8. Договір на користь третьої особи.

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

3 моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

1. Конструкція договору на користь третьої особи полягає в тому, що за цим договором зобов'язана сторона (боржник) повинна вчинити дію не на користь другої сторони за договором (кредитора), а на користь третьої особи, яка не бере участі в укладенні договору. ' На користь третьої особи можна «виговорити» право, яким ця особа може скористатись чи відмовитись від нього, але не можна без її згоди покласти на неї цивільно-правовий обов'язок. Так, відповідно до частини 2 ст. 985 ЦК страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також змінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Договір на користь третьої особи слід відрізняти від договору про виконання третій особі, за яким третя особа не набуває права вимагати виконання обов'язку від боржника (наприклад, покупець корзини з квітами доручає магазину за певну плату вручити квіти зазначеній покупцем особі).

2-3. Виконання за договором на користь третьої особи можуть вимагати як особа, що уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. Але на відміну від ЦК 1963 р. (ст. 160) новий ЦК містить правило, за яким з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, як зазначено в частині 1 коментованої статті, третя особа, на користь якої укладено договір, може бути конкретно названа у договорі або не вказана в ньому. Так, при морському страхуванні вантажів у страхових полісах використовується формула «на користь кого слідувати буде».

4. В тому разі, коли третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, ним може скористатись сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, якщо інше не випливає із суті договору.

9. Змішаний договір.

Відповідно до ч.2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Свобода договору проявляється також у наділенні сторін правом включати в договір умови, які є характерними (істотними) для різних договірних видів. Такі договори прийнято називати змішаними.

Змішаний договір має місце тільки тоді, коли учасники цивільних правовідносин самі, своєю узгодженої волею змішують, конструюють умови договору, використовуючи при цьому елементи нормативно встановлених договорів. Він виникає на стадії реалізації норм цивільного права, коли конкретні суб'єкти реалізують свою правоздатність в конкретні угоди. Змішаний договір існує в нормах права лише у вигляді загального дозволу, але ніяк не у вигляді якої-небудь пробної юридичної моделі.

Наприклад, у договорі майнового найму містяться умови (пункти) про те, що після закінчення строку, на який укладено договір, наймач викупляє майно у наймодавця за залишковою вартістю. В такому договорі є елементи договорів майнового найму та купівлі-продажу. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах закони та інші акти цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін або суті змішаного договору.

Поява у правозастосовчій практиці нових договірних конструкцій, що містять в собі елементи різних цивільно-правових договорів, передбачених законом або іншими правовими актами, є природним еволюційним процесом розвитку сучасних економічних зв'язків. Змішаний договір дає можливість наблизити договірні форми до конкретних обставин і потреб сторін договору, не послаблюючи при цьому ефективності цивільно-правового регулювання. Сторони синтезують договір, адекватний їх економічним потребам, з елементів договорів, вже врегульованих цивільним правом. Найбільш часто конструкцію змішаного договору використовують суб'єкти цивільних правовідносин у торговельній діяльності. Так, наприклад, в торговій діяльності є цілком нормальним укладати договори поставки, де зустрічним наданням замість грошової суми виступає виконання роботи або надання послуги, так само це можуть бути договори з елементами поставки і комісії, договір з елементами зберігання та купівлі-продажу і так далі .

Завдання 1.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво – чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини).

Поняття «договір» і «зобов'язання» співвідносяться між собою як частина і ціле. Зобов'язання є ширшим поняттям. Договори це лише частина зобов'язань. Як юридичний факт договір належить до правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 ст. 626 ЦК договором визнається домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тут терміну «домовленість» надається властиве йому значення як погодженому волевиявленню двох або більше осіб.

Термін "домовленість" необхідно розуміти як договір чи угоду, якщо така домовленість досягнута з дотриманням вимог встановлених для укладання договору.

Контракт — письмова угода, договір, за яким сторони, що його уклали, мають взаємні зобов'язання.

Контракт складається у двох примірниках – по одному для кожної сторони; про це зазначається у тексті контракту

Завдання 2.

Порівняльний аналіз цивільно-правового договору з:

• трудовим договором

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Цивільно-правовий договір на виконання окремих робіт слід відмежовувати від трудових договорів за такими ознаками:

1. Відносини, що виникають внаслідок укладення цивільно-правової угоди, регулюються нормами цивільного (а не трудового) права.

2. Сторонами договору цивільно-правового характеру є замовник і виконавець (а не працівник і роботодавець). І, відповідно, як правило, якщо виконавець фізична особа він повинен бути зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності.

