1.3. Історіографія дисципліни

Прогресивний розвиток державних інститутів неможливий без аналізу й осмислення історичного досвіду та традицій. Це особливо важливо усвідомити зараз, коли відбувається вивчення, аналіз, систематизація й побудова узагальнюючої концепції історії митної діяльності в Україні, становлення відповідного наукового напрямку та віднайдення його місця в соціальному та економічному житті України. Цей напрямок історичного дослідження дійсно є новим у всіх його проявах і знаходиться ще на рівні побудови теоретичних і методологічних моделей.

На конструктивну роль історії в науковому пізнанні звернув увагу ще В.І. Вернадський. Історію науки він кваліфікував як знаряддя досягнення нового. Кожне покоління наукових дослідників шукає і знаходить у минулому науки ідеали, співзвучні своєму часу, що були непомічені або ж відкинуті їх сучасниками. Рухаючись уперед, наука не тільки створює нове, але й переоцінює старе¹³.

Історія митної справи і політики – це сукупність політичної, економічної та правової історії. Але, не зважаючи на існування німецької “економічної школи”, французької школи “Анналів”, до середини 80-х рр. ХХ ст. метод вивчення історичних явищ і процесів через дослідження господарських відносин у суспільстві використовувався дуже пасивно. Останнім часом інтерес до цього наукового синтезу постійно зростає. Так, у 1993 р. американські історики Роберт Фогель і Дуглас Норт отримали Нобелівську премію за розробку економічних методів вивчення історії (Нобелівська премія з економіки присуджується тільки з 1969 р., а “історичної номінації” не існувало зовсім).

Розглядаючи визначальні напрямки історіографії історії митної справи і митної політики, слід ураховувати те, що в різні історичні періоди українські землі входили до античної цивілізації, до складу Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Австрійської імперії, Російської імперії та інших держав. Тому проблема історії митної політики і митної справи на території України в історіографії подається в контексті політико-економічного розвитку державних утворень, до складу яких входили українські землі.

Античні автори залишили відомості про торговельну й митну діяльність давньогрецьких колоній. Ця інформація дає змогу реконструювати торговельно-митні процедури властиві античним містам на території Північного Причорномор’я. Так, Лукіан, Павсаній, Поллукс, Ветрувій писали про облаштування міст для торгівлі; Діон, Хризостом, Філострат, Тацит, Светоній – про збір митна та його розміри.

Систематичне дослідження митної справи та митної політики як історичного процесу фактично розпочинається з першої половини ХІХ ст. У процесі розгляду історіографії історії митної справи й політики нового та новітнього часу доцільно виділити такі періоди:

- 1840 – 1917 рр. У цей період у ґрунтовних, багатотомних працях з історії України і Росії (автори: А. Лазаревський, С.М. Соловйов, М.С. Грушевський, В.О. Ключевський, М.М. Покровський) проблематику історії митної справи вже виділяли в окремі розділи в контексті історії торговельних відносин. Одночасно історичні аспекти митної діяльності Давньоруської держави в роботах зазначених істориків були тісно пов’язані з дискусією навколо “норманського питання” і концепції походження Київської Русі як торговельної держави. Послідовними розробниками цієї концепції були В.О. Ключевський і М.М. Покровський. Суть цієї концепції в тому, що Київська Русь як держава сформувалася й існувала завдяки експлуатації потенціалу транзитних комунікацій і митних податків.

Зі зростанням якісного рівня археологічної науки в останню чверть ХІХ ст., що дало вченим можливість працювати з новими матеріальними джерелами, а також обробка значної кількості античних писемних джерел дозволили реконструювати систему митних процедур Римської імперії, в тому числі ті, що діяли в Причорноморському регіоні у І – ІІІ ст. н. е. Ця величезна й копітка робота здійснена відомим дослідником античності М.І. Ростовцевим. А результати його пошуків знайшли відображення в роботі “История государственного откупа в Римской империи: от Августа до Диоклетиана, 1899 р.”

