5.14. Соціальна реабілітація як метод соціальної роботи

Реабілітація – комбіноване і скоординоване застосування медичних, соціальних, освітніх і професійних заходів підготовки чи перепідготовки непрацездатної особи для діяльності на максимальному рівні. З іншого боку, - це система державних, соціально-економічних, медичних, психологічних і інших заходів, спрямованих на попередження виникнення патологічних процесів, що призводять до тимчасової чи стійкої втрати працездатності, а також на раннє і ефективне залучення хворих та інвалідів до суспільно-корисної праці, повернення їх до активного громадського життя.

Соціально-психологічна реабілітація – цілісний, динамічний, безперервний процес розвитку особистості, що забезпечується відповідністю між наявним рівнем потреб і рівнем їх задоволення.

Соціальна адаптація – процес пристосування інваліда до зміненого середовища з метою інтеграції в усі сфери життєдіяльності суспільства. Основними принципами соціальної адаптації мають бути:

• послідовність та комплексність – процес має відбуватися постійно і поступово в усіх сферах життя;

• взаємозв'язок інституцій: родина, школа, трудовий колектив, соціальна служба;

• індивідуальний диференційований підхід в розробці адаптаційних програм (врахування ступеню і якості первинного дефекту (хвороби, стану), часу настання інвалідності, вікових та статевих особливостей психофізичного розвитку);

• врахування проблем соціального оточення інваліда: батьків, рідних, друзів, колег, вихователів тощо;

• використання етнопсихологічних особливостей культури в розвиткові особистості;

• запровадження без бар’єрного архітектурного середовища – проектування та зведення житлових та громадських будівель з урахуванням можливостей інвалідів.

Поданий перелік принципів, звісно, не може бути вичерпним. Він буде доповнений основними принципами реабілітації, оскільки обидва методи соціальної роботи з означеною категорією тісно взаємопов'язані.

Розрізняють наступні види реабілітації.

Медична реабілітація передбачає максимально можливе відновлення враженої функції, профілактику функціонального обмеження. Здійснюється за участю медичних працівників, фізіотерапевтів, лікарів-реабілітологів.

Психологічна реабілітація сприяє психологічній підготовці особистості до життя в умовах обмеження. Тут важливу роль відіграють практичний психолог, соціально-психологічна служба, оточення інваліда.

Елементарна реабілітація – це поновлення і формування елементарних навичок самообслуговування, орієнтації в малому і великому просторі, організації спілкування в колективі, фізичний розвиток. Особливе значення має просторова організація мешкання інваліда.

Професійна реабілітація передбачає професійну підготовку і раціональне працевлаштування. Даною проблемою займаються соціальні служби по працевлаштуванню, центри зайнятості тощо.

Технічна реабілітація полягає у створенні технічних засобів, пристосувань для компенсації втрачених функцій (наприклад, ортопедичні засоби, тифлотехнічні апарати, коляски для пересування, автомобілі з ручним керуванням тощо) і забезпеченні ними інвалідів.

Культурна реабілітація сприяє розвиткові захоплень, естетичної творчості, підвищенню загального культурного рівня. Важливу роль для здійснення даного виду реабілітації відіграють соціальні педагоги, працівники закладів культури, вихователі.

Необхідно особливо наголосити, що ефективність соціальної реабілітації та адаптації неможлива без активної участі самого інваліда в даних процесах. Практичні дослідження довели, що праця позитивно впливає на здоров’я людей з функціональними обмеженнями, забезпечує їх підтримку і незалежність, робить їх життя повноцінним і різноманітним.