3. Предметом договору цивільно-правового характеру є конкретний вид послуги (роботи) та її кінцевий результат, що має кількісну і якісну визначеність (а не трудова функція, процес праці та її організація).

4. Договір про надання послуг чи договір підряду між замовником - юридичною особою і виконавцем (підрядником) - фізичною особою укладається тільки в письмовій формі (згідно зі ст. 208 ЦК України) і на термін, визначений сторонами.

5. Договір про надання послуг чи договір підряду, на відміну від трудового договору, не оформлюється наказом чи розпорядженням, і якщо він укладається між фізичними особами, то не підлягає реєстрації в державній службі зайнятості.

6. При укладенні договору про надання послуг чи договору підря¬ду на відміну від трудового договору трудова книжка не подається, та відповідно до неї періоди праці за договорами цивільно-правового характеру не заносяться.

7. Виконавець (підрядник) на відміну від працівника внутрішньому трудовому розпорядкові не підпорядковується. Будує роботу на власний розсуд, хоча у договорі цивільно-правового характеру може бути обумовлений сторонами кон¬кретний час надання послуги чи виконання роботи.

8. Виконавець (підрядник) на відміну від працівника не є підпорядкованим та підконтрольним замовникові, і він не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності (відповідальність згідно Цивільного кодексу).

9. Виконавець (підрядник) на відміну від працівника у випадках, передбаченим договором, має право покласти виконання цього договору на іншу особу.

10. Розмір винагороди за надані послуги чи виконані роботи, порядок і терміни її виплати на відміну від заробітної плати (за трудовим договором) установлюються самим договором. Підставою для виплати такої винагороди є акт здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг).

11. На виконавця (підрядника) не поширюють соціально-трудові пільги і гарантії (відпустка, вихідні дні, тривалість робочого часу, оплата праці при відхиленні від нормальних умов праці, виплата допомоги з тимчасової втрати працездатності тощо), передбачені трудовим законодавством для працівників. Водночас у договорі цивільно-правового характеру сторони можуть домовитися про певні пільги і гарантії, які надаються за рахунок замовника.

12. На виконавця (підрядника) покладається ризик негативних наслідків роботи, а при укладенні трудового договору такий ризик покладається на роботодавця.

13. Виконавець (підрядник) на відміну від працівника несе повну матеріальну відповідальність за завдану замовникові шкоду та недоотримані ним доходи або упущену вигоду, якщо не доведе відсутності в цьому своєї вини, або якщо інше не встановлено договором. Працівник може бути притягнений до обмеженої матеріальної відповідальності. І лише у випадках, прямо передбачених законом, до повної, але за пряму дійсну шкоду. І обов'язок доведення вини працівника покладається на роботодавця.

14. Підстави, порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг чи виконання робіт визначаються за домовленістю сторін. А от підстави та порядок розірвання трудового договору визначено законодавством.

15. Виконавець (підрядник) на відміну від працівника підлягає лише загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, в інших видах соціального страхування він може брати участь на добровільних засадах.

16. Підрядник сам сплачує податки та збори, якому замовник просто оплачує роботу згідно договору та законодавства. На відміну від працівника, якому роботодавець сплачує заробітну плату вже з відрахуванням необхідних податків та зборів.

17. Трудовий договір може бути безстроковим (звільнення, крім всього іншого, може бути по власному бажанню), строковим (наприклад, сезонна робота, замість когось на який-то час), контракт (в певних випадках, укладається лише з колом осіб визначених законодавством) на строк по домовленості сторін. Згідно Конституції ніхто не може бути примусово притягнений до праці, крім виховно-виправних робіт. Цивільно-правовий договір укладається на строк визначений сторонами і розірвання, як правило, при порушенні умов однією із сторін, а також на умовах, визначених законодавством, одностороння відмова без поважних причин не допускається.

18. Цивільно-правовий договір більш об’ємний та дуже важкий в організаційному виконанні та супроводженні (акти прийому-передачі, між замовником та підрядчиком, додаткові права та обов’язки), але більш безпечний ніж безстроковий трудовий договір, так як дія цивільно-правового договору обмежена строками, коли сторони несуть друг перед другом зобов’язання і не можуть їх розірвати без поважних причин , вказаних в законодавстві.

При укладенні з фізичними особами угод (договорів) цивільно-правового характеру доцільно було б відмовитися від такого їх найменування, як «трудова угода», оскільки вона не передбачена чинними нормативними актами, і вживати при цьому відповідне найменування договору, передбачене ЦК України: «Договір про надання послуг», «Договір підряду» тощо. Це, своєю чергою, надало б можливість уникати на практиці зайвої плутанини та непотрібних спорів. А що більш надійно та вигідно для працівника та роботодавця потрібно вирішувати в кожному окремому випадку, але щоб це не перешкоджало ні законодавству, ні інтересам сторін.