У ХІХ ст. серед науковців на особливу увагу заслуговують проблемні питання еволюції та впровадження митної політики в економічне життя країни та її вплив на різні верстви населення. Протягом ХІХ ст. у дослідницькому світі України та Росії можна було спостерігати протистояння двох ідеологій. Це боротьба протекціоністської та ліберальної (фритредерської) митної політики. До адептів фритредерства можна зарахувати публіцистів Г. Яценко, М. Любавіна, які на сторінках журналу “Дух журналов” у 1815 р. розпочали серію публікацій на підтримку ідей безмитної торгівлі. Їх погляди можна було б виразити тезою англійського економіста І. Бентама: “Заборонна митна система є невичерпним джерелом фінансових підробок, обманів, безперспективних витрат і тисячі інших злочинів”. У подальшому вже сформувалась наукова школа “фритредерів”, яку очолили професори Київського університету І. Вернадський і О. Бутовський. Активним захисником вільної торгівлі був відомий підприємець Я.А. Новіков. У своїй роботі “Экономисты и протекционисты”¹⁴ переконує, що для Російської імперії найбільш корисною та перспективною є вільна торгівля, посилаючись на той факт, що в ХІХ ст. промисловці складали лише незначний прошарок населення. Фритредерів підтримував також відомий польський економіст на російській службі Л.В. Тенгоборський – розробник ліберальних митних тарифів 1850 і 1857 рр. У роботах цих авторів можна побачити складні протиріччя між новим класом промисловців, який поступово набирав силу, і дворянством у поглядах на перспективну митну політику держави.

Зовсім протилежні ідеї та концепції сповідували прихильники ідей митного протекціонізму. Так, праці К. Лодиженського¹⁵, А. Скальковського дають можливість сформувати уявлення про дію теоретичної схеми: державна зовнішньоекономічна політика – митна політика (тарифне регулювання) – митна справа. До того ж у працях А. Скальковського багато місця відводиться аналізу портових господарств Півдня України, залежності їх розвитку від державного курсу у митній політиці. Окремий напрям в історіографії митної політики становлять дослідження, що розкривають вплив митного законодавства на розвиток комерційного пароплавства, морських перевезень: праці А. Скальковського “Русский торговый флот и срочное пароходство”¹⁶, Ю. Філіппова “Правила о ссудах из Государственного банка для содействия отечественному судостроению”¹⁷. Ці автори, аналізуючи розвиток морського транспорту в умовах митного протекціонізму, зазначають, що російський уряд обмежувався лише половинчастими заходами щодо стимулювання розвитку морського транспорту саме тоді, коли Чорне море перетворилось на головну комунікацію для відправлення експортних товарів з українських губерній до країн Західної Європи.

На початку ХХ ст. з’являються роботи, автори яких ставили за мету провести ґрунтовний аналіз митної політики як важливого елемента державної діяльності з найдавніших часів людської цивілізації. В “Очерках истории таможенной политики”¹⁸, І. Кулішер акцентує увагу на тому, що держава при реформуванні митно-тарифного законодавства повинна враховувати регіональні інтереси торгово-промислових кіл країни. Така ідея цілком відповідала поміркованому протекціонізму в умовах ринкової економічної політики. Висновки І. Кулішера підтверджують закономірність впливу митного протекціонізму через розвиток економічних стосунків на підвищення суспільно-політичної активності в державі.

Для дослідників митної політики першої чверті ХХ ст. характерне визначення її головним чинником митного тарифу. Фактично вони пов’язували появу митної справи й формування принципів митної політики з появою спеціалізованого податку – митного тарифу у сфері регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Цю точку зору також підтримували М. Шапошников¹⁹ і М. Петров²⁰.

Особливу увагу дослідників привертала тема торговельних угод, що виконували роль регуляторів митної політики, над якою на початку ХХ ст. працювали І. Іванюков²¹, М. Соболєв²². Ці вчені, особливо М. Соболєв, були прихильниками жорсткого протекціонізму й піддавали суворій критиці торговельні угоди з Німеччиною 1894 і 1904 рр. Наведена М. Соболєвим та І. Іванюковим статистична інформація підтверджує висновки про те, що з 1890-х рр., унаслідок захисної митної політики з боку Німеччини, українські експортери переорієнтувались на південний торговельний коридор – чорноморські та азовські порти.

Поза увагою науковців не залишились і дослідження митної статистики як якісного й об’єктивного показника ефективності митної політики. Цю проблему у ХІХ – першій половині ХХ ст. активно розробляли Ф.Х. Вірст, Г.Т. Небольсін, М.Є. Терехов, А.А. Баранов, П.І. Лященко, С.Н. Бакулін, Д.Д. Мішустін.

Також слід звернути увагу на праці С. Вітте (з 1880 р. обіймав посаду керуючого Південно-Західною залізницею) як приклад поєднання теоретичного й практичного досвіду, тим більше, що практичний досвід набувався на залізницях, які функціонували на території України (“Принципы железнодорожных тарифов по перевозке грузов”²³, “Национальная экономия и Фридрих Лист” 1883 р.²⁴). Перше дослідження мало економічну спрямованість, розкривало ідею й систему нового тарифного регулювання роботи залізниць за допомогою економічних законів попиту та пропозиції. С. Вітте розглядав діяльність прикордонних залізничних шляхів на кордоні з Австро-Угорською імперією й функціонування митних агентств на прикордонних станціях. Прикладом успішного застосування цих ідей в умовах перевезення експортного зерна до Австрії, Румунії свідчить факт додаткового прибутку в 1,7 млн. крб. для хлібних експортерів України. У другій роботі С. Вітте проаналізував теоретичні напрацювання Ф. Ліста (німецького засновника “історичної” школи) з проблем протекціонізму. С. Вітте запропонував практично використовувати ідеї Ф. Ліста в умовах політики протекціонізму. Взагалі цей період в історіографії свідчив, що вже на початку ХХ ст. існував самостійний напрям історичних досліджень митної політики як важливого чинника державної політики.

Значний внесок у розробку теорії і практики митного протекціонізму здійснив відомий учений Д.І. Менделєєв. Для розроблення митного тарифу 1891 р. створено спеціальний комітет, який очолив Д.І. Менделєєв. Свої погляди на митну політику він виклав у “Толковом тарифе”, “Заветных мыслях”. Д.І. Менделєєв запропонував диференційований підхід у використанні протекціоністського митного тарифу у великих портових містах і на сухопутному європейському кордоні. А на інших кордонах, на його думку, слід застосовувати спеціальні тарифи.

- 1917 – 1930-ті рр. Період, коли в умовах державного будівництва в Україні відбулися спроби створення власної митної системи і відповідно посилилась увага українських істориків до цього елементу державотворення. Важливе місце цій проблемі у своїх працях відводили М.С. Грушевський²⁵, С. Рудницький²⁶. Українські історики, розглядаючи елементи митної політики кінця ХІХ – початку ХХ ст., акцентували увагу на таких провідних позиціях, як геополітичне положення України, роль і значення цього чинника для країн Європи і Російської імперії; погляд на митну політику як на збалансований комплекс державних заходів, спрямованих на соціальний прогрес; вплив митної політики на процес державотворення в Україні. У радянську добу, зокрема у 1920-ті рр. інтерес до цієї проблеми спричинений, на наш погляд, тимчасовою лібералізацією економічних відносин в СРСР. У цей час над митною тематикою працював А. Потяєв²⁷. Цікавий матеріал щодо розвитку торгівлі в Україні вміщено у “Ювілейному збірнику на пошану академіка Багалія”, (1927 р.). Генезу торговельної й митної діяльності на території Слобожанщини досліджували історики Є. Загоровський та В. Романовський.

У 1920 – 1960-х рр. серед українських істориків розгорнулась активна полеміка щодо оцінки результатів митної політики, яку проводив російський уряд, у тому числі в українських губерніях. У цей період створено наукову школу “господарської автономії” України. До її складу ввійшли відомі українські історики першої половини ХХ ст. О. Оглоблін, М. Слабченко, К. Воблий, М. Волобуєв. Дослідники цієї школи вважали, що російська митна політика, особливо митний тариф 1822 р., призвела до того, що протекціоністська політика імперського уряду зводила Україну до стану колонії. На особливу увагу заслуговує робота М. Слабченка “Организация хозяйства Украины от Хмельницкого до мировой войны”²⁸ (1923 р.). Автор не лише детально в усіх аспектах аналізує митну політику українських гетьманів від Б. Хмельницького до К. Розумовського, а й розвиток гетьманської митної системи: структуру, методи комплектування, митні процедури, результативність її фіскальної діяльності. У цьому контексті не можна не згадати монографію І.П. Крип’якевича “Богдан Хмельницький”, перше видання якої побачило світ 1954 р.

- 1960 – 1980-ті рр. Історія митних установ і митної політики вивчається у контексті соціально-економічного розвитку суспільства, еволюції державних установ, а також міжнародної політики, що проводилась провідними державами у XVIII – на початку ХХ ст.

Можна виділити такі особливості цього етапу: митна політика визначалась як головний чинник зовнішньоекономічної політики; поєднання зв’язку економічного розвитку країни й суперечностей серед владної еліти щодо економічної стратегії. У цьому напрямі працювали: Є.І. Дружиніна²⁹, М.Ф. Злотников³⁰, М.П. Єрошкін³¹, Л. Шепелєв³², І. Гіндін, М. Гефтер.³³ Дослідники виділили характерну рису торговельно-промислової й митної політики Росії кінця ХІХ ст. Між найбільш заможними поміщиками-експортерами й промисловцями існували суперечності щодо митного протекціонізму, який, на думку землевласників, заважав їм здійснювати самостійний експорт продуктів сільського господарства. Це пояснювалося тим, що на європейському напрямі головним продуктом експорту були товари сільського господарства. Тому вони, перш за все, піддавалися утиску з боку європейських країн у відповідь на митний протекціонізм Росії. Особливо це стосувалося українського зерна, що вивозилось до Австрії, Швейцарії, які були пов’язані митними угодами з Німеччиною та активно протидіяли зерновому експорту Російської імперії.

До аналізу експортного та імпортного потенціалів України кінця ХІХ ст. звертається І. Гуржій у монографії “Україна в системі загальноросійського ринку у 60 – 90-і рр. ХІХ ст.”³⁴. Він послідовно обґрунтовував наукову позицію, згідно з якою політика протекціонізму позитивно впливала на українську економіку, надаючи можливість використовувати величезні ринки Російської імперії. Водночас спостерігаємо своєрідну полеміку між висновками І. Гуржія і М. Волобуєва, який вважав, що на початку ХХ ст. економіка України набула статусу “європейської” колонії. З цього приводу слід звернути увагу на проблему “митних війн” наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., роль і місце в них українських промисловців, жвава експортна активність яких викликала митні репресалії з боку іноземних урядів. Ці питання висвітлено в дослідженнях Ю. Копелової, І. Іванова.

Поступово в історіографії історії митної політики сформувався “регіональний український” напрямок, у якому досліджується роль і місце української промисловості в системі зовнішньоторговельних відносин Росії. Так, український історик О. Мартиненко в монографії “Русско-болгарские отношения в 1894 – 1902 гг.”³⁵ акцентував увагу на активній участі українських промисловців, київських банків, пароплавних товариств Чорного моря в торговельних відносинах із Болгарією, Австро-Угорщиною, на залежності цих відносин від урегулювання міждержавних митно-тарифних угод. У праці Г. Корнілова “Русско-финские таможенные отношения”³⁶ аналізується діяльність українських цукровиробників на фінському ринку на початку ХХ ст. в умовах жорсткої конкуренції з боку західноєвропейських країн. Автор також досліджує діяльність Київського товариства цукрових промисловців, його вплив на російський уряд для посилення протекційних заходів щодо їх захисту. У 1987 р. з’являється робота Л. Маркова “Очерки по истории таможенной службы”³⁷ яка, головним чином, стосується історії організаційно-правової діяльності митних органів, боротьби з контрабандою; автор аналізує окремі напрямки митної політики як ефективного важеля економічного регулювання зовнішньої торгівлі. У цей же період публікується праця відомого фахівця з історії Лівобережної України XVIII ст. Г.К. Швидько “Джерела з історії діяльності митниць Гетьманщини XVIII ст.”

- 1990-ті рр. Зміни в соціально-економічній сфері суспільства відкрили шлях новим оцінкам ролі й місця митної політики в економічному житті держави й суспільства. Зацікавленість учених різними аспектами митної справи у багатьох сферах її застосування викликана кардинальними політичними й економічними змінами. Процес розвитку організаційно-правових структур митного відомства України відкрив нові перспективи для дослідження історичного досвіду митної справи, використання цього досвіду у формуванні ідеології митної політики кінця ХХ ст. Зі створенням в Україні закладу освіти з підготовки фахівців для митних органів – Академії митної служби України – започатковано відповідний науковий напрямок під проводом, на жаль, вже покійного доктора політичних наук Й.Л. Рисіча. Актуальність дослідження історії митної політики в Україні також підтверджується співпрацею творчих колективів Академії митної служби та митниць за науковим проектом “Відновлення історії митних органів в Україні”. Апробація результатів досліджень за цим проектом знаходить утілення в наукових статтях. Джерелознавчі аспекти історії митної справи аналізуються О.О. Дячком; розвиток радянської митної системи досліджує Д.В. Архірейський.

