Розділ 6. Сучасні теорії соціальної роботи Підрозділ 6.1. Психолого-орієнтовані теорії соціальної роботи

Соціальна робота і психологія мають давні і міцні взаємозв’язки в галузі теорії і соціальної практики. Психологія в соціальній роботі виконує такі функції, як пояснювальна, діагностична, прогностична, проектувальна. Необхідними елементами системи психологічного знання в соціальній роботі є теорії особистості, теорії груп, теорії психології спілкування, соціального конфлікту. З 60-х років ХХ століття найбільший розвиток отримали психолого-орієнтовані моделі практики соціальної роботи: психодинамічна, екзистенційно-гуманістична, когнітивно-біхевіоральна. Пріоритетними стають ті теорії соціальної роботи, які дозволяють соціальному працівнику допомагати клієнтам формувати і реалізовувати свої особистісні і соціальні ресурси.

6.1.1. Психодинамічна теорія соціальної роботи

Психодинамічна модель практики соціальної роботи, що бере витоки з психодинамічної теорії, великою мірою використовує методики захисту клієнтів, поширені в психотерапії, психіатрії, медичній практиці.

Засновником психодинамічної теорії є Зигмунд Фройд. Він вважав, що визначальний вплив на поведінку людини здійснюють несвідомі процеси та комплекси, сформовані в дитинстві. Енергія життя знаходить свій вияв у формі лібідо - сексуальної енергії.

Відомою є структура особистості З. Фройда: Ід („Воно” – темна, прихована сторона особистості, що містить первинні інстинкти агресії, самозахисту, тваринні потреби), Его („Я” – свідома частина психіки, що містить актуальну інформацію про теперішнє), Супер-Его („Над-Я” – соціальні норми та правила, традиції, сформовані батьками в дитинстві). З. Фройд розробив також вчення про захисні механізми психіки. В процесі розвитку Его вчиться справлятися з джерелами тривоги, виробляючи при цьому механізми захисту: витіснення, компенсація, проекція, сублімація, регрес та ін.

Психодинамічна теорія З.Фройда знайшла розвиток у працях його послідовників. Так, Карл Юнг доповнив структуру особистості компонентом „колективне несвідоме, що містить архетипи - праобрази, що успадковуються людиною від найдавніших предків. Крім цього, К.Юнг розробив складну систему особистості і запропонував свою типологію характеру зі спрямованістю особистості: екстравертовану або інтравертовану.

Альфред Адлер розвинув психодинамічну теорію в напрямку вчень про комплекс неповноцінності, поняття компенсації комплексу і гіперкомпенсації, комплекс вищості, стиль життя, порядок народження дітей в сім’ї. Важливим кроком уперед була розроблювана А.Адлером концепція соціального інтересу як критерію психічного розвитку особистості.

Карен Хорні здійснила великий внесок в розробку теорії неврозів. Її вчення про неврози як наслідок компенсації надлишкових потреб особистості (див. додаток Б) знаходить широке використання у процесі корекції невротичних порушень у психосоціальній практиці.

Ерік Еріксон розробляє концепцію психосоціальної ідентичності особистості. Згідно цієї концепції, життєвий цикл людини включає 8 стадій, кожна з яких супроводжується конфліктами. Вирішення або не вирішення конфлікту (кризи) на кожній стадії призводить до відповідного розвитку особистості. Зміст психосоціальних стадій розвитку за Е.Еріксоном – у додатку В.

Коротка характеристика основних теорій, викладена нами вище, не в змозі охопити всі теоретичні положення потужного психодинамічного напряму в психології. Наукові погляди психологів – послідовників З.Фрейда є широко представленими у психологічній літературі. Наше завдання – визначити особливості застосування психодинамічних теорій у сучасній практиці соціальної роботи.

В практиці соціальної роботи психодинамічна модель знайшла відображення після 30-х років ХХ століття в працях Тафт, Холліс, Вудс, Перлман, Хамільтон, Річмонд та ін.

Однією з головних функцій соціального працівника є піклувальна функція, що визначає надання клієнтам певних форм допомоги, індивідуальної підтримки. При цьому відносини між клієнтом і соціальним працівником складаються як відносини між пацієнтом та лікарем, а залежність клієнта від соціального працівника розглядається як явище неминуче.

Взаємодія соціального працівника та клієнта включає ряд етапів: індивідуалізація клієнта, оцінка специфіки проблеми, діагностика гостроти проблеми, використання не директивної терапевтичної технології надання допомоги.

У процесі взаємодії між соціальним працівником і клієнтом першому доводиться використовувати багато ролей під час роботи з випадком (case work). Ці ролі обумовлені як специфікою випадку, так і унікальною індивідуальністю клієнта. Наприклад, випадки, пов’язані з насильством, емоційною і вербальною агресією будуть відрізнятися від випадків переживання з приводу втрати близьких. Уміння слухати є рольовою особистістю соціальних працівників, фактором успішного втручання. Клієнти можуть виражати різні емоційні прояви, заперечувати наявність конфлікта і проблеми, блокувати процес взаємодії. Соціальний працівник, використовуючи психодинамічні моделі, повинен зрозуміти систему індивідуального захисту, розгадати природу усвідомленого і неусвідомленого конфліктів.

Не зважаючи на безперечні переваги цієї моделі (терапевтичний потенціал і діапазон широкого застосування), психодинамічна практика соціальної роботи з клієнтом має ряд недоліків, що об'єктивно перешкоджають її поширенню в роботі вітчизняних соціальних служб. Не можна не погодитися з думкою М.Пейна стосовно того, що:

1. Психодинамічна теорія має здебільшого біологічний підхід до пояснень у теорії, ці пояснення не відбивають поваги до людського самовизначення.

2. Психоаналіз оперує з медичною моделлю, що припускає захворювання пацієнта, що його лікує лікар-експерт, радше ніж з більш рівноправною моделлю відносин між клієнтом та працівником.

3. Ця теорія лікує переважно розмовами, розраховує на клієнтів, що можуть брати участь в обговоренні і самовизначенні, тобто пред'являє досить високі вимоги до інтелектуального рівня розвитку клієнта.

4. Майже ігноруються фактори оточення, значно більша увага приділяється психологічним фаторам.

5. Психодинамічні ідеї мають обмежене відношення до соціальних реформ, що виключає головні елементи соціальної роботи. Тобто ця теорія недостатньо враховує можливості соціальної підтримки клієнтів соціальної роботи