• господарським договором

У законодавстві, судовій практиці, в юридичній літературі широко вживається термін «господарський договір», під яким розуміють ділові правочини між суб'єктами господарювання щодо розподілу між ними кореспондуючих господарських прав та обов'язків, необхідних для досягнення мети. Цим поняттям традиційно охоплюється частина цивільно-правових договорів, які укладаються юридичними особами - суб'єктами господарської діяльності (договір поставки, договір підряду на капітальне будівництво, договір оренди).

• шлюбним договором

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існу­ванням та припиненням. Хоча шлюбний договір має значну специфіку, він відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно-правовим правочинам у цілому. Форма даного договору, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення та примусового виконання, чимало інших моментів наочно показують, що у даному випадку використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Отже, шлюбний договір за своєю природою являє собою одну з різновидів цивільно-правових договорів.

Тим не менш, шлюбний договір має певну специфіку в порівнянні з іншими цивільно-правовими договорами, яка і знайшла своє закріплення в Сімейному кодексі.

Суб'єктами шлюбного договору можуть бути як особи, що вступають у шлюб, так і подружжя. Здатність до укладення шлюбного договору пов'язана зі здатністю до вступу в шлюб. Тому шлюбний договір може бути укладений між дієздатними громадянами, які досягли шлюбного віку. Якщо особа не досягла шлюбного віку, але отримало дозвіл органу місцевого самоврядування на вступ в шлюб, то воно може укласти шлюбний договір до моменту реєстрації шлюбу з письмової згоди батьків або піклувальників.

Після вступу в шлюб неповнолітній чоловік набуває цивільну дієздатність в повному обсязі, а значить, має право укласти шлюбний договір самостійно.

Шлюбний договір належить до угод суворо особистого характеру, отже, він не може бути укладено жодного з участю законного представника особи, що вступає в шлюб, або дружина, ні за дорученням.

• адміністративним договором

Адміністративний договір — угода двох чи більше суб'єктів адміністративного права, один із яких завжди є суб'єктом виконавчої влади. Це багатосторонній акт, за допомогою якого виникають, змінюються або припиняються взаємні права й обов'язки сторін.

Юридична природа адміністративного договору полягає в тому, що він є актом застосування норм права, в результаті чого реалізуються функції виконавчої влади за деякими винятками.

Адміністративний договір, базується переважно на адміністративно-правових нормах, але багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються нормами декількох галузей права: цивільного, фінансового, екологічного, трудового.

Адміністративний договір є різновидом публічно-правового договору. Виконавча влада для забезпечення своєї діяльності застосовує трудові та цивільно-правові договори. Адміністративний же договір — це один із договорів, за допомогою якого державна адміністрація здійснює управлінські функції.

Адміністративному договору притаманні відносини змішаного типу: адміністративно-правового й цивільно-правового, влади й рівноправності

Адміністративні та цивільно-правові засоби регулювання розвиваються паралельно, доповнюючи одні одних на відповідних рівнях. Типовим є те, що елементи договору стосовно управлінської діяльності можуть слугувати передумовою акта управління, а на підставі законів бути й прямою формою такої діяльності, як у наведеному прикладі Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Суб'єктом адміністративного договору є державний орган, посадова особа або суб'єкт з делегованими повноваженнями. В адміністративному договорі державний орган виступає як суб'єкт, що здійснює виконавчу владу й має владні повноваження.

У зв'язку з цим необхідно з'ясувати відмінності адміністративного договору від цивільно-правового.

1. Обов'язковим суб'єктом адміністративних договірних відносин є орган виконавчої влади (посадова особа).

2. Учасники адміністративного договору «перебувають не в однаковому стані», адже орган управління зберігає владні повноваження адміністративного характеру й разом з тим несе певні зобов'язання перед другою стороною (наприклад, договір патронату, контрактації тощо). На відміну від нього, цивільно-правовий договір є актом, заснованим на угоді сторін. При цьому права й обов'язки учасників договору регулюють норми цивільного права. Жодна сторона цивільно-правового договору не має владних повноважень щодо іншої. У даному випадку органи виконавчої влади, що уклали договір, не здійснюють функції управлінської діяльності. В цьому полягає основна відмінність адміністративного договору від цивільно-правового. Орган виконавчої влади в адміністративному договорі виступає як суб'єкт публічного права, його статус визначається його компетенцією. Коли він (орган) стає учасником цивільно-правової угоди, його правовий статус визначається цивільною правоздатністю. Право на укладення адміністративного договору має бути передбачено в нормах про компетенцію органу виконавчої влади.