Основні етапи історичного розвитку митної справи в Україні знайшли відображення в монографії В. Чорного “Україна і митна справа”³⁸, а також у розділах підручників з основ митної справи. Останнім часом сформувався новий напрямок у дослідженні історії митної справи й політики в Україні – створення історико-публіцистичних нарисів з історії окремих українських митниць. Ми можемо виокремити найбільш значні з них – це “Одесской таможне 200 лет (1795 – 1995)”³⁹, історія Харківської митниці розглядається в праці “На варті митних рубежів. Митна справа на Слобожанщині: 1660 – 1870 – 1992 – 2000 р.”,⁴⁰  а  також  збірка автобіографічних документів про діяльність видатних митників Харківської митниці. З’явились історичні нариси про Дніпровську, Львівську⁴¹, Запорізьку⁴² митниці.

Сучасна історія митної політики, зовнішньоекономічної діяльності висвітлюється в монографії Л. Деркача “Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра”, у наукових статтях А. Павлова, а також у кандидатській дисертації А. Кольбенка “Історико-правові аспекти створення і діяльності митних органів України”⁴³. Цей період в історіографії митної справи й політики збігається зі світовою тенденцією в історичній науці – поєднання політичної та економічної історії людства. Питання митної політики, її визначення та призначення стали предметом дослідження на сучасному етапі. У підручниках, наукових збірниках, статтях, матеріалах конференцій робляться спроби не тільки дати визначення митної політики, але й розглянути її місце у процесі вирішення державою завдань зовнішньоекономічної діяльності. Серед українських науковців 90-х рр. ХХ ст. митна політика вже розглядається у геополітичному аспекті. І особлива увага приділяється проблемі поєднання поміркованих протекціоністських заходів із лібералізацією економічних відносин. Саме таких поглядів дотримуються П. Романюк⁴⁴, А. Соколовська⁴⁵. Митна політика тісно пов’язана із внутрішньою та зовнішньою політикою. Найбільше значення на формування митної політики здійснює торговельна політика держави. Митна й торговельна політика є системою політичних, правових заходів держави, що конструктивно впливають на соціально-економічний розвиток країни, суспільства і захищають національний ринок, а також національного експортера на зовнішніх ринках. У цьому напрямі працює А. Бойко, який у дисертаційному дослідженні “Торговля Южной Украины (1775 – 1825)” приділяє увагу аналізу діяльності митниць Півдня України (Кременчуцька, Царичанська, Переволочиська митниці). У монографії Я. Бойка “Заселення південної України в 1860 – 1890-х рр. (історико-економічне дослідження)”⁴⁶ аналізуються проблеми експортного потенціалу південних губерній України, їх роль у формуванні номенклатури закордонних ринків збуту.

Взаємозв’язок і взаємовпливовість внутрішньої й зовнішньої торгівлі із зовнішньою політикою та митними процесами в Україні середини XVII ст. розглядає В. Мельниченко⁴⁷. У монографії Л. Гвоздик-Пріцак “Економічна й політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорізьке” (К., 1999) проаналізовано й митний аспект, зокрема один із параграфів присвячено універсалові від 28 квітня (8 травня) 1654 р. Дослідженням сфери організаційно-правових засад діяльності митних органів в Україні в першій чверті ХХ ст. займається О. Тимощук. Це відображено в його монографіях “Охоронний апарат Української держави”, “Захисники кордонів Української держави”⁴⁸.

Не залишається поза увагою ця проблема і в російських дослідників історії митної політики та митної справи, центром розгляду якої стала Російська митна академія. У ній видано навчальні посібники Я.В. Бутова “Таможенная политика России и её осуществление во второй половине ХІХ ст.”⁴⁹, С.Д. Калашникова “Исторический опыт протекционистской таможенной политики России 1877 – 1913 гг”⁵⁰. Але автори зосереджуються на аналізі загальних проблем ефективності митної політики Росії у кінці ХІХ ст. і зовсім не звертають увагу на роль і місце регіонів імперії в контексті цієї політики, а саме українських губерній.

