення, а також його зняття.

В ст. 13 Дисциплінарного статуту прокуратури України, за­значено, що про накладення дисциплінарного стягнення видаєть­ся наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку. Копія наказу додається до особової справи. З наказом можуть бути ознайомлені працівники відповідної прокуратури. Накази Генерального прокурора України, в необхідних випадках, дово­дяться до відома особового складу органів прокуратури України.

Відповідно до ст. 17 Дисциплінарного статуту прокуратури України, працівник вважається таким, що не має дисциплінарно­го стягнення, якщо протягом року з дня його накладання він не піддавався новому дисциплінарному стягненню. Поновлення в попередньому класному чині або на попередній посаді може про­вадитись тільки в порядку атестування.

Дисциплінарне стягнення може бути зняте прокурором, який видав наказ або вищестоящим прокурором раніше року, якщо працівник виявив дисциплінованість і сумлінність у виконанні службових обов’язків. У таких випадках стягнення знімається на­казом з оголошенням його всім, кому було оголошено наказ про накладання стягнення.

Перегляд рішення по скарзі (факультативна стадія) має сво­їм призначенням перевірку вищою інстанцією законності та обгрун­тованості рішення про застосування стягнення. Тим самим забезпе­чуються права і законні інтереси особи, на яку накладено стягнення.

Відповідно до ст. 14 Дисциплінарного статуту, наказ про при­тягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскар-

жено працівником Генеральному прокурору України в місячний строк з дня ознайомлення з наказом.

Генеральний прокурор приймає рішення по скарзі в десяти­денний строк, а в разі проведення перевірки - не пізніше одного місяця з дня її надходження. Про прийняте рішення повідомля­ється працівнику, який звернувся зі скаргою (ст. 15).

Оскарження наказу не зупиняє приведення дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ст. 16, Генеральний прокурор України має пра­во скасувати дисциплінарне стягнення, посилити або пом’якшити його. В разі незаконного пониження в посаді або звільнення пра­цівника з посади Генеральний прокурор України видає наказ про поновлення на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітній платі за час ро­боти на нижчеоплачуваній роботі, але не більше як за три місяці. Якщо не з вини працівника час вимушеного прогулу становить більше трьох місяців, Генеральний прокурор України може при­йняти рішення про виплату середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В ст. 18 Статуту зазначено, що Генеральний прокурор Укра­їни здійснює контроль за обґрунтованістю і законністю застосу­вання дисциплінарних стягнень підлеглими прокурорами і вжи­ває заходів до скасування безпідставних і незаконних наказів.

Виходячи із змісту ч. 4 ст. З, 45, 46 Закону України «Про Вищу раду юстиції», скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів може розглядати й ВРЮ.

Вища рада юстиції розглядає скарги на рішення про притяг­нення до дисциплінарної відповідальності прокурорів не пізніше одного місяця з дня їх надходження, а в разі додаткової перевірки обставин та матеріалів справи - не пізніше трьох місяців з дня надходження скарги (ст. 45).

Вища рада юстиції розглядає скарги прокурорів на рішен­ня про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, ке­руючись доповіддю члена Вищої ради юстиції, та постановляє рішення.

Скарга прокурора може бути прийнята Вищою радою юс­тиції не пізніше одного місяця після дня вручення йому наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Вища рада юстиції може продовжити строк для подачі скарги, якщо ви­знає, що місячний строк був пропущений з поважних причин.

Після розгляду скарги прокурора Вища рада юстиції за на­явністю для цього підстав може:

1. задовольнити скаргу прокурора, скасувати рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження;

2. задовольнити скаргу повністю чи частково і змінити рі­шення органу, що наклав дисциплінарне стягнення;

3. залишити скаргу без задоволення, а рішення органу, що наклав дисциплінарне стягнення, - без зміни.

Вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність прокурора, Вища рада юстиції повинна вислухати його пояс­нення. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин прокурор може надати по суті пору­шених питань письмові пояснення, які долучаються до матері­алів справи. Письмові пояснення прокурора виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов’язковому порядку. Повторне нез’явлення такого прокурора є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Питання для самоконтролю

1. Значення дисциплінарної відповідальності прокурорів.

2. Особливості правового регулювання дисциплінарної від­повідальності прокурорів.

3. Підстави дисциплінарної відповідальності прокурорів. Дисциплінарний проступок прокурора. Ганебний вчинок.

4. Суб’єкти притягнення до дисциплінарної відповідальності.

5. Види дисциплінарних стягнень.

6. Порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорських працівників.

Використані джерела

1. Пшонка А.В. Дисциплінарна відповідальність прокурорів: дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - X., 2006.

2. Середа О. Підстави дисциплінарної відповідальності прокурорів // Вісник прокуратури. - 2011. - № 1.

3. Толочко О.М., Подкопаєв С.В. Удосконалення правового регулю­вання дисциплінарної відповідальності прокурорів // Вісник прокурату­ри. - 2006. - № 2. - С.69-75.

4. Подкопаєв С.В. Проблеми дисциплінарної відповідальності ро- курорів // Реформування органів прокуратури України: проблеми і пер­спективи: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (2-3 жовтня 2006 року). - К.: Академія прокуратури України, 2006.

5. Дисциплінарний статут прокуратури України: Постанова Верхо­вної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1796-ХП // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 4.

6. Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2004 року в справі № 1-25/2004 (Справа про Дисциплінарний статут прокуратури)

// Вісник Конституційного Суду України. - 2004. - № 3.

7. Полянський Ю. Щодо змісту майбутнього Дисциплінарного ста­туту прокуратури України // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - № 12.

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК