5.6. Суїцидальна поведінка як прояв девіації та соціальна проблема. Соціальна робота по профілактиці і корекції суїцидальних нахилів

Самогубство – добровільне і навмисне припинення свого життя. При самогубстві людина має мету і мотив, який спонукає її до дії. Причина самогубства – невирішений конфлікт особистості з оточенням і психосоціальна дезадаптація [Козубовська, мигович].

Суїцид (самогубство) – свідоме усунення себе з життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій, за яких власне життя як вища цінність втрачає сенс [Лютий].

До суїцидальної поведінки відносяться: антивітальні переживання; пасивні суїцидальні думки; суїцидальні замисли; суїцидальні наміри; суїцидальні спроби, що має дві фази: оборотну та необоротну.

Виділяють відверті самогубства і демонстративно-шантажні; самогубства у вигляді помсти, уникнення, заклику, самопокарання, відмови від життя як такого [Козубовська, миговчи].

В іншій класифікації самогубств виділяють:

• ритуальні самогубства – усунення себе з життя відповідно до релігійної або культурної традиції;

• героїчні (альтруїстичні) самогубства – жертвування собою заради інших людей або надцінної ідеї;

• самогубство як реакція на нездоланну життєву ситуацію [Лютий].

Саме останній тип суїцидів, як правило, і є предметом соціальної роботи.

За А.Г.Амбрумовою, суїцид є наслідком соціально-психологічної дезадаптації індивіду, коли людина не бачить для себе можливості подальшого існування в певних умовах.

Ймовірність дезадаптації індивіду об'єктивно зростає у періоди соціально-економічної нестабільності в суспільстві. Але світова статистика свідчить, що заможні і благополучні країни страждають від цієї проблеми такою ж мірою, як і країни з економічними негараздами і ознаками соціальної кризи.

Найчастіше до спроб суїциду призводять такі ситуації:

• особисто-сімейні конфлікти (розлучення, невдалі шлюби, хвороба або смерть близьких родичів, невдала любов, статева неспроможність, самотність тощо);

• проблеми, пов'язані зі станом здоров'я (прогресуючі та/або невиліковні хвороби, каліцтва);

• проблеми, пов'язані з асоціальною поведінкою суїцидента (страх перед кримінальною відповідальністю тощо);

• конфлікти на роботі або в навчальних закладах.

Мотивом суїцидальної поведінки можуть бути як бажання позбутися проблеми, втекти від неї, так і бажання відплати, протест.

Окремо необхідно розглянути демонстративні суїцидальні спроби. В їх основі часто лежить усвідомлене або неусвідомлене бажання привернути увагу оточуючих до своїх проблем, звернутися до почуттів близьких людей або до суспільної думки, прагнення отримати від оточуючих допомогу та підтримку.

Можемо виділити групи ризику, пов'язані із суїцидами. Це:

• молодь та підлітки з порушенням міжособистісних відносин; ті, хто зловживає алкоголем або наркотиками, молоді люди з девіантною, кримінальною поведінкою;

• представники расових, національних або сексуальних меншин;

• ув'язнені в тюрмах;

• військовослужбовці першого року служби;

• люди похилого віку, які страждають від хвороб або покинуті близькими, ветерани війни;

• люди, які знаходяться в стані соціальної ізоляції.

Стан людини, яка стоїть на порозі самогубства, характеризується такими рисами: звуженою свідомістю, повною концентрацією на болісних переживаннях; відчуттям безпорадності; прагненням втекти від проблеми; нездатністю побачити альтернативні шляхи виходу з психотравмуючої ситуації; амбівалентним ставленням до суїциду (відчуттям потреби здійснити самогубство і бажанням врятуватися через втручання інших); пошуком зовнішньої допомоги.

Основним засобом впливу на людину, що знаходиться у кризовому стані і схиляється до суїциду, є кризова інтервенція. Вона полягає у встановленні з людиною підтримуючого контакту і наданні їй психологічної підтримки з метою зняття емоційної напруги. Кризова інтервенція не передбачає глибокий аналіз проблеми клієнта, спроби негайного вирішення його проблеми. Основний засіб впливу – емпатійне вислуховування, підтримка через співчуття. Кризова інтервенція створює основи для подальшої психокорекції

У процесі інтервенції необхідно: уважно вислухати людину; оцінити серйозність намірів; оцінити глибину емоційної кризи; уважно ставитись до образ і до усіх скарг; не сперечатися; не пропонувати невиправданих втіх; задавати прямі відверті запитання, не боятись запитувати у лоб: "ти хочеш здійснити самогубство?"; оцінити внутрішні резерви людини; шукати конструктивні альтернативи; коли емоційна напруга спала, порекомендувати в разі необхідності звернутися до спеціаліста або домовитися про наступну зустріч.

