Розділ 2. Професійна компетентність у соціальній роботі
Соціальна робота як професійна діяльність відноситься до групи професій “людина – людина, людські спільноти, соціальні системи” у класифікації Є. Клімова. Ознайомимося з психологічною характеристикою суб'єкта в професіях цього типу. На нашу думку, це дозволить глибше проникнути у сутність феномену “професійна компетентність у соціальній роботі”.
Відтак, для суб'єкта праці в професіях типу “людина – людина, людські спільноти, соціальні системи”, на думку Є. Клімова, характерним є “розгляд світу насамперед зі сторони наповненості довкілля різноманітними, різномислячими, різноякісними та різноспрямованими людьми, групами, спільнотами, організаціями, їх складними взаємовідносинами. Професіонали виділяють і втримують у свідомості насамперед такі цілісності, які характеризують мислеустрій, поведінку людей, способи їх життя і форми активності, а також способи привнесення порядку, впорядкованості у складне життя людини та суспільства. Представники професій даного типу вміють керувати групами, колективами, спільнотами людей, вчити і виховувати людей різного віку, лікувати, виконувати корисні дії з обслуговування різноманітних потреб людей (матеріальних, духовних, соціальних). Особливості пізнавальної діяльності представників цього типу великою мірою визначаються вражаючою складністю і мінливістю, нестандартністю предметів розгляду, впливу, пошуку, принциповою нечіткістю меж, що розділяють соціальні явища. Вкрай важливим є вміння слухати і чути, розуміти іншу людину, розуміти саме її внутрішній світ, а не приписувати їй те, що нам особисто спало би на думку в її стані... Доречним виявляється тут і життєвий досвід, і засноване на ньому розуміння внутрішнього стану тих людей, з якими доводиться мати справу. Оскільки соціальні ситуації мінливі та неповторні, працівнику потрібно чітко виділяти поряд з більш-менш “вічними” знаннями, знання оперативні, що відносяться до конкретної ситуації “тут і тепер”. Найголовнішим ... є своєрідна спрямованість розуму на пізнання душі, спостережливість до проявів почуттів, розуму і характеру людини, до її поведінки, вміння уявити, змоделювати її внутрішній світ. Важливим є також оптимістичний проектувальний підхід до людини, заснований на впевненості, що людина завжди може стати все краще і краще.” [цит. по 175, с. 128-130].
Отже, об'єднуючою ознакою професій групи “людина-людина” є характер професійних завдань фахівців, що часто не мають чіткого визначення, динамічно змінюються та переосмислюються. Крім цього, при їх розв’язанні необхідно враховувати активність іншої людини, яка вирішує власні завдання, наділена властивими тільки їй індивідуальними характеристиками. Іншими словами, в основі професійної діяльності цього типу лежить суб'єкт-суб'єктна інтеракція, а професійна компетентність соціального працівника великою мірою визначається його інтерактивними навичками та вміннями.
Поняття та особливості професійної інтеракції у соціальній роботі
Поняття професійної інтеракції (взаємодії) у соціальній роботі є складним та багатоаспектним. Адже за характером своєї поліфункціональної діяльності соціальні працівники взаємодіють з великою різносторонністю людей. Вони сприяють вирішенню проблем окремих осіб, об'єднань, громад, що представляють різні соціальні, культурно-етнічні, статево-вікові групи. Світогляд, рівень освіти, можливості, досвід, переконання, ціннісні орієнтири, фізичне здоров'я, стиль життя та багато інших факторів є вирішальними при формуванні ідентичності, унікальності та індивідуальності кожної особистості, а значить, і професійної взаємодії у соціальній роботі з нею.
Крім того, професійна діяльність соціальних працівників передбачає їх взаємодію із колегами по роботі, керівним персоналом, фахівцями споріднених професій (соціальними педагогами, психологами, юристами, реабілітологами та ін.), співпрацю з організаціями та установами, що допомагають у вирішенні проблем клієнтів.
Безперечно, мережа професійних взаємодій соціального працівника є розгалуженою і складною, а тому у повній мірі проникнути в її сутність не уявляється можливим. Відтак, застосовуючи надалі словосполучення “професійна інтеракція у соціальній роботі”, “професійна взаємодія соціального працівника”, матимемо на увазі професійну інтеракцію у системі “соціальний працівник - клієнт”. На нашу думку, що збігається з точкою зору цілої низки авторів [Козлов,рроррр] саме діадична комунікативна взаємодія соціального працівника і клієнта є центральною ланкою, ядром соціальної роботи як професійної діяльності.
