7.4. Держава загального добробуту: ознаки, функції, основні моделі

Держава загального добробуту (welfare state) – проект державного устрою, що передбачає забезпечення необхідного рівня благополуччя, по можливості для всіх громадян країни.

В науковій літературі ведеться дискусія стосовно самого поняття „держава загального добробуту”. Узагальнення різних точок зору дозволяє виділити наступні критерії цієї категорії:

• держава притримується угод про права людини;

• держава забезпечує мінімум реального прибутку та соціальну інтеграцію для всіх громадян на кожному етапі життя;

• держава забезпечує надання соціальних благ;

• держава забезпечує кожному громадянину рівень благополуччя, що відповідає уявленню про мінімально достатній рівень життя і дотримання прав людини.

Серед функцій держави загального добробуту виділяють наступні:

1. Компенсаторна функція, що передбачає можливість компенсації населенню нерівності у прибутках та майновому стані.

2. Інвестиційна функція. При виконанні цієї функції держава виступає гарантом постійного розвитку соціальної сфери.

3. Захисна функція, що передбачає захист від економічних ризиків.

4. Функція розподілу та перерозподілу, що забезпечує певну частку благополуччя кожному окремому громадянину.

5. Інтегративна функція, що забезпечує гомогенізацію і єдність суспільства.

Відомою є типологія держав загального добробуту, запропонована Г.Еспін Андерсон.

Універсальна або соціал-демократична модель держави загального добробуту (Скандинавські країни – Данія, Фінляндія, Норвегія, Нідерланди, Швеція) надає базове забезпечення всім громадянам, що фінансується за рахунок податків. Характеристики: універсальність і егалітарний характер, надання соціальних благ усім, хто потребує. Перерозподіл прибутків – за допомогою податкової прогресії. Мета такої держави: боротьба з бідністю та забезпечення достатнього життєвого стандарту всім громадянм.

Корпоративіська консервативна (континентально-європейська) держава загального добробуту (Німеччина, Італія, Австрія, Бельгія, Франція), де діє система соціального страхування, заснована на відрахуванні внесків працюючими та роботодавцями. Характеристики: історичний взаємозв’язок з консервативною державною традицією, програмою соціального страхування; монопольне регулювання державою окремих секторів економіки. Мета такої держави: забезпечення соціальних благ працюючим громадянам.

Ліберальна (англосаксонська) держава загального добробуту (США, Великобританія, Японія) характеризується помірною або незначною практикою державного соціального страхування поряд з існуванням гарно розвиненої приватної системи соціального страхування та низьким рівнем соціальної підтримки, що надається урядом. Тобто, державні зобов’язання зведені до мінімуму, а громадяни держави повинні самі захищати себе від бідності. Важлива роль відводиться індивідуальній підприємницькій діяльності та вільному ринку, як засобам забезпечення благополуччя для більшості громадян. Велике значення має концепція прав людини та механізми їх захисту.

З середини 70-х років ХХ століття внаслідок соціальних, політичних, економічних змін в Західній Європі почали поширюватися думки про зниження довіри до інституту держави загального добробуту, до здатності такої держави ефективно впроваджувати внутрішню та зовнішню політику, вирішувати проблеми своїх громадян. Критики держави загального добробуту найчастіше наводять такі аргументи: надмірно висока частка видатків на підтримку системи соціального захисту; сприяння формуванню споживацьких установок та підвищених очікувань у громадян; економічна неефективність держави загального добробуту; критика перерозподілу, як основного інструменту соціальної політики.

Вихід із кризи вбачається в заміні інституту держави загального добробуту (welfare state) на інститут неоліберальної конкурентної держави (competition state) з відповідною відмовою від політики забезпечення соціальних потреб.

Разом із цим, варто відмітити, що подібні думки висловлюються з боку найбільш розвинених держав, що у своєму розвитку вже минули етап держави загального добробуту. В той же час, з огляду на глобалістичні тенденції, вони не зацікавлені у розвитку соціальної сфери менш розвинених держав, які розглядаються ними як супутники їх економічного розвитку.

Тому проблема розбудови держави загального добробуту в Україні залишається актуальною в соціальному, політичному, економічному та культурному контекстах.