Кризову інтервенцію може проводити як професіонал (лікар, психолог, психотерапевт), так і волонтер, який має спеціальну підготовку. Інтервенція можлива при безпосередньому контакті в кризовому центрі і за допомогою телефону.

Метою реабілітації осіб, що здійснили спробу суїциду, є досягнення ними нормального психічного стану, поновлення контролю над власним життям, запобігання спробам повторних суїцидів. Соціальна і психологічна реабілітація осіб, що здійснили спробу суїциду, може проводитися в стаціонарах спеціалізованих медичних закладів, кризових стаціонарах, спеціалізованих реабілітаційних центрах, кабінетах соціально-психологічної допомоги лікарень та немедичних закладів.

Кризові стаціонари надають людині, що знаходиться в кризовому стані або зробила спробу суїциду, комплексну медичну та психологічну допомогу. Вони створюють можливість ізоляції людини від психотравмуючої ситуації, утримання її в комфортних умовах доти, доки вона буде в змозі самостійно протидіяти негативним чинникам. У стаціонарі людина може знаходитись певний час. Після виходу із стаціонару можливі подальші консультації із спеціалістами кризового центру.

У реабілітаційні центри звертається людина після медичної реабілітації та виходу з кризового стану. В реабілітаційному центрі людина отримує психотерапевтичну допомогу, психологічну підтримку, допомогу у вирішенні життєвих проблем.

Як свідчить досвід, найбільш адекватною формою профілактики суїциду і реабілітації практично здорових суїцидентів є кабінети соціально-психологічної допомоги (КСПД), в яких здійснюється тривалий патронаж осіб, що здійснили спробу самогубства. Кабінети створюються в медичних закладах, на підприємствах, у громадських установах, навчальних закладах. КСПД підтримують контакти з лікарнями, кризовими центрами, суїцидальними службами [Лютий].

Не менш важливим завданням соціальної роботи є профілактика суїцидальної поведінки. її метою є попередження соціально-психологічної дезадаптації особистості, створення умов для своєчасного отримання людиною допомоги у подоланні психотравмуючих ситуацій та корекції рис, що заважають успішній життєдіяльності.

Серед профілактичних заходів можна виділити:

• дослідження поширення соціальних проблем, що призводять до соціально-психологічної дезадаптації, розробку і впровадження комплексних соціальних програм їх подолання;

• організацію роботи мережі психологічних консультативних пунктів, центрів кризової допомоги, центрів "Телефон довіри";

• проведення соціально-психологічних комунікативних тренінгів, тренінгів особистісного зростання як у спеціалізованих центрах, соціальних службах, так і на підприємствах, в організаціях, навчальних закладах;

• систематичну соціальну рекламу соціально-психологічних послуг;

• видання науково-популярної літератури з проблем подолання кризових ситуацій і самовиховання; публікація відповідних матеріалів у друкованих засобах масової інформації, проведення програм психологічної допомоги на радіо і телебаченні;

• індивідуальний патронаж представників груп ризику.

Впровадження вказаних заходів профілактики і організація роботи мережі реабілітаційних центрів дасть можливість людині уникнути кризової ситуації, а у разі психотравматизації - отримати кваліфіковану психологічну допомогу [ютий].

5.7. Проблема ВІЛ-СНІДу в соціальній роботі. Форми соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД

Нині понад 40 мільйонів осіб в усьому світі інфіковані ВІЛ та живуть з цією хворобою. В Україні на обліку перебувають близько 80 тисяч ВІЛ-позитивних осіб, проте вважається, що у нашій країні за даними ЮНЕЙДС приблизно 1,4% дорослого населення живуть із ВІЛ [СР з віл-снід].

ВІЛ-інфекція означає, що у крові присутній ВІЛ – вірус імунодефіциту людини. Як правило, впродовж кількох років людина почуває себе здоровою, але вірус здатен поступово знищувати імунну систему організму, призводячи до різних хвороб. Пізню стадію ВІЛ-інфекції називають СНІДом. На цій стадії виникають важкі та складні хвороби.

