6.1.2. Характеристика підходів до втручання у соціальній роботі: когнітивно-біхевіоральна модель

Когнітивно-біхевіоральна модель практики соціальної роботи бере свій початок з біхевіоральної та когнітивної психологічних теорій.

Біхевіоральна теорія особистості – напрямок теоретичної й експериментальної психології, що ґрунтується на схемі S-R (стимул-реакція). Він сформувався в американській психології на основі ідей І.П.Павлова, Дж.Б.Уотсона, Е.Л.Торндайка. Представники цього напрямку – Е.К.Толмен, К.Л.Халл, Б. Скіннер, Н.Е.Міллер та ін.

У біхевіоризмі вивчаються умови формування, закріплення, зникнення звичок, навичок, поведінкових зразків. Особистість прирівнюється до проміжної ланки між стимулом і реакцією. Це – сукупність поведінкових реакцій, властивих даній людині. Людина розуміється як реагуюча, діюча істота, що навчається, запрограмована на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули і підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.

Формування особистості розглядається як результат научіння: підкріплення одних типів поведінки й гальмування інших. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода і т.п.) або негативним (аверсивні стимули – покарання, біль, невдача, критичне зауваження, ізоляція і т.п.). Б. Скіннер закликав використовувати саме позитивне підкріплення, оскільки в такому разі формується установка на досягнення позитивного результату, успіху. В разі ж використання негативного – формується установка на уникнення невдачі.

Проміжну позицію між біхевіоризмом та когнітивним напрямом займає соціально-когнітивна теорія – теорія особистості другої половини ХХ ст., розроблювана в працях А. Бандури. Незважаючи на те, що її нерідко відносять до біхевіоральних теорій, вона пропонує принципово інше, відмінне від біхевіоризму, уявлення про особистість.

Бандура вважав, що поведінка людини формується здебільшого шляхом оволодіння паттернами (зразками) поведінки. Соціальна поведінка особистості формується шляхом спостереження за поведінкою інших або на підставі приклада.

Важливе місце у соціально-когнітивній теорії займають поняття „саморегуляція”, „самоконтроль” і „самоефективність” особистості.

Той, хто усвідомив свою самоефективність, додає більше зусиль до рішення складних задач, чим той, хто відчуває сумніви у своїх можливостях. Висока самоефективність, пов’язана з чеканням успіху, звичайно призводить до позитивних результатів і, таким чином, сприяє зростанню самоповаги особистості. І, навпроти, низька самоефективність, пов’язана з чеканням невдачі, призводить до невдачі і, таким чином, знижує самоповагу. Особистість, що вважає себе нездатною справитися зі складними ситуаціями, приділяє надмірну увагу своїм недолікам і постійно займається самобичуванням із приводу власної некомпетентності. І, навпаки, та, що усвідомлює себе самоефективною, думкою уявляє собі вдалий сценарій, що забезпечує позитивні орієнтири для організації своєї поведінки, і усвідомлено програє варіанти саме успішних дій і рішень.

У соціально-когнітивній теорії розроблена єдина концепція керування поведінкою особистості за допомогою формування умінь і навичок самоефективності і самоконтролю. Ефективність консультування і психотерапії, на думку А. Бандури, визначається насамперед можливістю формування усвідомленої самоефективності особистості. Підвищення рівня самоефективності сприяє рятуванню від специфічних і ірраціональних страхів і фобій (наприклад, страх змій, ін'єкцій, страх перед іспитами), рятуванню від залежностей (паління, алкоголь, наркотики), сприяє стабілізації і зміцненню психофізичного потенціалу особистості, зміні стилю життя, формуванню позитивної життєвої установки в цілому.

Розвиток когнітивної психології пов'язують із розробкою в 50-х роках XX ст. американським персонологом Дж. Келлі теорії особистісних конструктів. Мета цієї теорії полягає в поясненні того, яким чином особистість інтерпретує і прогнозує свій життєвий досвід, передбачає (конструює) майбутні події, керує пережитими подіями.

Когнітивні психологи, на відміну від біхевіористів, вважають, що людина - це не машина, яка механічно реагує. Розум людини може набагато більше: аналізувати інформацію, порівнювати, приймати рішення, вирішувати проблеми.

Відтак, учинок людини включає три компонента:

1. конативний, поведінковий компонент (сама дія, вчинок);

2. когнітивний компонент (думка або думки, що супроводжують дію);

3. емоційний, афективний компонент (почуття, що виникає при виконанні дії).

А тому зовні схожі вчинки можуть бути різними, оскільки наповнені різними думками і почуттями. В реальній ситуації людина не має можливості всебічного аналізу обставин і, як наслідок, чинить помилково (біхевіористи тут закінчують аналіз поведінки), проте когнітивна та емоційна частини вчинку ще не закінчені. І інформація, отримана внаслідок нього, може бути розтлумачена як досвід. Отже, суб'єктивна інтерпретація ситуацій є набагато важливішою, ніж об'єктивна значення.

Важливе значення у когнітивній психології надається тому, як люди усвідомлюють та інтерпретують свій життєвий досвід. Таким чином, всі люди - дослідники і вчені: будують гіпотези і слідкують за їх підтвердженням.

Ключовим поняттям теорії особистісних конструктів Дж. Келлі є „конструкт особистісний”, який складає ядро особистості. Конструкти - це ідеї або думки, які людина використовує, щоб інтерпретувати свій життєвий досвід. Всі вони біполярні: „чоловічий – жіночий”, „релігійний – атеїстичний”, „схвильований-спокійний”, „розумний-дурний”, „гарний – поганий”. Вивчити особистість – означає дізнатись, як людина тлумачить свій особистий досвід. Конструкти можуть бути як вербальними, так і невербальними – жести, міміка, пантоміміка, малюнки, кольори – усе, що становить інтерес для експериментатора. Особистість за Келлі являє собою організовану систему більш-менш важливих конструктів.