Взаємодія полягає в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної спільної мети. За допомогою цих дій досягається взаємне стимулювання, взаємний контроль та взаємодопомога у процесі розв'язання спільного завдання. Це передбачає, що кожний з учасників – партнерів по взаємодії – зробить свій внесок у її розв'язання, що забезпечить більшу ефективність порівняно з індивідуальним виконанням завдання [Корнєв, Коваленко].
Отже, взаємодія передбачає: існування щонайменше двох суб'єктів; виконання ними певних взаємних дій, що спрямовані на досягнення мети; дії суб'єктів інтеракції передбачають обов'язковий зворотній зв'язок (в тому числі інформаційний), взаємний вплив та взаємообумовленість; взаємодія великою мірою залежить від змісту діяльності, з приводу якої вона відбувається, та умов конкретної ситуації.
Інтеракція не може розглядатись поза змістом тієї діяльності, з приводу якої вона відбувається. А тому взаємодія у соціальній роботі характеризується особливостями, що визначаються соціально-психологічною сутністю соціальної роботи. Розглянемо ці особливості.
Як уже зазначалося нами вище при розгляді відповідної теми, соціальна робота – це професійна діяльність, спрямована на сприяння кращій адаптації індивідів, сімей та груп до соціального середовища, в якому вони проживають, а також на розвиток самоповаги та самовідповідальності людей. Мета соціальної роботи полягає в наданні допомоги людям у встановленні більш тісної, гармонійної взаємодії з довкіллям, соціальної адаптації.
У зв'язку з цим, соціальна робота як професійна практика наділена рисами, що відрізняють її від інших схожих за характером професій соціальної спрямованості (лікаря, педагога, психолога, юриста та ін.).
По-перше, специфічним є сам характер соціальних дій та інтеракцій між спеціалістом та клієнтом. На відміну від рольових суб'єкт-об'єктних відносин, властивих іншим видам „допомагаючих” професій, в соціальній роботі домінують суб'єкт-суб'єктні відносини, що носять довірливий характер, при яких клієнт зберігає за собою переважне право при прийнятті рішення.
По-друге, соціальний працівник має справу з питаннями, пов'язаними із людськими взаємовідносинами, а також питаннями взаємодії між самими людьми та між ними і оточуючим середовищем. Саме соціально-психологічна сутність соціальної роботи (інтеракція у практиці соціальної роботи спрямована на покращення соціальних взаємодій клієнта) і виокремлює цю професійну діяльність з-поміж інших в групі „Людина-людина”. Адже соціальна робота в першу чергу має справу із взаємовідносинами людей, а також із їх взаємодіями у соціальному середовищі, при чому на різних рівнях, в тому числі, і на рівні суспільства в цілому.
По-третє, визначальними у соціальній роботі є морально-ціннісні основи цього виду професійної діяльності, що часто вступають у протиріччя із загально прийнятими нормами сучасного суспільства.
Взаємодія – це цілеспрямований процес в просторі і часі, який має свою логіку і послідовність стадій, продиктований логікою роботи (діагностика ситуації, планування дій і їх здійснення, кінцева оцінка спільної роботи). Зміст взаємодії визначається вихідною проблемою в тому вигляді, як вона заявлена клієнтом або виявлена соціальним працівником. У зв’язку з цим основне завдання соціального працівника - це організація і структурування ситуації взаємодії з клієнтом таким чином, щоб досягнути ефективних результатів соціальної допомоги. Основними сутнісними характеристиками взаємодії є:
обумовленість взаємодії гуманістичними цінностями (повага особистості клієнта, його самовизначення) - невід’ємна частина позиції соціального працівника у взаємодії і визначає всі якісні характеристики взаємодії;
активна участь клієнта у цілепокладанні, у визначенні бажаних результатів і завдань спільної роботи;
поєднання емоційної (встановлення атмосфери довіри, особистісної безпеки) і раціональної (пошук раціональних засобів вирішення проблеми і відслідковування процесу та її результату) складової у взаємодії;
функціонально-рольовий характер взаємодії.
Відтак, соціальна робота є професійною діяльністю, в основу якої покладено комунікативну взаємодію.
У спрощеному вигляді професійна взаємодія у соціальній роботі складається з трьох основних компонентів: суб'єкта, активність якого спрямована на об'єкт, предмет або інший суб'єкт; об'єкта, на якого спрямована активність суб'єкта; активність, енергія суб'єктів взаємодії, соціально-психологічне поле взаємодії, що виступає у різноманітних формах в залежності від ряду обставин.
