Екологічна теорія систем у соціальній роботі
Ключовим поняттям теорії екологічних систем в соціальній роботі стала категорія „модель життя”. Модель життя розглядає людей як системно-організованих суб’єктів життєдіяльності, які постійно пристосовуються в їх взаємодії до багатоманітності умов буття. Важливим є положення про те, що в ході розвитку людини через зміни, спричинені підтримкою середовища, оточення, існує взаємна адаптація.
Соціальні проблеми (бідність, дискримінація, забруднення довкілля тощо) ускладнюють умови буття людини, зменшують можливості взаємної адаптації. Життєві системи (люди, їх об’єднання), згідно теорії екосистем, повинні намагатися підтримувати рівновагу зі своїм оточенням.
Отже, людина і її проблеми розглядаються у тісному взаємозв’язку із середовищем. Головний акцент соціальної роботи, при цьому, робиться на взаємовідносинах людини і середовища.
Рис. 5. Взаємовідносини „людина - середовище”
За такого підходу, шляхи вирішення проблем клієнта наступні:
вплив на клієнта з метою його зміни;
вплив на середовище з метою його зміни;
допомога клієнту змінити його взаємовідносини із середовищем.
При цьому середовище розглядається на різних рівнях. З точку зору екосистем середовище включає:
Особистісні установки клієнта (образ світу, екологія особистості, цінності, переконання, світобачення, світогляд).
Сім’я. (наявність / відсутність, родинні зв’язки, конфліктність, підтримка тощо).
Громада (друзі, територіальна громада, громада за інтересами, доступність тощо).
Політичне / культурне середовище (рівень розвитку суспільства, культура, традиції, релігія, спрямованість політики і т.д.).
Відтак, екологічну модель соціальної роботи застосовують у випадках, коли стоїть завдання змінити ситуацію, коли основна мета втручання полягає у покращенні взаємовідносин „людина – навколишнє середовище”. Ця теорія пропонує конкретні методики роботи з клієнтом. Зокрема, екосхеми (екомапи), підтримуючі мережі тощо.
Екосхема – це інструмент, котрий дозволяє описати соціальні відносини і ресурси клієнта. Підтримуючі мережі – це формальні або неформальні зв’язки людей чи організацій, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навичками, інформацією, знаннями тощо. Наприклад, людина, що повернулася з місць позбавлення волі, включена в мережу, що часто сприяє не ресоціалізації, а десоціалізації клієнта. Очевидно, що це приклад негативної мережі. Завдання соціального працівника – створити позитивну підтримуючу мережу, мобілізувати її ресурси, які б сприяла покращенню взаємовідносин людини і середовища, а отже, забезпечували б формування просоціальної поведінки людини.
6.2.3. Система соціальної роботи – основні підходи до аналізу
З огляду на міждисциплінарний та інтегративний характер соціальної роботи, велику різноманітність теоретичних концепцій та підходів, застосовуваних щодо неї, широке коло професійних обов'язків соціальних працівників, а також різносторонній характер взаємодій, в які вони вступають, велике значення має системний підхід до соціальної роботи.
Російський дослідник Шмельова Н.Б. в системі компонентів соціальної роботи виділяє професійні дії, відносини, професійно-рольові позиції соціальних працівників.
Глибше у сутність системних зв'язків інтеракції у соціальній роботі проникають американські дослідники Е. Пінкус та Е. Мінахен. В рамках розробленої моделі соціальної роботи вони виділяють чотири базисних системи: система агента змін (соціальні працівники та організації, що покликані надавати підтримку та допомогу клієнтам); система клієнта (люди, групи, сім'ї, що шукають допомоги); система мети (цілі та завдання втручання, елементи ситуації клієнта, які система агента змін прагне змінити, щоб досягти мети); система дії (методи втручання, застосовування соціальними працівниками механізми впливу на клієнта).
Дещо інший ракурс у застосуванні системного підходу до соціальної роботи запропонували іноземні автори Браун А. та Боурн (див. додаток Г). У складній системі соціальної роботи вони виділили систему практики, систему працівника, систему команди/колективу та систему установи/закладу.
