7.6. Соціальна політика у глобальному вимірі – порівняльна характеристика1

Коротко розглянемо моделі соціальної політики дев'яти дер­жав, різних за економічним, політичним, географічним, демографічним, культурним становищем і спадком. Вивчення змін, які відбувалися в них упродовж останніх років, дозволить глибше поглянути на спільне та відмінне у макросоціальних процесах і тенденціях.

У Великобританії триває орієнтація на «змішану» економіку; нинішня модель соціальної політики об'єднує в собі як наслідки тетчерівської політики впровадження ринкових відносин у соціальній сфері, так і новітні спроби лейбористського уряду щодо поступового переходу до універсальності в окремих соціальних програмах.

У Німеччині уряд підтримує самозайнятість і тимчасову зай­нятість, проголошує підвищення рівня страхових пенсійних і медич­них внесків, оголошує медичну реформу, спрямовану на зменшення діяльності лікарняних кас (медичних страхових фондів) і розширен­ня приватного сектора. Структурні реформи, зумовлені глобальними економічними та демографічними процесами, вагомо вплинули на традиційну «корпоративістську» модель.

Соціальна політика у Швеції нині інкорпорує в собі інструменти та заходи, властиві країнам із ліберальною та корпоративістською моделями. Відбувається, нехай і не надто популярний серед населен­ня, але економічно зумовлений перехід до соціального страхування, у тому числі приватних рахунків, виплат, залежних від трудового стажу, та заміна частини універсальних програм соціальної допомоги на адресні. І все ж рівень витрат на соціальну сферу залишається у Швеції найвищим серед інших членів Організації з економічного співробітництва та розвитку, а шведи, у цілому, задоволені своєю си­стемою соціального забезпечення, високими стандартами життя та однією з найвищих у світі очікуваною тривалістю життя.

У США відбувається посилення лібералізації соціального забез­печення, скорочення фінансування соціальних програм, лунають де­бати з приводу комерціалізації соціального страхування, передусім пенсійного. Серед інших явищ варто назвати відмову від упровад­ження обов'язкового медичного страхування, яке б забезпечило універсальний доступ до медичних послуг, а також погіршення еко­номічної ситуації та зростання безробіття.

Мексика продовжує потерпати від економічної та соціальної по­ляризації, зубожіння значної частини своїх громадян, дисбалансу на ринку праці, нерозв'язаних етнічних проблем. Модель соціальної політики в країні була й залишається сегментованою та фрагментованою. Хоча уряд визнає існування суттєвої нерівності між різними етнічними групами, регіонами та поколіннями, проте він наголошує, що йому бракує ресурсів для посилення соціальних програм, спрямо­ваних на адресну допомогу найбіднішим групам населення, зокрема на подолання бідності, на поліпшення освіти, житлових умов, охоро­ни здоров'я, розвитку сільської місцевості.

У Бразилії - світовому гіганті, який посідає п'яте місце у світі за населенням і входить у десятку економічно надпотужних країн, - сис­тема соціального захисту є фрагментованою, а численні соціальні про­блеми залишаються нерозв'язаними. Новий лівій уряд красно пообіцяв мільйонам бідних бразильців заможність і швидке проведення соціальної реформи, і все це - у державі зі слабким внутрішнім ринком, скороченням інвестицій, інфляцією, залежністю від позик Світового банку й величезним зовнішнім боргом, доларизованою економікою, корупцією, занепадом високотехнологічних галузей, тобто всім тим, що отримало назву „латиноамериканського варіанту”.

Японія залишається однією з найбагатших, найпродуктивніших і найосвіченіших країн світу. Разом із тим, зміна укладу життя, не в останню чергу під впливом глобалізації, збільшення в суспільстві частки людей похилого віку, різке погіршення соціально-економічного стану частини японців, складний психологічний клімат у суспільстві говорять про те, що в XXI століття Японія вступила з проблемами, які викликають необхідність переосмислення концепції «суспільства за­гального добробуту» та модифікацію (якщо не реформування) моде­лі соціальні політики.

У Новій Зеландії неоліберальний поворот у соціальній політиці відбувся швидше та радикальніше, ніж в будь-якій іншій розвинутій країні світу. Лейбористи, які свого часу здійснили соціальний експе­римент із упровадженням повного державного регулювання соціальної сфери, вдалися до ще одного, котрий майже перетворив новозеландсь­ку модель на залишкову. На пам'яті одного покоління відбувся перехід від повного державного соціального забезпечення до його майже цілко­витої приватизації, змінилися ідеологічні установки й проголошено більшу особисту відповідальність за власне майбутнє. І хоча новозе­ландські економічні показники й демографічні тенденції не вселяють особливого оптимізму щодо кардинального поліпшення соціально-еко­номічного становища в країні, рівень та якість життя є досить високи­ми за міжнародними стандартами.

У Нігерії економіка залишається недостатньо розвинутою: то­варний сектор працює переважно на експорт, а сільське господарство все ще має риси традиційного напівнатурального. І хоча нафтові ро­довища приносять країні величезні прибутки, країні далеченько до процвітання: політична нестабільність, масові вбивства, релігійна та етнічна ворожнеча, військові перевороти, корупція, непотизм, жах­ливі епідемії, відсутність програм соціального забезпечення - ось якою є реальність цієї найнаселенішої держави Африки.

Як бачимо, світ був і залишається розмаїтим, багатогранним і різновекторним, навіть у соціальній сфері. Можна зауважити й спільні тенденції, а саме: розпочалася ерозія «класичних» моделей соціальної політики і традиційних поглядів на соціальне забезпе­чення та надання соціальних послуг; з'явилася орієнтація на роботу в громаді, посилення ролі наднаціональних утворень, яке виявляється в спробах уніфікації соціальної політики розвинутих держав і підштовхуванні національних урядів країн, що розвиваються, до впровадження таких соціальних програм, які б забезпечили ба­зові потреби населення.

Соціальну політику не можна розглядати як похідну від політики економічної. Приклади Мексики, Бразилії, Нігерії свідчать: сам по собі еко­номічний потенціал чи природні багатства не спричиняють соціаль­ний розвиток. Звісно, багатші країни можуть дозволити собі виділи­ти більше ресурсів на соціальні програми, але лише в тому випадку, якщо такий перерозподіл прибутків ідеологічно та суспільно прий­нятний. Аналіз ситуації в дев'яти країнах також показав, наскільки соціальна політика чутлива до загального політичного контексту та історичних чинників, які його зумовлюють. Особливо це вочевидь при розгляді змін у країнах, що розвиваються.

Зрештою, найбільші видатки на соціальну сферу мають такі країни, як Швеція та Нова Зеландія, а не США чи Японія, які є еко­номічно найпотужнішими країнами світу. Домінантою моделі соціаль­ної політики, в основу якої покладено цінності соціальної справедли­вості, виступала й виступає повага до прав людини, зокрема до її права на соціальне забезпечення та гармонійний розвиток.