Цей історіографічний огляд не претендує на повноту висвітлення проблеми. Він лише окреслює напрямки, за якими вже досить багато зроблено, і дає можливість сформулювати нові дослідницькі завдання. А саме: подальше спеціалізоване дослідження митних процесів, що відбувалися на території сучасної України у IV – IX ст.; митна політика античності та феодальної доби; комплексне дослідження історії боротьби з контрабандою. Аналіз сучасних тенденцій в історичній науці дає право стверджувати, що посилення ролі та розширення функцій митних органів на сучасному етапі збільшує науковий інтерес стосовно історичних аспектів митної справи та митної політики і відкриває шляхи реалізації перспективних наукових проектів.

1 Санцевич А.В. Методика исторического исследования. – К.: Наукова думка, 1990.

2 Воронов В.І. Джерелознавство історії України: Курс лекцій. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського національного ун-ту, 2003. – С. 6 – 15; Ковальский Н.П. Проблемы классификации письменных источников в современной советской историографии // Актуальные проблемы источниковедения и специальных исторических дисциплин: Тезисы докладов IV Всесоюзной конференции: Днепропетровск, 31 октября – 2 ноября 1983 г. – М., 1983. – С. 19 – 20.

3 Бойко А.В. Джерела з соціально-економічної історії Південної України останньої чверті XVIII століття: Автореф. дис… д-ра істор. наук: 07.00.06 / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського.– К., 2001. – 37 с.

4 Ковальский Н.П. Источники по социально-экономической истории Украины XVI – первой половины XVII века: Структура источниковой базы. – Дніпропетровськ, 1982. – 91 с.

5 Метрыка Велікага Княства Літоўскага. Кніга 28. (1522 – 1552 гг.). Кніга запісаў 28 / Падрыхтоўка тэкстаў да друку і навук. апарат В. Мянжынскі, У. Святынскі. – Менск, 2000. – 312 с.

6 Методические рекомендации по использованию документов Литовской метрики XVI в. в курсе источниковедения отечественной истории / Сост. Н.П. Ковальский, Г.В. Боряк. – Днепропетровск, 1987. – 52 с.

7 Сидоренко О.Ф. Українські землі у міжнародній торгівлі (IX – середина XVII ст.). – К., 1992.

8 Ковальский Н.П. Источниковедение и археография истории Украины XVI – первой половины XVII века. – Днепропетровск, 1978. – Ч. 2: Анализ дореволюционных отечественных публикаций источников. – 114 с.

9 Справочник научного работника: Архивы, документы, исследователь / Авт.-сост. Ю.М. Гросман, В.Н. Кутик. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – Львов, 1983.

10 Таможенное дело в России: Сборник документов. – М.: ЮПАПС, 1998. – Т. 2.

11 История таможенного дела и таможенной политики в России (1811 –1917 гг.): Хрестоматия. – М.: РТА, 1998. – Ч. 2.

12 Архірейський Д., Балановський А. Матеріали фондів Олевської та Городницької митниць як історичне джерело доби нової економічної політики // Вісник Академії митної служби України. – 2001. – № 2. – С. 78 –81.

13 Вернадский В.И. Избранное: Труды по истории науки. – М.: Наука, 1981. – С. 218.

14 Новиков Я.А. Экономисты и протекционисты. – СПб., 1890.

15 Лодыженский К. История русского таможенного тарифа. – СПб.: Тип. В.С. Балашева, 1886.

16 Скальковский А. Русский торговый флот и срочное пароходство.– СПб., 1887.

17 Филиппов Ю.Д. Правила о ссудах из Государственного банка для содействия отечественному судостроению. – СПб., 1902.

18 Кулишер И.М. Очерки истории таможенной политики. – СПб.: Типография В. Киршбаума, 1903.;Основные вопросы международной торговой политики. – Пг.: Кооперация, 1918. – Ч. 1, 2.; История русской торговли до ХІХ включительно. – Пг., 1923.

19 Шапошников Н.Н. Таможенная политика России до и после революции. – М – Л., 1924.

