6.3.2. Проблемно-орієнтований підхід у соціальній роботі: теоретичні основи та практика застосування

Одним із популярних підходів в індивідуальній соціальній роботі є проблемно-орієнтований підхід. Маючи історичні витоки з психодинамічної концепції, заснований на контрактах між соціальним працівником та клієнтом (біхевіоральна модель), важливу роль проблемно-орієнтований підхід надає обговоренню проблем клієнта, особливостей його світосприйняття (когнітивна теорія), а також з'ясуванню системних зв'язків у соціальній ситуації клієнта (системна теорія). Відтак, цей підхід віднесено нами до комплексно-орієнтованих теорій соціальної роботи.

Проблемно-орієнтована модель соціальної роботи передбачає короткотривале фрагментарне втручання, не заперечуючи можливості тривалої підтримки. Вона повністю базується на оперативному прагматичному підході, діяльності, зосередженій на конкретних проблемах, що мають актуальне прагматичне вирішення. Особливістю цієї моделі є досить висока технологічність (виокремлення етапів, стадій, кроків соціальної роботи) у поєднанні з дотриманням специфічних цінностей.

Проблемно-орієнтований підхід у соціальній роботі базується на таких основних ідеях: орієнтація на невеликі успіхи підвищує впевненість клієнта у собі, а значить і сприяє самостійному вирішенню ним проблем; люди краще працюють над тим, що вони самі вирішили робити.

Основними цінностями цього підходу є партнерство та наділення клієнтів великими повноваженнями (орієнтація на сильні сторони клієнта, а не на слабкі).

Проблемно-орієнтована соціальна робота включає низку стадій, поступове проходження яких веде до покращання соціальної ситуації клієнта:

Підготовчний етап – полягає в отриманні соціальним працівником дозволу на втручання або через пряме звернення клієнта, або санкціоновано законодавством.

І. Стадія вивчення проблем: що саме не так як потрібно?

1) сканування проблем – на цій стадії потрібно допомогти клієнту зрозуміти загальну картину труднощів. Головна мета – здобути інформацію, допомогти клієнту вільно висловлювати свої проблеми;

2) подробиці проблеми – на цій стадії соціальний працівник максимально конкретизує кожну проблему. Важливо все записувати, фіксувати;

3) встановлення пріоритетів – клієнт самостійно розставляє пріоритети, керуючись наступними міркуваннями: гострота проблеми, невідкладність її вирішення, наскільки загострення проблеми, підтримка від інших людей, здатність соціальної служби розв’язувати проблеми і т.д.

ІІ. Узгодження мети і часових рамок її досягнення.

Часто виокремлення мети досягається переформулюванням проблеми. При цьому не потрібно забувати про те, що клієнт буде досягати тільки тієї мети, яку він справді хоче досягнути, а також про те, що мета має бути практично здійснюваною, має бути бажаною і для соціального працівника.

Обрана проблема, узгоджена ціль і часові рамки її досягнення записуються в угоді, примірник якої надсилається кожному учаснику.

ІІІ. Формування і вирішення задач.

Шлях від узгодження мети до її досягнення виміряється невеликими кроками – задачами:

1. виділення задач;

2. перевірка задач - чи була вирішена задача? Якщо так, то яких успіхів ми досягнули і як успішно була вирішена задача.

Останній етап. Завершення роботи – даємо оцінку роботі. Які зміни було досягнуто на шляху до мети. Обов’язково підкреслити значимість внеску клієнта при роботі.

Отже, пробемно-орієнтований підхід у соціальній роботі має свої переваги та недоліки, зокрема:

• можливість застосовувати до широкого кола клієнтів та проблем;

• навіть з небажаючими співпрацювати клієнтами можна знайти ту проблему, над якою вони хочуть працювати;

• достатньо високі вимоги до логічного мислення та розвитку самосвідомості клієнта;

• цей підхід важко застосовувати без підтримки соціальної служби, оскільки він вимагає багато часу та передбачає застосування нових методів, технологій і творчості.