Зазвичай говорять про мету діяльності соціального працівника, мету соціальної роботи, маючи на увазі широкий спектр цілей, як то покращення соціального функціонування клієнта, адаптація та реадаптація, надання певного виду послуг тощо.
Рис.2. Умовна схема професійної взаємодії у соціальній роботі
Але, якщо розглядати соціальну роботу як діяльність, в основу якої покладено взаємодію, то більш правильно вживати термін “мета взаємодії”, адже за такого розуміння підкреслюється активна роль клієнта, необхідність врахування особливостей його особистості та діяльності, наголошується на взаємності впливів у соціальній роботі.
Безперечно, в ситуації професійної взаємодії „клієнт - соціальний працівник” роль лідера повинен взяти на себе професіонал. Для досягнення мети соціальної роботи фахівцю потрібно: а) володіти знаннями про суб'єктні характеристики клієнта; б) чітко усвідомлювати особливості власної „Я-концепції”, тобто знати свої суб'єктні характеристики; в) на основі співвіднесення двох попередніх компонентів застосовувати найбільш прийнятні способи впливу на клієнта, не шкодячи при цьому своїй особистості [Татенко].
З позиції соціального працівника його впливи будуть спрямовані на активізацію внутрішніх ресурсів клієнта, на спонукання його до активних дій по вирішенню своїх проблем, тобто, говорячи мовою соціальної роботи, наснаження. Впливи ж клієнта можуть призводити до деформації особистості фахівця, спричиняти вигорання, або, за умови налагодження ефективної взаємодії, сприяти досягненню спільної мети.
Таким чином, соціальна робота як фахова діяльність є взаємопов'язаною системою цінностей, теорій та практики. Її основна мета полягає у наданні людям можливості якомога повніше розвивати власний потенціал, забезпечувати умови для успішного здійснення соціалізації та ресоціалізації, попереджувати виникнення проблем.
Практика соціальної роботи може бути визначена як процес, в ході якого особи з соціальними проблемами вступають у взаємодію із соціальними працівниками. В результаті цієї інтеракції відбувається видозміна соціальної ситуації або проблеми. Отже, в основі соціальної роботи як професійної діяльності лежить комунікативна взаємодія соціального працівника та клієнта. Тобто у сучасних світових концепціях соціальна робота розглядається як професійна діяльність, що має інтерактивну сутність. Центральною ланкою соціальної роботи виступає процес інтеракції у професійній діаді “соціальний працівник - клієнт”.
Зміст професійної діяльності зумовлює структурні особливості взаємодії соціального працівника з клієнтом. У структурі професійної інтеракції у соціальній роботі ми виділяємо: суб'єкти, взаємні дії суб'єктів, об'єкт та мету.
Суб'єктами цієї взаємодії в узагальненому вигляді є соціальний працівник та клієнт. При цьому соціально-психологічні характеристики суб'єктів інтеракції виступають її важливими чинниками. Йдеться про функції, ролі та позиції соціальних працівників та клієнтів, взаємні очікування учасників інтеракції, а також уявлення про себе, партнера та ситуацію взаємодії.
Важливе значення мають і соціально-психологічні характеристики дій суб'єктів інтеракції, а саме: особливості мотивації учасників взаємодії; цілеспрямованість дій; особливості володіння соціально-психологічними механізмами впливу.
Об'єктом професійної взаємодії, що розглядається, є соціальна ситуація клієнта, проблеми людей, розв'язання яких потребує сторонньої допомоги.
Метою професійної взаємодії у соціальній роботі є покращення соціальної ситуації, задоволення потреб клієнта, а в кінцевому підсумку – досягнення того, що клієнти будуть спроможні самостійно вирішувати свої проблеми. Досягнення цього реалізовується через цілі взаємодії, а саме: зміну діапазону і корекцію дії несприятливих соціально-економічних факторів; розширення адаптивних можливостей людини; застосування соціальних механізмів допомоги, що забезпечують підтримку людини в скрутних обставинах життя [Москаленко].
Таким чином, професійну взаємодію у соціальній роботі ми розглядаємо як заснований на професійних знаннях, вміннях та цінностях процес комунікативної суб'єкт-суб'єктної взаємодії між соціальним працівником і клієнтом, в результаті якого створюються умови для позитивних змін у соціальній ситуації клієнта, наснаження та спонукання до активних дій по вирішенню клієнтом своїх проблем, тобто створюються умови для його ресоціалізації.