20 Петров Н.Г. Международная торговля и торговая политика. – М., 1929.

21 Иванюков И. К истории таможенных договоров с Германией. Договор 1894 года // Вестник Европы. – 1914. – Кн. 7. – С. 112.

22 Соболев М.Н., Иванюков И.В. Торговый договор с Германией 1904 г. // Исторический вестник. – 1915. – Т. СХХХІХ. – № 2. – С. 523 – 527.

23 Витте С.Ю. Принципы железнодорожных тарифов по перевозке грузов. –К., 1883.

24 Витте С.Ю. Национальная экономия и Фридрих Лист // Вопросы экономики. – 1992. – № 2. – С. 158 – 170.

25 Грушевський М. На порозі нової України (репринтне відтворення видання 1918 року). – К., 1991.

26 Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України. – Львів: Світ, 1994.

27 Потяев А.И. Теория таможенного дела. – М., 1927.

28 Слабченко М.Е. Организация хозяйства Украины от Хмельницкого до Мировой войны. – Одесса, 1923. – 192 с.

29 Дружинина Е.И. Кючук-Кайнарджийский мир 1774 г. (его подготовка и заключение). – М.: Изд. АН СССР, 1955.

30 Злотников М.Ф. Континентальная блокада и Россия. – М. – Л.: Наука, 1966.

31 Ерошкин Н.П. История государственных учреждений в дореволюцион-ной России. – М.: Наука, 1968.

32 Шепелев Л.Е. Царизм и буржуазия во второй половине ХІХ века. Проблемы торгово-промышленной политики. – Л.: Наука, 1981.

33 Гиндин И.Ф., Гефтер М.Я. Требования дворянства и финансово-экономическая политика царского правительства в 1880 – 1890-ые годы // Исторический архив. – 1957. – № 4. – С. 124.

34 Гуржій І.О. Україна в системі загальноросійського ринку у 60 – 90 роки ХІХ ст. – К., 1967.

35 Мартыненко А.К. Русско-болгарские отношения в 1894 – 1902 годах. – К.: Киевский государственный университет, 1967.

36 Корнилов Г.Д. Русско-финские таможенные отношения в конце ХІХ – начале ХХ вв. – М.: Наука, 1971.

37 Марков Л.Н. Очерки по истории таможенной службы. – Иркутск, 1987.

38 Чорний В. Україна і митна справа. – К.: КВІЦ, 2000.

39 Одесской таможне 200 лет (1795 – 1995) / Под ред. начальника Одесской таможни М.Н. Ковальчука. – Одесса, 1995.

40 На варті митних рубежів. Митна справа на Слобожанщині: 1660 – 1870 – 1992 – 2000 роки / За ред. П.В. Пашка. – Харків: Каравела, 2000. – 302 с.; На митних кордонах України (Дніпровський регіон) / За ред. П.В. Пашка. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.

41 Мицак А.П. Організація та структура Львівської митниці: сторінки історії. – Львів, 1999.

42 Конєв О.І., Кагал В.І., Рибалко В.В. Нова митниця нової держави (нариси з історії Запорізької митниці). – Запоріжжя, 2001.

43 Кольбенко А.В. Історико-правові аспекти створення і діяльності митних органів України: Автореферат дис. канд. юр. наук. – Львів, 1997. – 21 с.

44 Романюк П.С. Митна політика України. – К., 1993.

45 Бойко Я.В. Заселення південної України в 1860 – 1890-х рр. (історико-економічне дослідження). – Черкаси: Світоч, 1994.

46 Соколовська А. Митна політика в Україні // Вісник Національного банку України. – 1998. – № 4. – С. 11 – 18.

47 Мельниченко В.М. Торговельні зв`язки між Лівобережною і Правобережною Україною у другій половині ХVII ст. // Український історичний журнал. – 1998. – № 1. – С. 69 – 75.

48 Тимощук О. Захисники кордонів Української держави (1918 р.). – Дніпропетровськ: АМСУ, 1999.

49 Бутов Я.В. Таможенная политика России и ее осуществление во второй пол. ХІХ в. – М.: РТА, 1995.

50 Исторический опыт протекционистской таможенной политики России 1877 – 1913 гг. / Под ред. С.Д. Калашникова. – М.: РТА, 1996.

24