Розділ 1. Теоретичні та методологічні аспекти дисципліни
1.1. Мета, завдання і методологія дисципліни
Навчальна дисципліна “Історія митної справи і митної політики в Україні” передбачає набуття знань про митну справу в Україні в різні періоди історичного розвитку з визначенням характерних особливостей в умовах становлення й розвитку державності України, її занепаду і входження в митні системи інших країн, розуміння того, що митна справа – це важлива складова державного будівництва.
Предметом вивчення курсу є історична еволюція структури митних органів, їх місце й роль у системі державного управління; законодавче забезпечення митної політики та функціонування митних органів.
Завданнями дисципліни є формування історичної свідомості, вивчення досвіду провадження митної справи для вдосконалення сучасних митних процесів. У результаті вивчення дисципліни курсанти мають знати: історичний процес розвитку митної справи в Україні; різновид митних операцій, їх характер, особливості відповідно до характеру епохи; роль митної справи в умовах соціально-економічного розвитку. На основі отриманих знань курсанти повинні вміти аналізувати зміни митних курсів; давати науково-об’єктивну оцінку, виходячи з особливостей історії митної справи; вільно володіти митними категоріями і поняттями; творчо застосовувати знання про роль митної справи та її вплив на державне будівництво.
У процесі розгляду теоретичної складової дисципліни не можна не розглянути термінологічно-понятійний апарат. У першу чергу, йдеться про структурно-логічні розділи дисципліни – митну справу і митну політику. Для загальної характеристики митної справи, її змісту й структури необхідно дати коротке визначення найбільш важливих понять, що часто вживаються під час вивчення дисципліни: мито, митна справа, митна система, митна політика, митна ідеологія. При цьому, формулюючи визначення, беремо за основу той факт, що митна діяльність держави розглядається й вивчається як історичне та державно-правове явище.
Філологічний аналіз терміна “мито” дає підставу стверджувати про відсутність будь-якої системної диференціації податків на прямі й непрямі (митні) у феодальних державах, особливо на території феодальної Русі Х – ХІІ ст. Для феодальних держав мито – це грошовий або натуральний збір, тобто універсальний податок, який однаково використовувася у внутрішній та зовнішній торгівлі. Цей термін за спостереженнями А.С. Львова та німецького славіста Ю. Удольфа використовувався у південній Словенії, Чехії, південній Польщі, Україні VIII ст. Він походить від стародавнього верхньонімецького myto – збір. Відповідно митниця – це державна або приватна (якщо брати добу феодалізму) установа зі збирання спеціальних податків. У сучасних умовах у ст. 6 Закону України “Про Єдиний митний тариф” зазначається: “Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України”. Що стосується терміна “митна справа”, то сучасні українські правознавці в галузі митного права С.В. Ківалов та Б.А. Кормич дають таке визначення: “Митна справа, або митна діяльність, – це діяльність держави та її компетентних органів щодо встановлення тарифних та нетарифних обмежень стосовно переміщення товарів через митний контроль та контроль за їх виконанням із метою проведення в життя державної митної політики”. Згідно зі ст. 3 Митного кодексу України від 11 липня 2002 р. № 92 - IV митну справу визначено як складову зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, а її зміст становлять порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України. Наведені термінологічні визначення, що застосовуються у митній сфері на початку ХХІ ст. мають відносно стійкий спеціалізований характер. Інша справа, коли йдеться про античний період людської цивілізації або про феодальну добу. Сучасні терміни “митні органи”, “митна система”, “митна політика” можна використовувати умовно, враховуючи, що в античних та феодальних державах функція збирання мита віддавалась у відкуп на конкурсній основі приватним особам. І вони вже особисто наймали підлеглих для виконання митних процедур. Феодальне право, економічні відносини, соціокультурний тип людини і відповідно функціональна обмеженість державного апарату на тривалий історичний період законсервували митну діяльність у такому вигляді. Таким чином, для зазначених історичних періодів доцільно використовувати такі терміни, що характеризують діяльність держави у митній сфері, як “митні порядки” та “митні традиції”. Зміст термінології, що наводиться нижче, можна використовувати відносно митної діяльності лише із середини XVIII ст.
Таким чином, митні органи – це правоохоронні органи виконавчої влади, що безпосередньо здійснюють митну справу і є єдиною системою.
Митна система, у свою чергу, – це діюча структура митних органів, а також норми митного законодавства, у тому числі підзаконні нормативно-правові акти.
