
- •Тема 1. Методологічні основи інвестування. Суб’єкти і об’єкти інвестиційної діяльності
- •1. Економічна сутність інвестицій.
- •2. Класифікація інвестицій та форми інвестування.
- •1. За об'єктами вкладення коштів інвестиції поділяються на такі (рис. 1.1):
- •2. За характером участі інвестора в інвестуванні розрізняють інвестиції:
- •7. За ступенем ризику інвестиції поділяються на:
- •8. 3А формою відтворення розрізняють такі форми інвестицій:
- •3. Інвестиційний процес як складова інвестиційної діяльності.
- •4. Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності.
- •5. Функціональні учасники інвестиційного процесу
- •6. Мотивація інвестиційної діяльності
7. За ступенем ризику інвестиції поділяються на:
безризикові — у ряді країн безризиковими вважаються вкладення у короткострокові державні облігації, дохід по них визначає ставка безпеки, що використовується при оцінюванні вкладів як точка відліку інвестиційного ризику;
ризикові — ступінь ризику, або ступінь невизначеності, пов'язаний з інвестиціями, залежить від таких чинників, як час, об'єкт вкладення коштів тощо. Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:
а) можливість втрати всієї суми очікуваного прибутку — ризик припустимий;
б) можливість втрати очікуваного валового доходу після реалізації проекту — ризик критичний;
в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора — катастрофічний ризик.
8. 3А формою відтворення розрізняють такі форми інвестицій:
— у нове будівництво, або будівництво підприємств, будівель, споруд, здійснюване на нових площах і за вперше затвердженим проектом;
— у розширення діючого підприємства — будівництво наступних черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, будівництво нових або розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;
— у реконструкцію діючого підприємства — здійснення за єдиним проектом повного або часткового переобладнання і перебудова виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного обладнання з метою зміни профілю випуску нової продукції;
— у технічне переозброєння — комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, дільниць.
Інвестиції відіграють велику роль у розвитку та ефективному функціонуванні економіки. На макрорівні інвестиції поділяють на валові і чисті.
Валові інвестиції – загальний обсяг інвестиційних коштів у певний період, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів. Чисті інвестиції менші за валові на розмір амортизаційних відрахувань.
Динаміка показника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на певному етапі, оскільки чисті інвестиції є вкладенням коштів у новостворені виробничі фонди та оновлений виробничий апарат.
3. Інвестиційний процес як складова інвестиційної діяльності.
Інноваційна діяльність – сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб (резидентів, нерезидентів) і держави для реалізації інвестицій.
Інвестиційний цикл — це комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту: науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.
Інвестиційний цикл складається з трьох основних періодів:
передінвестиційна фаза;
фаза інвестицій — вкладення коштів;
експлуатаційна фаза — відшкодування вкладених коштів.
Різноманітність видів інвестиційних циклів та їх складний взаємозв'язок зумовили широке використання на практиці й у наукових дослідженнях поняття «інвестиційний процес». У більш вузькому тлумаченні поняття «інвестиційна діяльність» застосовують саме цей термін. Він зазвичай пов'язується з обґрунтуванням і реалізацією інвестиційних проектів.
Широкомасштабні проекти мають велику кількість стадій виконання.
Для чіткого встановлення довгострокових орієнтирів при вкладенні коштів велике значення має питання про стадії інвестиційного процесу.
Зазвичай інвестиційний процес розпочинається з мотивації інвестиційної діяльності (рис. 1.2). Основним мотивом такої діяльності може бути надлишок певних коштів у суб'єкта господарювання або приватної особи, яких не влаштовують проценти за банківськими депозитами та відсутність повної гарантії збереження вкладів. Інвестор, який є власником цих нагромаджень (заощаджень), прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові активи або інвестиційні товари (реальні активи), тобто вкласти капітал.
Однак, щоб опанувати якийсь певний інвестиційний проект, замало лише мотивації для інвестиційної діяльності. Як правило, власникові нагромаджень дуже важко зупинитися на якомусь конкретному проекті, оскільки у нього немає впевненості в тому, що інвестиції принесуть прибуток, що вони для нього не будуть втрачені.
З метою забезпечення захисту інвестицій при виборі проекту проводиться низка передінвестиційних досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики, виконуються маркетингові дослідження, оцінюються напрями інвестування.
Обґрунтування доцільності інвестицій потребує розгляду якомога більшої кількості інвестиційних проектів з метою вибору найліпшого. Зазвичай в цьому інвестору допомагають інші учасники (посередники) інвестиційного процесу.
Як правило, для здійснення інвестиційного проекту, особливо великого, інвестору не вистачає власних коштів і він прагне одержати позичковий, або залучений, капітал, тобто використати, крім власних, інші джерела фінансування. Визначення джерел фінансування (інвестиційних ресурсів), обґрунтування їхньої структури передує інвестуванню, воно необхідне для переконання і залучення до проекту інших учасників інвестиційного процесу.
Ресурсне забезпечення проекту здійснюється також за допомогою інших учасників інвестиційної діяльності, як правило, на контрактних засадах.
Освоєння інвестицій означає їхню капіталізацію, тобто створення фінансових і реальних активів. Реалізація інвестиційного проекту не закінчується введенням в експлуатацію. Експлуатація його потребуватиме нових інвестицій для підтримки та розвитку виробництва.
В останні роки в Україні збільшилася кількість активних учасників інвестиційного процесу. Проведення приватизації призвело до збільшення різних фінансових посередників, розгалуження ринкової інфраструктури.
Отже, можна виділити такі стадії інвестиційного процесу:
Державне регулювання інвестиційного процесу — податкові пільги, субсидії, амортизаційні пільги, кредитна політика НБУ тощо;
Планування — визначення державних пріоритетів, індикативне планування;
Фінансування — фінансування з бюджету державних підприємств соціальних програм і оборони. Приватний та акціонерний капітал;
Проектування — розроблення проектів приватними інжиніринговими та консалтинговими фірмами, проектно-будівельно-промисловими фірмами (девелоперами). Розроблення проектів на конкурсній основі та їх реалізація через тендери;
Забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами — оптові поставки через товарно-сировинні біржі. Комплексне постачання за прямими комерційними угодами;
Освоєння інвестицій — будівництво об'єкта під ключ девелоперами за контрактом з інвестором;
Кінцева здача об'єкта в експлуатацію — здача об'єкта інвестору.
В сучасних умовах Україна постала перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційного процесу. Структурне та якісне оновлення виробництва й створення ринкової інфраструктури потребує значного збільшення обсягів інвестицій.