Доведено, що ВІЛ може передаватися трьома шляхами: при статевому контакті; з кров’ю та її препаратами; через плаценту від вагітної жінки до плоду або під час пологів.

Групи підвищеного ризику становлять люди, в яких через ті чи ті особливості поведінки вірогідність зараження ВІЛ більша, ніж у звичайній ситуації. Перша група ризику – гомосексуалісти. Це пояснюється великою кількістю статевих контактів. Вірус легко проникає у кровоносні судини через тріщини слизової оболонки. Друга група ризику – повії, які не використовують презервативів при численних статевих контактах та іноді вживають наркотики. Третя – ін’єкційні наркомани, які отримують ВІЛ через спільне використання шприців або через заражений наркотик, який може потрапити у кров здорової людини. В окрему групу виділяють хворих на гемофілію, яким переливають кров донорів.

Діагноз «ВІЛ-інфекція» з першого дня викликає гострі переживання. У більшості людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, бувають важкі емоційні періоди, коли вони відчувають такі симптоми, як депресія, тривога, страх, порушення сну, нічні кошмари, складності концентрації аги, почуття провини або безпорадності, безнадія, думки про смерть. У такі моменти люди нерідко шукають полегшення в алкоголі або наркотиках, що тільки посилює їхні проблеми.

Існує чотириетапна психосоціальна модель перебігу СНІДу. Етап початкової кризи характеризується навперемінно періодами заперечення й інтенсивної тривоги. Характерні емоційні реакції - шок, заперечення, провина, страх, гнів, печаль, пошук згоди із самим собою, неприйняття. Перехідний етап пов'язаний із почуттями гніву, провини, саможаління і тривоги. Він відзначений стражданням, розгубленістю і прагненням до нищення, руйнуванням. Серед типових реакцій - соціальне неприйняття, глибоке занурення в себе, суїцидальне мислення, виплескування агресії через специфічну статеву поведінку або зловживання алкоголем і наркотиками, відчуття багатьох втрат. Етап подолання почуття власної неповноцінності пов'язаний з формуванням нової, стабільної індивідуальності на основі прийняття захворювання. Хворий свідомо прагне прожити кожен день повним життям і робить спроби переоцінки цінностей. Завершальний етап включає в себе приготування до смерті: хворий доводить свої справи до ладу й обговорює смерть та пов'язані з нею питання [Віл-СНІД].

Вивчення соціальних проблем ВІЛ-інфікованих людей в Україні показує, що вони сконцентровані у таких сферах: таємниця діагнозу позитивності; психологічні стосунки з членами сім'ї, родичами, друзями та знайомими; ділові стосунки та робота як така; засоби до існування та житло; питання законодавства і взаємовідносин з владою та правовими органами; дискримінація та стигматизація; медикаменти та медична допомога в цілому; матеріальна та фізична допомога від різних організацій служб.

Сприяти вирішенню цих проблем має соціальний працівник через створення ВІЛ-сервісних організацій. Такі організації в першу чергу виконують просвітницькі функції: освіта молоді, освіта груп ризику, освіта суспільства в цілому. Наступне завдання – надання інформаційно-консультативної допомоги лікарів, психологів, юристів тощо. Третя функція – це підтримка людей, які мають ВІЛ інфекцію, адже роботу ведуть з позицій повного прийняття, доброзичливості, повної анонімності. ВІЛ-сервісні служби виконують також профілактичну функцію.

Окремо варто виділити консультативну функцію за такими основними напрямами: консультативна допомога всім категоріям населення, передтестове консультування, післятестове консультування.

Частину цих функцій виконують Центри соціальних служб для молоді, розповсюджуючи друковану інформацію профілактичного характеру, надаючи консультативні послуги, організовуючи роботу телефону довіри, приймаючи участь в організації пунктів обміну одноразових шприців. Функція профілактики та інформування покладена також на наркологічні диспансери, інші медичні установи.

Переломним у боротьбі з епідемією ВІЛ/СНІДу став 2004 рік, коли було розпочате широкомасштабне антиретровірусне лікування хворих на ВІЛ/СНІД.

Численні недержавні організації, що свою діяльність пов’язують із соціальною роботою із наркозалежними особами, особами з легкою поведінкою також приділяють увагу профілактиці проблеми СНІДу та підтримки осіб, що живуть з цією хворобою (реабілітаційний центр “Ступені”). Особливої уваги заслуговує діяльність Міжнародного благодійного фонду “Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні”.