- •Тема 10. Розробка розділів „0цінка ризиків" , „ Резюме"
- •1.1 Бізнес-план: суть, ознаки, функції, значення
- •1.2 Зміст, основні типи та структура бізнес-планів
- •1.3 Методологія розробки бізнес-плану
- •1.4 Стиль написання та оформлення бізнес-плану
- •2.1 Розробка підприємницької (комерційної) ідеї
- •Виробництво
- •2.2 Вибір організаційно-правової форми господарювання
- •2.3 Вибір способу започаткування бізнесу
- •3.2 Розробка стратегії майбутнього бізнесу
- •3.3 Послідовність етапів (логіка) розробки бізнес-плану
- •Тема 4. Розробка розділу «галузь, підприємство та його продукція»
- •Тема 5. Розробка розділу «дослідження ринку»
- •Тема 6. Розробка розділу «маркетинг-план»
- •Тема 7. Розробка розділу «виробничий план»
- •Тема 8. Розробка розділу «організаційний план»
- •Тема 9. Розробка розділу «фінансовий план»
- •Плановий баланс.
- •9.1 План доходів і витрат
- •9.2 План грошових надходжень і виплат (план руху готівки)
- •9.3 Плановий баланс
- •9.4 Розрахунок очікуваних фінансових результатів (показників)
- •9.5 Джерела фінансування підприємницької ідеї
- •Тема 10.
- •Розділ «оцінка ризиків»
- •Розділ «резюме»
- •Розділ „зміст"
- •Література
1.4 Стиль написання та оформлення бізнес-плану
Бізнес-план – це не тільки діловий документ, а й своєрідний рекламний документ, на підставі якого можна зробити висновки не лише про майбутній бізнес, а й про його власників. Тому важливим є як зміст, так і зовнішній вигляд бізнес-плану. Тому бізнес-план підлягає певним вимогам щодо стилю написання та оформлення.
Щодо стилю написання, то тут можна керуватись такими порадами:
а) бізнес-план повинен ґрунтуватися на реалістичних припущеннях. Прогнози та передбачення (як найбільш вразлива частина бізнес-планування) мають бути обґрунтовані й підкріплені посиланнями на тенденції та пропорції розвитку галузі, на проведені дослідження ринку, на досвід діяльності конкурентів тощо. Довіра до бізнес-плану може бути серйозно підірвана, якщо заплановані в ньому відхилення від середньогалузевих показників не мають достатньо підстав. Неприпустимо, якщо підприємці, які з великим запалом пояснюють майбутні перспективи свого бізнесу, керуються цифрами «зі стелі». Це може значно підірвати довіру інвесторів до такого бізнес-плану;
б) бізнес-плану протипоказаний зайвий оптимізм. Будь-яке припущення в бізнесі дає «на виході» кілька результатів – від найгіршого до найліпшого. У процесі бізнес-планування треба орієнтуватися на найгірший результат, створюючи в такий спосіб певний запас міцності бізнесу;
в) в бізнес-плані повинна бути певна «родзинка», яка повинна зацікавити тих, для кого готується такий план; причому ця «родзинка» повинна бути «помічена» зацікавленими особами;
г) в бізнес-плані рекомендується уникати жаргонних виразів, суто технічного опису продукції, операцій, процесів. Слід використовувати загальновідомі терміни; інформацію треба викладати в діловому стилі, але якомога доступніше;
д) в бізнес-плані повинно бути продемонстровано, що розробники визначили і спираються на потреби потенційних клієнтів, а не просто те, що їх захопила певна «підприємницька» ідея. Бізнес-плани, в яких багато місця відведено тільки опису продуктів і технічним деталям, ніж поясненням того, як ці продукти будуть продаватися і кому, зазвичай сприймаються тими, хто їх вивчає, холодно; тому що такі плани викликають підозру в егоїзмі їх розробників. В бізнес-планах більше місця повинно відводитись поясненням того, як і кому запропоновані товари і послуги будуть продаватися на ринку, а не на детальному описі самих товарів і послуг та їх технічних аспектів;
е) в бізнес-плані потрібно визначити, в який спосіб буде здійснюватись моніторинг та контроль за ходом реалізації комерційної ідеї. Ці питання завжди особливо цікавлять потенційних інвесторів;
ж) в бізнес-плані потрібно постійно робити наголос на таких основних моментах, які можуть мати неабиякий вплив на успішну реалізацію розробленого бізнес-плану, а саме:
потрібно постійно знаходити і наводити свідчення позитивного сприйняття споживачами запропонованої до реалізації комерційної ідеї. Так, при описі комерційної ідеї дуже важливо, щоб був зроблений наголос на тому, що новий продукт або послуга або мають потенціал, або їх можна продати, або вони позитивно сприймаються споживачами, або вони вже використовувались і позитивно себе зарекомендували, або вони вже розроблені в демонстративному варіанті, або вони матимуть успіх на ринку тощо. Саме ці факти дуже позитивно сприймаються потенційними інвесторами розробленого бізнес-плану, оскільки більшість з них не мають жодного уявлення про суть запроваджених технологій, принципи роботи машин і механізмів, форми організації виробництва тощо;
доцільно робити наголос на тому, що запропоновані в бізнес-плані комерційні ідеї захищені патентами, авторськими правами, ліцензіями тощо (якщо це дійсно має місце). В цьому випадку зменшується ризикованість бізнес-плану в очах фінансистів, комерційних банків тощо, оскільки наявність ексклюзивних прав на той чи інший продукт може, принаймні на певний час, обмежити конкуренцію і підвищити вірогідність успішної реалізації бізнес-плану;
потрібно постійно підкреслювати, що в розробленому бізнес-плані враховані та захищені інтереси потенційних інвесторів. Коли хтось позичає гроші або вкладає їх у виробництво, він сподівається, що підприємець подбає про його потреби і пояснить, як ці думки втілено в бізнес-плані.
Потенційних інвесторів бізнес-плану можна поділити на три основні групи: комерційні банки, венчурні компанії (фонди) та фізичні особи – члени родини, друзі, знайомі. Зазначені потенційні інвестори мають дещо різні інтереси.
Так, комерційні банки зацікавлені, насамперед, в гарантованому, успішному та стабільному бізнесі. Комерційні банки прагнуть мати гарантії повернення кредиту, забезпечені активами підприємства. Крім того, банкіри визначають процентну ставку, розмір якої відображає поточну кон'юнктуру ринку та їхнє уявлення про рівень ризику запропонованої комерційної ідеї. І що найголовніше, комерційні банки зацікавлені, щоб одразу після надання кредиту підприємці почали сплачувати проценти за надані кредити. Зрозуміло, що всі ці сподівання комерційних банків повинні бути віддзеркалені в бізнес-плані.
Тобто потрібно пам'ятати, що банкіри меншою мірою зацікавлені в швидкому зростанні бізнесу і отриманні доходу в майбутньому від приросту капіталу, ніж від самого початку в отриманні постійних, стабільних, гарантованих доходів.
Якщо запропонована комерційна ідея передбачає реалізацію нового, ризикованого продукту, прогнозує стрімке зростання бізнесу і не гарантує отримання негайного прибутку, то для її реалізації здебільшого звертаються до компаній (фондів) з венчурним капіталом. Але щоб отримати фінансування комерційної ідеї з венчурних фондів потрібно пам'ятати наступне. Через те, що інвестування в венчурні компанії має високий рівень ризику, то для залучення коштів до венчурних компаній менеджери цих компаній пропонують потенційним інвесторам отримання більш високого рівня прибутку. Тому менеджери венчурних фондів при виборі об'єктів для фінансування відбирають ті проекти, які передбачають високий річний приріст капіталу підприємства, яке буде реалізовувати запропоновану комерційну ідею. Це дозволить венчурним фірмам, з одного боку, забезпечити швидке повернення інвестицій та виплату більш високих процентів власним інвесторам, а з другого боку, формує певну поведінку венчурних фірм, яка передбачає відбір для фінансування лише тих проектів, які мають річні темпи приросту капіталу не менше 50% [2]. Якщо автор комерційної ідеї не прогнозує високого приросту капіталу, то отримати венчурний капітал для її реалізації буде проблематично.
Таким чином можна зробити висновок, що венчурні фонди зацікавлені в швидкому поверненні коштів і керуються в своїй діяльності короткостроковою перспективою. Ліквідність їх інвестицій в малі та середні підприємства не перевищує трьох-семи років, в той час як комерційні банки можуть надавати кредити терміном до десяти-п'ятнадцяти і навіть до тридцяти років.
Окрім того, надавачі венчурного капіталу майже завжди зацікавлені в тому, щоб стати співвласниками того бізнесу, який ними фінансується. Тому в бізнес-плані можуть бути зроблені пропозиції щодо того, яку частину акцій отримують венчурні фірми у випадку фінансування ними реалізації запропонованої комерційної ідеї. Загальних порад тут немає, але на думку фахівців за відправну точку можна взяти такі цифри: генератору комерційної ідеї – 33% акцій, керівництву – 33% акцій, надавачу венчурного капіталу – 34% акцій [2].
Фірми-надавачі венчурного капіталу позитивно сприймають пропозиції щодо включення до підприємства, яке вони фінансують, свого представника на правах директора як не виконавчої особи (директора без портфеля), який би оберігав інтереси венчурної фірми.
Якщо для реалізації комерційної ідеї планується залучити кошти друзів, знайомих тощо, то їх інтереси також потрібно врахувати в бізнес-плані. Це можна зробити шляхом пропозиції зайняти певні керівні посади в управлінні підприємством, отримати певну кількість акцій, зокрема привілейованих, тощо. Безперечно, в цій сфері потрібно керуватися здоровим глуздом.
Щодо оформлення бізнес-плану, то потрібно керуватись такими порадами:
бізнес-план повинен мати титульний аркуш та аркуш змісту, на початку бізнес-плану розміщується резюме, додатки – розміщуються у кінці бізнес-плану;
у тексті бізнес-плану повинні бути посилання на джерела інформації та необхідні примітки;
бізнес-план має бути стислим, простим, але адекватно розкривати сутність підприємницького проекту. Для більшості невеликих проектів (для реалізації яких потрібно 80-100 тис. грн.), як свідчить практика, обсяги бізнес-планів обмежуються двадцяти-двадцяти п' яти сторінками. В інших випадках має бути підготовлений докладніший бізнес-план;
бізнес-план має бути легким для сприйняття, чітким та лаконічним, щоб у ньому можна було швидко знайти потрібну інформацію. Отже, у структурі бізнес-плану необхідно виділяти розділи, підрозділи та параграфи;
бізнес-план повинен бути гарно оформлений, не містити граматичних та орфографічних помилок. Ідеальна форма – елегантна брошура, проспект, буклет;
бізнес-план має забезпечувати охорону комерційної інформації про суб' єкт бізнесу та його діяльність. Для цього потрібно жорстко контролювати сферу його розповсюдження або скласти окремий додаток, який міститиме всю конфіденційну інформацію і буде доступним тільки тим, кому треба таку інформацію знати;
бізнес-план має бути функціональним, тобто містити лише корисну інформацію, яка цікавить або може зацікавити читача. За необхідності додаткова, пояснювальна, первинна інформація може бути винесена в додатки (обсяг додатків не обмежується).
Відомий фахівець у сфері підприємництва Г. Берл наводить рекомендації щодо того, яким повинен бути оптимальний за змістом та оформленням бізнес-план. Ці рекомендації затвердив трест ділових керівників дев'яти районів різних штатів США [11];
обсяг – не більше 40 сторінок;
кріплення – спиральне;
на обкладинці – назва компанії;
на титульному листі – назва компанії, адреса та номер копії;
резюме на двох сторінках;
далі подається перелік розділів;
в тексті наведені детальні відомості про провідних працівників та інвесторах;
наводяться відзиви консультантів з бухгалтерського обліку, юрисконсультів;
текст повинен бути віддрукований на правій частині сторінки. Ліва частина сторінки залишається пустою за виключенням невеликого параграфа з переліком особливостей тексту, який розміщений на правій частині сторінки. Тобто, прочитавши текст на лівій частині сторінки, зацікавлена особа має змогу одразу ж отримати повне уявлення про зміст всього розділу. Якщо це її зацікавило, тоді вона прочитає весь розділ.
Складовою частиною структури бізнес-плану є додатки. Додатки – це не регламентований за обсягом розділ бізнес-плану, в якому наведено інформацію, що деталізує, уточнює або підтверджує зміст основних розділів бізнес-плану. Посилання на всі документи, які містяться у додатках, мають бути зроблені в тексті бізнес-плану.
У додатки рекомендується виносити:
первинні матеріали аналізу ринку;
стислі біографічні відомості про власників бізнесу, ключових менеджерів, про їхні професійні обов'язки, особливі вміння та досягнення;
словник технічних термінів;
детальну технічну характеристику продукту бізнесу;
схему виробничих процесів;
специфікації продукції;
рисунки, фотографії продукції, приміщень підприємства тощо;
рекламні матеріали; прейскуранти;
гарантійні листи, які підтверджують високу репутацію і надійність керівників підприємства (компанії);
організаційну схему управління підприємством;
юридичні документи (копії установчих документів, контрактів, угод, патентів, ліцензій тощо).
Питання для самоконтролю
Основні стадії розробки бізнес-плану та їх характеристика.
Поясніть, чому бізнес-план є рекламним документом?
Опишіть основні вимоги до стилю написання бізнес-плану.
Яким чином в бізнес-плані повинні бути враховані та захищені інтереси потенційних інвесторів?
Охарактеризуйте інтереси комерційних банків, які можуть виступати потенційними інвесторами реалізації бізнес-планів, та назвіть основні способи врахування цих інтересів в бізнес-планах.
Охарактеризуйте інтереси компаній з венчурним капіталом, які можуть виступати потенційними інвесторами реалізації бізнес-планів, та назвіть основні способи врахування цих інтересів в бізнес-планах.
В чому полягає різниця інтересів комерційних банків та компаній з венчурним капіталом, які можуть виступати потенційними інвесторами реалізації бізнес-планів?
Назвіть основні способи врахування інтересів друзів та знайомих, які можуть виступати потенційними інвесторами реалізації бізнес-планів.
Основні вимоги до оформлення бізнес-планів.
Додатки у бізнес-плані: склад, призначення, зміст.
Тема 2. ПОЧАТКОВА СТАДІЯ РОЗРОБКИ БІЗНЕС-ПЛАНУ
План.
2.1 Розробка підприємницької (комерційної) ідеї
2.2 Вибір організаційно-правової форми господарювання
2.3 Вибір способу започаткування бізнесу
Початкова стадія розробки бізнес-плану – це стадія, на якій закладаються основи майбутнього бізнесу та здійснюється розробка концепції бізнесу. В загальному вигляді початкова стадія складається із вирішення таких основних питань:
пошук підприємницької (комерційної) ідеї;
вибір організаційно-правової форми бізнесу;
вибір способу започаткування бізнесу для реалізації запропонованої комерційної ідеї.
Сутність першого блоку питань полягає в тому, що на основі власного практичного досвіду, наявності відповідної освіти, інтересів та уподобань тощо, а також з урахуванням зовнішніх факторів (чинних законодавчих актів, обмежень, конкуренції тощо), підприємець здійснює розробку підприємницької (комерційної) ідеї, з якою він збирається вийти на ринок.
Другий блок питань передбачає аналіз та вибір такої організаційно-правової форми господарювання, яка б відповідала законодавству і давала можливість реалізувати підприємницьку ідею з найвищою ефективністю. В процесі вирішення даного блоку питань потрібно:
проаналізувати чинні організаційно-правові форми господарювання, визначити переваги та недоліки кожної із них;
вивчити можливості, які дають ці форми для залучення інвестицій;
визначити міру відповідальності за результати діяльності, яка накладається на засновників бізнесу кожною із організаційно-правових форм та вибрати найбільш прийнятну форму;
визначити міру контролю за майбутнім бізнесом, який можна здійснювати в межах вибраної організаційно-правової форми тощо.
Зрозуміло, що у випадку, коли певна комерційна ідея запроваджується на діючому підприємстві, то вибір організаційно-правової форми господарювання не проводиться.
Третій блок питань передбачає аналіз та вибір способу започаткування бізнесу для реалізації запропонованої комерційної ідеї. Можуть бути розглянуті такі варіанти:
започаткування бізнесу у вигляді реєстрації фізичної особи-підприємця;
створення нового підприємства – юридичної особи;
купівля існуючого підприємства або його частини;
з укладанням або без укладання франчайзингової угоди;
вихід із великої компанії з утворенням нового підприємства;
інше: пересувна торгівля, надомний бізнес; прямий маркетинг тощо.
В результаті розгляду та вирішення цих основних блоків питань формується основа для подальшої розробки бізнес-плану.
Як і у попередньому випадку, коли певна комерційна ідея пропонується для реалізації на діючому підприємстві, то вибір способу започаткування бізнесу не проводиться.