6.3.4. Соціально-педагогічна та вітально-орієнтована моделі практики соціальної роботи

Визначаючи специфіку соціально-педагогічної моделі практики соціальної роботи, варто враховувати той факт, що соціальна педагогіка як наука ставить перед собою задачу багаторівневої соціалізації підростаючого покоління, населення в цілому. В розвитку соціальної педагогіки можна виділити два важливі моменти: соціалізація і ресоціалізація особистості з одного боку, і педагогізація довкілля з метою перетворення соціальних відносин, середовища проживання особистості, з іншого. При цьому соціальна педагогіка вбачає можливості компенсації негативного впливу середовища, шляхом створення альтернативних соціальних інститутів соціалізації, що діють з метою педагогічної корекції, зміцнення і покращення соціального здоров’я населення.

Відтак, соціальні педагоги здійснюють корекційний вплив шляхом сприяння у вирішенні проблем соціалізації та ресоціалізації.

Соціально-педагогічна модель соціальної роботи розглядається сьогодні в Україні не тільки в контексті проблем освіти, шкільної практики навчання і виховання, але і в широкому соціальному полі суспільного розвитку в цілому. Вона виступає основою надання допомоги населенню на базі установ соціальної роботи, що діють в системі освіти (початкової, середньої, вищої), в системі центрів соціальних служб для сім’ї, молоді та дітей.

Вітально-орієнтована модель соціальної роботи (модель, орієнтована на реалізацію життєвих потреб) заснована на комплексному баченні людини як біопсихосоціальної істоти. Ключовими поняттями цієї концепції є „життєві сили людини”, „соціальна та індивідуальна суб’єктність”. Життєві сили людини розглядаються як єдність індивідуальної і соціальної суб’єктності, характеризують здатність людини до відтворення життя як біопсихосоціальної істоти, здатність до ефективного задоволення і розвитку біологічних, психологічних, соціальних потреб задля дієвого існування в усіх сферах життя суспільства.

Соціальна робота розглядається як процес, діяльність зі сприяння оптимальному формуванню, здійсненню і реабілітації життєвих сил, індивідуальної та соціальної суб’єктності людини (С.І.Григор’єв). Цей підхід дозволяє розглядати її на стику структурної і психосоціальної роботи, на перетині традицій психолого-орієнтованих та соціолого-орієнтованих теорій соціальної роботи.

Розділ 7. Соціальна робота в міжнародній перспективі

7.1. Проблема міжнародного визначення соціальної роботи. Концептуальні підходи до розуміння соціальної роботи у світі

Проблема визначення соціальної роботи на міжнародному рівні полягає в тому, що соціальна робота, в рамках цивілізаційного підходу, має розглядатись з огляду на місце «де» і на час «коли» вона відбувається, тобто необхідно враховувати історичні, культурні, соціальні, політичні, економічні та інші фактори. Узагальнення літературних джерелах з проблем міжнародного досвіду соціальної роботи продемонструвало, що, приміром:

• в американській соціальній роботі домінує індивідуалістичний підхід;

• в Китаї фокус на мобілізації мас у відповідь на соціальні проблеми;

• у Латинській Америці соціальна робота робить наголос на соціальній справедливості і соціальній дії;

• в Африці соціальна робота зосереджується на соціальному розвитку;

• відродження соціальної роботи в східній Європі починаючи з 1990-х років акцентує увагу на реконструкції соціального середовища і побудові громадського суспільства.

Разом з цим, у кожній країні соціальна робота має певні подібні риси, що й дозволяє говорити про міжнародний рівень соціальної роботи.

Починаючи з 1970-х років соціальна робота визначається як «глобальна професія, що регулюється Міжнародним Етичним Кодексом».

У передмові до Міжнародного Етичного Кодексу, розробленого Міжнародною Федерацією Соціальних Працівників (МФСП) і прийнятого на міжнародному зібранні у Пуерто Ріко в 1976 році, йдеться:

«Соціальна робота розвивається на основі гуманістичних, релігійних і демократичних ідеалів та філософських течій та має універсальне призначення відповісти на потреби людей, що беруть витоки зі взаємодії «людина – суспільство» та розвивати людський потенціал».

Професійні соціальні працівники покликані:

• сприяти соціальному захисту і самостановленню людей;

• розвивати і керуватись у своїй роботі науковими знаннями стосовно поведінки людей і соціальних груп;

• розвивати ресурси для задоволення індивідуальних, групових, національних та інтернаціональних потреб;

• сприяти досягненню соціальної справедливості.

У 2004 році на спільному зібранні МФСП і Міжнародної Асоціації Шкіл Соціальної Роботи (МАШСР) було запропоновано таке визначення соціальної роботи:

«Професія соціальний працівник забезпечує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках, а також наснаження та звільнення людей задля сприяння їх добробуту, використовуючи теорії людської поведінки і соціальних систем. Соціальна робота втручається там, де люди взаємодіють з соціальним середовищем. Принципи дотримання прав людини і соціальної справедливості є базовими в соціальній роботі».

Отже, таке визначення соціальної роботи з одного боку, дозволяє побачити її сутність, що є релевантною в аспекті міжнародної спільноти, з іншого, таке визначення дозволяє соціальній роботі бути пластичною, здатною адаптуватися до умов, що змінюються, скажімо, з розвитком суспільства.

Історично склалося, що соціальна робота має три концептуальні підходи до розуміння її сутності.

Перший підхід - соціальна робота розглядається як інструмент соціального захисту. Держава ефективно «нав'язує», запроваджує специфічні напрямки роботи. Соціальні працівники – державні службовці. Соціальна робота побудована на принципі, з одного боку державного контролю, з іншого – соціального захисту. За таких умов існують державні соціальні установи, де працюють державні соціальні працівники з конкретним, законодавчо визначеним переліком послуг. Тобто, соціальна робота розглядається як реалізація соціальної політики у соціальній державі.

Другий підхід - соціальна робота розглядається як безпосередня робота з клієнтами, що переживають проблеми (наприклад, клінічна соціальна робота, сімейна терапія, соціальна робота у сфері охорони здоров'я і психіатрії тощо), тобто соціальні працівники мають справу з індивідуальним випадком (рівень консультування).

Третій підхід – соціальна робота розглядається як професія, що здійснює внесок у розбудову громадського суспільства, у розвиток громад і таким чином сприяє добробуту людей (наприклад, соціальна робота в громаді, селищна соціальна робота). До цього концептуального підходу відносять певні макросоціальні програми чи регіональні програми. Узагальнити всі положення цього концептуального підходу можна висловом «соціальний розвиток», оскільки основні цілі стосуються покращення соціального оточення, в якому живуть і розвиваються люди, а соціальна робота слугує задоволенню потреб груп, національних меншин, регіонів, націй. При цьому більшість соціальних працівників працюють у недержавних (громадських організаціях), хоча деякі працюють і на державу.

В Україні представлено всі вище описані концептуальні підходи, хоча перший підхід історично домінує.