Сукупність особистісних конструктів являє собою систему, найважливішою характеристикою якої є когнітивна складність, що виражає кількість конструктів, якими особистість користується у тлумаченні свого досвіду. Когнітивно складна особистість здатна бачити світ багатовимірним. Особи з високою когнітивною складністю оперують великою кількістю ознак при сприйманні і оцінці об'єктів. Вони здатні об'єднувати протиріччя в одній людині, а тому легше встановлюють контакти із оточуючими людьми. При цьому когнітивно складні особистості схильні до самоаналізу, а тому часто мають занижену самооцінку.

Когнітивно прості люди керуються невеликою кількістю конструктів, вони сприймають інших людей позитивно або негативно, схильні до стереотипного мислення, навішування ярликів, а тому часто конфліктують із „поганими” людьми. При самооцінці вони ідентифікують себе із симпатичними людьми і бачать в собі більшість позитивних рис, а значить, мають завищену самооцінку.

Застосування біхевіоральних та когнітивних психологічних теорій у соціальній роботі дало початок розвитку її когнітивно-біхевіоральної моделі практики.

Так, у випадку застосування біхевіорального підходу в практиці соціальної роботи, метою взаємодії соціального працівника та клієнта є гальмування небажаних форм поведінки і стимуляція бажаної поведінки людей за допомогою різних форм підкріплення і соціального навчання.

Характерною особливістю застосування цієї теорії на практиці є обов’язкове фіксування плану роботи, ведення щоденників, де відмічаються усі зміни в поведінці клієнта. Часто між соціальним працівником і клієнтом укладається поведінковий контракт, де з клієнтом узгоджуються зміни поведінки, що мають відбутися та дії, що має виконувати для цього клієнт.

Класичним прикладом застосування біхевіоральної теорії є метод систематичної десенсибілізації як спосіб лікування фобій та тривог.

На основі теорії соціального научіння розроблено метод соціального моделювання. Клієнтові демонструють бажані моделі поведінки (у вигляді відеозаписів, життєвих ситуацій), застосування яких підтримується і закріплюється в ході поведінкової терапії.

Загалом, біхевіоральний підхід є ефективним у застосуванні у тих випадках, коли вирішенню проблем клієнта можна сприяти зміною його поведінкових паттернів. Йдеться про роботу з дітьми, розумово відсталими особами, клієнтами, що мають делінквентну поведінку та різні форми узалежнення.

Когнітивна психологія знайшла своє відображення у практиці соціальної роботи великою мірою завдяки працям Х. Гольдштейна.

Когнітивні теорії орієнтують клієнта і соціального працівника не тільки на видозміну себе, адаптацію до середовища, але і на його видозміну, оптимізацію власного соціального оточення. Особливу популярність когнітивні теорії у практиці соціальної роботи набувають з початку 80-х років ХХ століття у зв'язку зі зростаючим інтересом до психологічного консультування.

Однією з методик є пояснення, в основі якого покладено раціональний контроль соціального працівника за життєдіяльністю клієнта, прагнення зорієнтувати його на осмислену поведінку. Така модель може бути використана у вуличній соціальній роботі. Обговорюючи з клієнтами проблеми, соціальні працівники змінюють рівень їх поінформованості стосовно самих проблем, шляхах їх вирішення. Розширення наявної інформації дозволяє перевести її в ранг соціальної ситуації, що потребує покращання. Таким чином підвищується роль адаптивних механізмів взаємодії клієнта і середовища.

Отже, когнітивна теорія сприяє оптимізації діяльності клієнтів у галузі управління власним життям, формуванню потреб в такій діяльності, їх раціональному осмисленню.

Когнітивні теорії знайшли своє відображення у ряді терапій, що полягають у виправленні помилкових та формуванні адекватних реальності форм мислення: реальнісна терапія У. Глассера, раціонально-емотивна терапія (РЕТ) А. Елліна, когнітивна терапія А. Бека та ін.

Останнім часом розглянуті нами підходи мають тенденцію до асиміляції та інтеграції в єдиний когнітивно-біхевіоральний підхід.

Прихильників когнітивно-біхевіорального підходу цікавить явна, зовнішня поведінка, але одночасно вони пропонують працювати з процесами, що лежать в її основі, контролюють і керують нею. В цій моделі соціальні працівники спрямовують клієнтів до конкретних видів діяльності задля зміни або перероблення послідовності думок і значень, що вони надають окремим подіям.

Одним із недоліків застосування цього підходу є характер розподілу відповідальності між соціальним працівником і клієнтом. Зокрема, соціальний працівник займає активнішу позицію, бере на себе відповідальність за зміни особистості клієнта. Крім того, когнітивно-біхевіоральний підхід має застосовуватися у комплексі з іншими моделями, адже зміни мислення і поведінки клієнта уможливлюються при реальному розв'язанні соціальних та економічних проблем – наявності житла, мінімальних засобів до існування тощо.

В Україні на даний час можна говорити про застосування лише окремих елементів, технік та методів когнітивно-поведінкового підходу. Зокрема, в роботі з нарко- та алкоголезалежними, психічно хворими, людьми похилого віку та дітьми, у стаціонарних закладах, як елементи у тренінгах спілкування, лідерства, програмах здорового способу життя, виставах інтерактивних театрів тощо.