Важливою складовою митної політики є митна ідеологія, яка змінюється відповідно до вимог часу для суспільства й держави, та на базі якої вже формується державна концепція митної політики. Якщо митна політика є жорстко структурованою системою державно-правових заходів, то митна ідеологія відзначається більш демократичним характером. Митна ідеологія формується безпосередньо суспільством або активною його часткою, безпосередньо пов’язаною зі створенням додаткового продукту (виробництво й торгівля).
Отже, митну ідеологію слід визначити як систему політико-правових поглядів громадських і державних кіл, що сприяють розробленню нових напрямків митної політики для надання суспільству, державі нових якісних показників політичного й соціально-економічного розвитку.
Митна політика є складовою частиною внутрішньої й зовнішньої політики держави. Її належність до внутрішньої політики держави очевидна й обґрунтована. Митна політика як продовження внутрішньої політики, інструмент і засіб вирішення внутрішньоекономічних завдань набула в умовах ліберальних економічних відносин великого значення. Основні цілі митної політики держави – найбільш ефективне використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території у даному випадку України; участь у реалізації торгово-політичних завдань щодо захисту вітчизняного ринку, стимулювання розвитку національної економіки, сприяння структурній перебудові та іншим завданням економічної політики України. Це далеко не повний перелік, але він дає досить повне уявлення про головні контури й параметри митної політики.
Таким чином, митна політика – це система політико-правових, економічних, організаційних та інших заходів, спрямованих на реалізацію й захист внутрішніх та зовнішньоекономічних інтересів держави за допомогою митної справи.
Підсумовуючи, визначимо ще одне головне завдання дисципліни – демонстрація історичної еволюції понять. Автор прагне показати, як протягом століть зазначені складові митної справи під впливом політичних, економічних факторів змінювались, набували нових якостей та звучання.
Наступною важливою проблемою є визначення історичної періодизації явищ, що вивчаються. Для періодизації історії митної справи і митної політики в Україні було застосовано схему, що поєднує географічну територію як поле історичного дослідження та митну діяльність різних цивілізацій на певних теренах. Але в періодизацію не входить період, який розкриває історію формування та розвитку митних органів України після 1991 року. Це пов’язано з тим, що джерельна база зазначеного періоду знаходиться в стадії формування і потребує ґрунтовного аналізу. Тому цей період планується розглянути у наступному виданні навчального посібника, робота над яким триває. Таким чином, пропонується така періодизація історії митної діяльності та митної політики в Україні.
I період: V ст. до н. е. – IV ст. н. е. – це доба існування на території Північного Причорномор’я сучасної України давньогрецьких міст-колоній та привнесення на ці території митних традицій античних держав. Чому початком відліку становлення митної діяльності в Україні обрано саме VІІ ст. до н. е.? Найдавніші писемні джерела Європи, репрезентовані античною Грецією, в якій рано було занотовано міфи та виникла історична наука. У зону античної цивілізації входила й частина сучасної України, тому з територією останньої пов’язані писемні твори, що стосуються політичної історії античних держав-полісів. Саме історико-описова діяльність “батька історії” Геродота (V ст. до н. е.) залишила перші відомості про матеріальні пам’ятки регіону Північного Причорномор’я, автохтонні етноси, їх господарську діяльність, торговельні відносини з грецькими колоністами.
ІІ період: ІІІ ст. н. е. – X ст. – характеризується активною участю східнослов’янських племен у міжнародно-торговельному трикутнику Західна Європа – Візантійська імперія – держави Сходу й Азії та ознайомлення з організацією митної діяльності в ранньофеодальних державах.
ІІІ період: Х ст. – перша половина ХІV ст. – час формування митної системи Давньоруської феодальної держави та особливості здійснення митних процедур у феодальну добу.
IV період: друга половина ХVІ ст. – середина ХVІІІ ст. – характеризується функціонуванням в українських землях митних систем Великого князівства Литовського, Польщі, Московської держави, а також існування автономної гетьманської митної системи з 1654 по 1754 рр. в умовах політичної унії з Росією.
V період: середина XVIII ст. – початок ХХ ст. – дає можливість визначити роль і місце українських земель у митній стратегії урядів Австрійської та Російської імперій.
VI період: 1917 – 1918 роки – невеликий, але важливий етап, пов’язаний зі спробою створити повноцінну національну митну структуру урядами УНР та гетьмана П. Скоропадського.
