5.13. Люди з функціональними обмеженнями як клієнти соціальної роботи. Форми та методи соціальної роботи з ними
У перекладі з англійської «інвалід» означає «непрацездатний». Вперше проти такої термінології висловилися спеціалісти в області інвалідності в 70-х роках ХХ століття. Терміни «інвалідність», «непрацездатність», «дефекти» відображали більш діагностичні та медичні підходи, ігноруючи вплив і роль соціальних факторів. Зважаючи на це, «інвалідність» у Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийнятих в грудні 1993 р. Генеральною асамблеєю ООН, визначається як «наявність різнобічних функціональних обмежень». Люди можуть стати інвалідами внаслідок фізичних, розумових, сенсорних дефектів, стану здоров’я чи психічних захворювань, що за своїм характером бувають постійними або тимчасовими. Тому в більшості цивілізованих країн замість терміну «інвалід» вживається - «людина з функціональними обмеженнями» [Стандартні правила].
Отже, інвалід – це особа, яка у зв’язку з обмеженнями життєдіяльності внаслідок наявності фізичних чи розумових недоліків, потребує соціальної допомоги і захисту.
Обмеження життєдіяльності – це повна або часткова втрата здатності здійснювати самообслуговування, пересування, орієнтацію, спілкування, контроль за своєю поведінкою, а також можливості займатись трудовою діяльністю.
В Україні усталеним є використання правової термінології стосовно проблем людей з функціональними обмеженнями. Зокрема, йдеться про групи інвалідності (див. таблицю 3).
Можливим є також поділ за характером ураженої функції. За такого підходу можна виділити такі види функціональних обмежень: розумові обмеження (олігофренія і деменція), сенсорні обмеження (глухота, сліпота, обмеження мовлення), фізичні обмеження (порушення опорно-рухового апарату, дитячий церебральний параліч), нервово-психічні захворювання (шизофренія, епілепсія, депресія тощо), внутрішні захворювання (захворювання внутрішніх органів, СНІД, інші інфекційні захворювання) та ін.
Для людей з функціональними обмеженнями дуже часто розв’язання життєвих проблем видається завданнями підвищеної складності. Працівникам соціальної служби необхідно знати основні проблеми, що можуть виникнути, передбачати їх можливість, запобігати їх виникненню і вміти надати допомогу в разі необхідності.
Таблиця 3. Групи інвалідів
Політика, що проводиться у даний час відносно інвалідів, - результат розвитку суспільства протягом останніх двохсот років. У багатьох відношеннях ця політика є відображенням загальних умов життя і соціально-економічної політики, яка проводиться у різний час. Проте інвалідність має багато характерних для неї рис, які вплинули на умови життя інвалідів. Неосвіченість, зневага, забобони та страх - ось ті соціальні фактори, які протягом усієї історії були перешкодою для розвитку здібностей інвалідів і призводили до їхньої ізоляції.
Протягом багатьох років політика відносно інвалідів змінювалась: вона пройшла шлях від звичайного догляду за інвалідами у відповідних закладах до отримання освіти дітьми-інвалідами та реабілітації осіб, які стали інвалідами вже у зрілому віці. Завдяки освіті та реабілітації інваліди почали активніше виступати за подальший розвиток політики відносно інвалідів. Створені організації інвалідів, їхніх сімей та прихильників, які виступають за покращення умов життя інвалідів. Після другої світової війни з'явились такі концепції, як інтеграція та включення інвалідів у нормальне життя суспільства, що відображали зростаюче розуміння потенційних можливостей інвалідів.
Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів були розроблені на основі досвіду, здобутого у ході проведення Десятиріччя інвалідів Організації Об'єднаних Націй (1983-1992 роки). Політичною та моральною основою цих Правил є Міжнародний білль про права людини, який включає Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права і Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція про права дитини і Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, а також Всесвітня програма дій відносно інвалідів.
Ціль цих Правил полягає у забезпеченні такого положення, за якого дівчата, хлопці, чоловіки та жінки, які є інвалідами, як члени суспільства мали б ті ж права та обов'язки, що й інші особи. У всіх країнах світу все ще існують перешкоди, які не дозволяють інвалідам здійснювати свої права і свободи та ускладнюють їхню повну участь у суспільному житті. Обов'язок держав полягає у тому, щоб вживати необхідних заходів для усунення цих перешкод. Інваліди та їхні організації повинні відігравати активну роль у цьому процесі як повноправні партнери. Створення рівних можливостей для інвалідів є важливим внеском у загальні зусилля, спрямовані на мобілізацію людських ресурсів у всіх країнах світу. Особливу увагу, мабуть, слід звернути на такі групи населення, як жінки, діти, люди похилого віку, бідні прошарки населення, робочі-мігранти, особи, які страждають від кількох видів інвалідності, корінні жителі та національні меншини. Крім того, нараховується велика кількість біженців-інвалідів з особливими потребами, яким необхідна увага.
Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів визначають коло проблем, що виникають у осіб з функціональними обмеженнями у зв’язку з їх інтеграцією в суспільство:
Проблема фізичної доступності. Так, у багатьох країнах (Голландія, Індія, Малайзія, Турція) прийняті стандарти в галузі будівництва громадських споруд і доріг, приватного житла, телефонних будок, туалетів і парків, які можуть бути доступними людям з фізичними і сенсорними обмеженнями.
Проблема освіти. У розвинутих країнах сьогодні спостерігається тенденція навчати дітей-інвалідів у звичайних школах, що сприяє інтеграції інвалідів в суспільний простір. Разом з тим, є необхідність у спеціальних методиках, які враховують потреби людей з порушенням слуху, зору, мови. Спеціальне навчання необхідне й для розумово відсталих. Сьогодні спеціальне навчання в Україні – найбільш сприятлива форма здобуття освіти окремими категоріями інвалідів.
Проблема зайнятості інвалідів. Зайнятість забезпечує суспільне визнання, можливості для інтеграції й самоствердження особистості. В Україні кожний третій інвалід – безробітний. Активна підтримка інвалідів має здійснюватись через реалізацію таких заходів, як професійна підготовка, надання позик, субсидій малим підприємствам, укладання спеціальних контрактів і надання привілейованого права на виробництво, оподаткування та ін. Види технічної і фінансової допомоги виробництвам, які наймають робітників-інвалідів.
Проблема підтримки прибутків і соціального забезпечення. В Україні розроблено нормативно-правову базу, що забезпечує виплату пенсій з причин інвалідності, пільгове оподаткування громадських підприємств інвалідів, пільгове забезпечення ліками, безкоштовний проїзд в транспорті, безкоштовне забезпечення їх засобами пересування. Проте, матеріальна забезпеченість людей з функціональними обмеженнями в Україні є досить низькою. Причинами цього можна назвати нестабільне економічне становище, не наповненість бюджету, низька правова та психологічна культура населення по відношенню до даної категорії та ін.
Підтримка прав на свободу особистості, особливо в питаннях статевих відносин, шлюбу, материнства і батьківства. Для вирішення даної проблеми пропонується: сприяти забезпеченню можливості проживати разом з сім’ями; надавати консультаційні послуги по плануванню сім’ї, інформувати про статеві функції організму, а також проблеми, спричинені інвалідністю; сприяти зміні негативних стереотипів, особливо відносно дівчат і жінок, у питаннях шлюбу, статевого життя і права мати дітей; інформувати інвалідів та їх сім’ї про те, як захистити себе від сексуальних та інших форм домагань.
Духовно-етичні проблеми. Перспективним є залучення людей з обмеженнями в розвитку до культурних цінностей і художньо-естетичної діяльності. Озвучені книжки, друковані видання, написані простою мовою, чіткий формат і кольори для розумово-відсталих, адаптовані теле- і театральні постанови для глухих – це великий крок у наданні інформації для тих, хто раніше такої можливості не мав. Заняття хореографією, музикою, літературою, театром, спортом сприяють виявленню здібностей, розвитку творчого потенціалу. Сюди ж відноситься і проблема організації дозвілля і відпочинку.
Основними формами соціальної роботи з людьми з функціональними обмеженнями є:
соціальне обслуговування за місцем проживання та/або напівстаціонарне обслуговування у відділеннях денного перебування чи у відділеннях медико-соціальної реабілітації при територіальних центрах;
надання послуг, проживання у стаціонарних установах (будинках-інтернатах, пансіонатах тощо);
забезпечення інвалідів автомобілями з ручним керуванням;
забезпечення протезно-ортопедичними виробами;
санаторно-курортне лікування і відпочинок;
надання житлових приміщень в будинках житлового фонду соціального використання;
соціально-консультативна допомога та ін.
Соціальна допомога людям з функціональними обмеженнями – це складний процес, що потребує застосування інтегративного підходу, який ґрунтується на координації роботи спеціалістів різного профілю (педагогів, психологів, лікарів, соціальних працівників, реабілітологів, юристів).
Сутність цього нового підходу викликає необхідність докорінної зміни ставлення до інвалідів, які потребують не тільки матеріальної, фінансової, гуманітарної підтримки і заходів реабілітації (медичної, професійної, соціально-побутової), але й належних умов для актуалізації своїх здібностей, розвитку особистих якостей і потреб у соціальному, моральному і духовному самовдосконаленні.
Основними методами соціальної допомоги інвалідам є соціально-психологічна реабілітація і соціальна адаптація .