1.7. Права людини в аспекті соціальної роботи

На думку Т. Шаніна, поряд із концепцією професіоналізму, стрижнем понятійної структури соціальної роботи стала ідея прав людини [].

Поняття „права людини” сьогодні найчастіше уявляють як щось природне і одвічне. Так, всі ми звикли до того, що право на соціальний захист – невід'ємне право кожної людини, закріплене в Конституції. Й мало хто замислювався про механізми створення й функціонування системи соціального захисту, а також про те, що всі права тісно пов'язані з обов'язками та є їх продовженням.

Історія прав людини – це історія людства. Сучасні міжнародні закони у сфері прав людини здобуті боротьбою людства за справедливість та людську гідність. Біблія та Коран – найстаріші письмові джерела, які говорять про права і обов'язки людей. Міжнародне визнання основних сучасних принципів прав людини з'явилося після викриття “злочинів проти людства” у ІІ світовій війні. Комісія з прав людини новоствореної Організації Об'єднаних Націй розробила, а 19 грудня 1948 року розглянула та затвердила Загальну декларацію прав людини.

Згідно з цим документом, ідеал людської особистості, вільної від страху та злиднів, може бути здійснений за таких умов, при яких кожен зможе користуватися своїми економічними, соціальними і культурними правами. Ці права тлумачаться як законодавче закріплення основних свобод та умов життя людей, що дозволяють кожному вільно розвивати свою людську природу, жити зі своїми близькими, не боятися насильницького нищення свого благополуччя.

У понятійно-термінологічному словнику із соціальної роботи [зубовська, Минович] права і обов'язки громадян розглядаються невід'ємно: „права і обов’язки – рефлективні поняття для позначення норм і вимог, в яких реалізуються стандарти соціальної та індивідуальної поведінки, взаємозалежності свобод і відповідальності держави і людини один перед одним. В залежності від статусу особи, виділяють політичні і громадянські права і обов’язки; перші стосуються індивіда як підданого держави, другі – як члена громадянського суспільства”.

Тут же знаходимо визначення соціальних та економічних прав.

Права людини соціальні - правові норми, які визначають місце людини в соціальній сфері суспільства, забезпечують її можливість мати, користуватися і розпоряджатися соціальними благами.

Права людини економічні - правові норми, які визначають місце людини в економічному житті, забезпечують її можливість мати, користуватися і розпоряджатися економічними благами і цінностями.

Закони охороняють права людини, дозволяють їй ними користуватися. Зрозуміло, що закони передбачають і певні обов’язки громадян, що порушника встановлених обов’язків за допомогою законів можна примусити їх виконувати, а також піддати тій чи іншій формі осуду.

Основним законом нашої держави є Конституція України, в якій закріплено основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов’язки громадян.

Серед інших матеріальних прав, декларованих Конституцією, виділимо наступні громадянські і політичні права, які ще часто називають правами першої генерації:

• право кожного на життя, яке передбачає: ніхто не може бути позбавлений свавільно життя (ст. 27);

• право на повагу його гідності, яке вважає грубими порушеннями прав людини катування та інші жорстокості, нелюдські або такі, що принижують гідність особи (ст. 28);

• право на свободу і особисту недоторканість, згідно з яким ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою без вмотивованого рішення суду і тільки на підставі та у встановленому законом порядку (ст. 29);

• право на недоторканість житла, яке не допускає проникнення до житла, на присадибну ділянку чи допоміжні будівлі без згоди господаря (ст. 30);

• право на таємницю кореспонденції, телефонних переговорів, телеграфної кореспонденції, які вважаються особистою таємницею людини і ніхто не може безпідставно посягати на цю таємницю (ст. 31);

• право на свободу думки і слова, на вільний вираз своїх поглядів і переконань (ст. 34);

• право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35);

• право на свободу об'єднання в політичні партії (ст. 36).

Серед основних соціально-економічних прав людини (їх часто називають правами другої генерації), закріплених Конституцією України, такі:

• право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої власності (ст. 42);

• право на працю (ст. 43);

• право на відпочинок (ст. 45);

• право на соціальний захист (ст. 46);

• право на житло (ст. 47);

• право на достатній життєвий рівень (ст. 48);

• право на охорону здоров’я, медичну допомогу (ст.49);

• право на освіту (ст.53);

• право на користування культурними цінностями народу (ст.54);

• право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст.50).

Права людини постійно розвиваються, їх стає все більше як у внутрішньому законодавстві, так і в міжнародному. Серед міжнародних документів, які декларують рівні права і свободи, наступні:

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини;

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права людини;

• Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;

• Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;

• Конвенція прав дитини;

• Декларація прав на розвиток;

• Європейська конвенція прав людини;

• Європейська соціальна хартія та ін.

В Україні, як і в більшості демократичних країн світу, з метою захисту прав і свобод громадян, працює уповноважений із прав людини – омбудсмен.

На думку вже згадуваного Т. Шаніна, головне джерело неоднозначності і суперечності соціальної роботи як професії криється в її тісній залежності від сучасної держави. Багато соціальних працівників працюють у державних установах, цілі яких не завжди збігаються з цінностями професії. „Ідея державної системи соціального забезпечення найчастіше ґрунтується лише на визнанні рівних прав кожного громадянина на мінімум благ і в цьому сенсі є універсалістською. Натомість у реальній діяльності дії соціальних працівників ґрунтуються на визнанні розмаїття індивідуальних потреб” [Т. Шанін]. Отже, соціальний працівник системи соціального захисту населення, виступаючи представником держави, одночасно бере на себе функцію захисника прав представників найменш захищених верств населення.

Ще одним важливим аспектом розуміння прав людини з позицій соціальної роботи є той факт, що в Європейській і Міжнародній системах захисту прав людини, перевага надається правам першої генерації – громадянським і політичним. При цьому випадки порушень прав другої генерації – соціально-економічних та культурних - розглядаються в останню чергу, оскільки їх дотримання покладене на обов'язки держави. З цієї точки зору діяльність працівників соціальної сфери набуває неабиякого значення. Адже в умовах перехідного періоду, економічної нестабільності та тієї соціально-культурної кризи, що склалася на сьогодні в Україні, незадоволеними залишаються в першу чергу базові потреби людей, що веде до порушення соціально-економічних та культурних прав.

Підводячи підсумки, зазначимо, що суть соціальної роботи може бути визначена як діяльність по здійсненню допомоги індивідам, сім'ям та групам у реалізації їх соціальних прав та в компенсації фізичних, психічних, інтелектуальних, соціальних недоліків, що стоять на перешкоді повноцінному соціальному функціонуванню. Захист прав і свобод громадян – провідна ідея соціальної роботи, саме на філософії прав людини ґрунтуються цінності і принципи соціальної роботи.