3. В адміністративному договорі обов'язково визначено, коли, з ким і на яких умовах він може бути укладений. Проте свободу розсуду, багатоваріантний вибір органу управління під час укладення адміністративного договору не виключають. Головне, щоб він був укладений у межах компетенції. Ця вимога є гарантією проти свавілля, зловживань. Застосування термінів «компетенція» й «правоздатність» має вирішальне значення для визначення юридичної природи правовідносин. Вимога компетентності органу виконавчої влади як учасника договору є основною умовою дійсності адміністративного договору. Цивільне ж право, навпаки, використовує не поняття «компетенція», а поняття «цивільна правоздатність».

4. Метою адміністративних договорів здебільшого є реалізація публічних інтересів (договори в сфері управління державною власністю, договори, що забезпечують державні потреби та податкові угоди тощо), в той час як метою більшості приватноправових договорів виступає індивідуальний інтерес. Українські науковці називають такі відмінні риси адміністративного та цивільного договорів: 1) обов’язковим суб’єктом адміністративних договірних відносин є орган виконавчої влади (посадова особа); 2) оскільки одним з учасників адміністративного договору є орган, наділений владними повноваженнями, то учасники договору не мають рівних прав та обов’язків [29, C. 156-157].Учасник договору наділений владними повноваженнями, крім прав має певні зобов’язання перед другою стороною. Цивільний договір заснований на угоді сторін, а права та обов’язки його учасників регулюються нормами цивільного права. Жодна сторона цивільно-правового договору не має владних повноважень щодо іншої. Якщо орган виконавчої влади укладає договір цивільно-правового характеру, то в даному випадку він не здійснює функції управлінської діяльності. В адміністративному договорі орган виконавчої влади виступає як суб’єкт публічного права, його статус визначається компетенцією, визначеною законодавством. Відповідно, й право укладати адміністративні договори має бути передбачене в нормах про компетенцію органу виконавчої влади.

Особливість адміністративних договорів полягає і в тому, що укладення адміністративного договору з боку державного органу є одночасно правом і обов'язком (предметна компетенція). Можливість на власний розсуд під час укладення адміністративних договорів обирати певний варіант поведінки є обмеженішою, ніж при укладенні цивільних чи трудових договорів. Це обумовлено імперативним характером адміністративно-правових норм. Правом контролювати виконання адміністративних договорів наділено органи виконавчої влади. Спірні питання, пов'язані з укладенням і виконанням адміністративних договорів, вирішують у адміністративному порядку або шляхом розгляду в судах загальної юрисдикції. Для адміністративних договорів, як правило, передбачено письмову форму.

Щодо можливості застосування до вказаних договорів загальних положень Цивільного кодексу України про договір поняття «договір» що використовується в інших галузях законодавства виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання, тому в деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

Завдання 3.

Завдання 4.

Предмет договору:

купівлі продажу

1. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

2. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

3. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

найму (оренди)

1. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

2. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

підряду

Предметом договору підряду є робота, що виконується підрядником, а точніше - її результат.

доручення

Предметом договору доручення є юридичні дії повіреного (укладення правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо). Причому такі дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

зберігання

Предметом договору зберігання є зберігання речі (майна). Проте на відміну від договору купівлі-продажу, де поняття "майно" тлумачиться розширено і включає як матеріальні, так і нематеріальні активи, предметом договору зберігання виступають лише матеріальні цінності (активи), тобто основні фонди і оборотні засоби. Винятком із цього загального правила є визнання ЦК України різновидом договору зберігання договору охорони, предметом якого, згідно зі ст. 978 ЦК України, є забезпечення недоторканності не тільки майна, а й особи.

Задача

У цивільному законодавстві закріплюється презумпція оплатності договору. Договір може бути безоплатним, якщо це передбачено самим договором або законом.

Відповідно до ст. 827 ЦК користування річчю за договором позички вважається безоплатним. Це може бути передбачено у договорі між сторонами. Безоплатність може випливати із суті взаємовідносин сторін. Зокрема це виражається в певних діях, особливо якщо і раніше вони мали безоплатний характер.

Оскільки, в умові задачі не вказано що сторони уклали безоплатний договір чи договір позички, а також не сказано про безоплатний характер їхніх попередніх відносин, вимога АТ "Альфа" про оплату за користування обладнанням повинна бути задоволена (відповідно до ч.5 ст.626 та ч.4 ст.632 ЦК України )

Відповідно до ч.4 ст.632 ЦК України якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.