Термін „система практики” застосовується науковцями як такий, що охоплює широке коло клієнтів соціальної роботи та тих об'єктів, з якими має справу фахівець у соціальній роботі. Традиційно, „клієнт” у соціальній роботі розглядається як особа або група осіб, що опинилася у скрутній життєвій ситуації та потребує допомоги і захисту. Проте, у практичній діяльності соціальному працівнику доводиться взаємодіяти з представниками громадських організацій, вести переговори з великою кількістю осіб. В системі соціального захисту населення до системи практики можемо віднести „типових” клієнтів – люди похилого віку, інваліди, малозабезпечені громадяни, багатодітні сім'ї, безробітне та незайняте населення, а також ряд державних та недержавних установ, з представниками яких соціальний працівник співпрацює у вирішенні проблем клієнтів – осередки Червоного хреста, УТОГу, УТОСу, медичних закладів, закладів освіти, соціальних служб на підприємствах і т.п.
Система працівника визначає, що для виконання різнопланових завдань соціальної роботи працівникові потрібна не тільки професійна компетентність, але й особисті ресурси. Йдеться про професійні знання, вміння та навички, а також професійно-значущі особливості особистості та стан психічного здоров'я.
Система команди/колективу також є частиною професійної інтеракції в соціальній роботі. Адже те, яким чином соціальний працівник взаємодіє з колегами, які відносини між ними, суттєво впливає на якість роботи фахівця. Так, одним із провідних мотиваторів професійної діяльності в галузі соціальної роботи український дослідник І.Л. Петрова називає „формування духу „єдиної команди” у працівників соціальної служби.
Система установи/організації включає всі аспекти роботи, визначені закладом, наприклад, організаційна культура, нормативні вимоги, посадові та функціональні обов'язки соціального працівника. Соціальний працівник ССЗН може працювати в управлінні праці та соціального захисту населення, територіальному центрі обслуговування пенсіонерів та одиноких, непрацездатних громадян, центрі зайнятості та інших установах. Організаційна культура соціальних служб, вимоги керівництва та зміст посадових обов'язків працівників цих служб не можуть не позначитись на системі професійної взаємодії фахівців.
Аналіз діяльності соціального працівника можна здійснювати як на рівні кожної із чотирьох базових систем окремо, так і на рівні зв'язків між кожною парою систем. На другому рівні аналізу виділяють професійний аспект (зв'язок між практикою і працівником); аспект співпраці (зв'язок між працівником і колективом); аспект управління (зв'язок між командою та установою); організаційний аспект (зв'язок між установою і практикою).
Не можна залишити поза увагою вплив ринкових відносин на особливості діяльності соціальної сфери. Як наслідок, питання кількості переважатимуть питання якості, а підхід матеріального забезпечення домінуватиме над підходом, спрямованим на людину, її потреби, почуття та проблеми.
Проблеми реформування системи соціальної роботи та соціального захисту також знаходять вияв в організаційному аспекті аналізу. Йдеться, по-перше, про зміни у професійному образі-типажі, що відбуваються внаслідок переходу професійної діяльності фахівців системи соціального захисту населення з групи “Людина – знакова система” в групу “Людина-людина”; по-друге, про протиставлення допоміжної та контролюючої функції державних служб (наприклад, введення посади соціального інспектора, а також покладені на Міністерство праці та соціальної політики нові функції стосовно соціального захисту та реабілітації бездомних осіб та осіб, що повернулися з місць позбавлення волі). З одного боку, соціальний працівник повинен робити все можливе для надання допомоги людині, соціального розвитку особистості, виступати в ролі захисту інтересів клієнта, з іншого – одночасно діяти відповідно до інтересів суспільства, держави, офіційної соціальної політики, інколи всупереч інтересам самої людини.
Таким чином, соціальна робота як фахова діяльність є взаємопов'язаною системою цінностей, теорій та практики. Її основна мета полягає у наданні людям можливості якомога повніше розвивати власний потенціал, забезпечувати умови для успішного здійснення соціалізації та ресоціалізації, попереджувати виникнення проблем.