VII період: 1920 – 1991 роки – функціонування на території УРСР радянських митних органів.
Мета історичної науки полягає в продукуванні знань про ті чи інші явища та процеси у вірогідному вигляді. Для досягнення мети у науковому пізнанні застосовуються певні методи. Інакше кажучи, історична наука потребує власної методики та комплексу спеціальних засобів і знань про них, який би, з одного боку, слугував інструментом для досягнення конкретної наукової мети, а з іншого – доводив можливість і необхідність використання саме цих методів.
Розробка й використання методики з конкретної наукової проблеми, зокрема історії митної справи, залежить від кількох факторів: суб’єктивних властивостей дослідника, ступеня розробленості проблеми, якості наявного джерельного комплексу.
У даному випадку існує пряма залежність добору методів від рівня розробки теми. Ураховувалось, що тема – історія митної справи в Україні – вітчизняною історіографією комплексно й повно не досліджувалась. Отже, – незначний обсяг опублікованих джерел і спеціальної літератури із зазначеної проблематики, відповідно недостатньо розроблена й методика її дослідження. Однак митна справа і митна політика держави були не єдиним засобом контактів із суспільством, адже митна справа – це правові, економічні, соціально-політичні зв’язки, міждержавні відносини, які вже досліджувались. З існуючої монографічної літератури з соціально-політичних та економічних проблем можна, таким чином, знайти непряму інформацію з питань історії митної справи і митної політики, а також запозичити певні загальнонаукові й спеціально-історичні методи.
У методологічному арсеналі дисципліни використано міждисциплінарний підхід. Він полягає у застосуванні концепцій та моделей, категоріального апарату історії, економіки, політології, соціології, права (митне право як підгалузь адміністративного права) тощо.
Специфіка роботи, зумовлена розглядом соціальних, економічних процесів, пов’язаних із митної справою й політикою, а також еволюцією митного законодавства та діяльністю митних органів, викликала необхідність застосування різноманітних методів дослідження. Провідними стали методи: історичний, історико-порівняльний, ретроспективний, реконструкції та моделювання. До основних методологічних принципів належать і принцип історизму. Ідея аналізу соціальних явищ з позицій історизму передбачає їх розгляд у генетичних, структурних та трансформаційних зв’язках. Кожен з методів зокрема і всі вони в сукупності дали змогу вирішувати конкретні завдання наукової проблематики.
У навчальному курсі широко використовувався загальнонауковий метод – описовий, ефективність якого виявилась у поєднанні з критичним методом. Наукова критика документальних і наративних джерел ґрунтується на врахуванні впливу обставин, у яких вони з’явились на повноту закодованої в них інформації, її достовірність і точність, а також на врахуванні політичних, соціальних, фахових та інших позицій авторів, їх суб’єктивного впливу на джерельну інформацію.
Вирішуючи такі завдання навчального курсу, як з’ясування історичних передумов змін напрямів митної політики, аналіз становлення та розвитку митних органів у різні історичні епохи, насамперед використовувалися спеціальні методи дослідження: історичний та порівняльний. Порівняння взагалі – елемент наукової критики. З ним пов’язано використання методу аналогій. Прикладом можуть бути розроблення узагальнюючих тенденцій розвитку галузей промисловості Австрійської та Російської України наприкінці ХІХ ст. і вплив на ці процеси митної політики.
При встановленні нормативно-правових засад, що забезпечували функціонування митної системи, організаційного устрою та основних напрямів діяльності митних органів на території українських земель основними були загальнофілософські методи системно-структурного й формально-логічного аналізу, синтезу, індукції та дедукції, а допоміжні – спеціальні методи, статистичний, що наповнили наукові висновки необхідними цифровими та інформаційними характеристи-ками. У процесі роботи важливу роль відігравали також методи ретроспекції, періодизації й класифікації подій та явищ.
Можна стверджувати також про використання синтезу історичних та соціологічних методів1. Методи соціальної (історичної) психології є доцільними при дослідженні, наприклад, загального психологічного клімату країни у другій половині ХІХ ст.; при спостереженні генезису соціальних страт в українських губерніях в умовах розбудови індустріального суспільства.
Отже, для визначення історичних етапів митної справи і митної політики використано максимально можливий арсенал різноманітних загальнонаукових і міждисциплінарних методів.