5.4. Поняття, причини та мотиви протиправної поведінки. Форми соціальної роботи для корекції делінквентної поведінки

Протиправна (делінквентна) поведінка - така поведінка особистості, яка порушує встановлені суспільством та закріплені в нормативних документах юридичні норми і об'єктивно наносить шкоду окремим людям, спільнотам, установам, суспільству в цілому.

Делінквент – особа, яка чинить порушення існуючого кримінального законодавства [Словник Козубовська].

Осіб, схильних до протиправної поведінки, можемо поділити на такі категорії:

1. Послідовні правопорушники – особи, яким властива активна, свідома протиправна поведінка, свідоме самостійне створення ситуацій протиправної поведінки, самовиправдання.

2. Ситуативні правопорушники – особи, яким властива певна суперечливість мотивації поведінки (наявність як протиправних мотивів, так і мотивів слідування праву), правопорушення вчиняються під впливом ситуації або інших осіб, але не робиться спроба протидії ситуації, її наслідки використовуються у власних цілях.

3. Випадкові правопорушники – загалом правослухняні громадяни, які зробили протиправні вчинки несвідомо або під впливом екстремальних обставин, але в особистості яких є певні передумови до протиправної поведінки (мотивація, характер тощо).

Протиправна поведінка є наслідком неспроможності окремої людини знайти дозволений юридичними нормами спосіб задоволення власних потреб. Причини протиправної поведінки слід шукати в соціальних умовах існування людини і особливостях її особистості, перш за все її мотиваційної сфери, ціннісних орієнтаціях, особливостях емоційно-вольової сфери. Соціальні проблеми, з одного боку, породжують складні життєві ситуації, при вирішенні яких людина порушує правові норми, з іншого – впливають на формування особистості людини.

Серед соціальних чинників правопорушень можна виділити:

• загострення соціальних проблем (зниження рівня життя, проблеми зайнятості і працевлаштування, забезпечення житлом тощо);

• неефективну роботу соціально-культурної сфери, обмежені можливості для змістовного проведення дозвілля;

• неефективне законодавство;

• недоліки в роботі правоохоронних органів;

• кризу системи народної освіти;

• низький рівень правової, педагогічної культури населення;

• криміналізацію культури;

• поширення зловживання алкоголем, наркотичними речовинами;

• недостатній рівень соціального захисту населення, брак можливостей отримати соціально-психологічну допомогу тощо [Лютий].

Формуванню схильності до протиправної поведінки сприяють також виховання в умовах криміногенного середовища, в проблемних і кризових сім'ях, відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, вплив асоціальних груп.

Соціальна робота щодо проблем правопорушень має за мету запобігання розповсюдженню правопорушень як соціального явища, їх негативним наслідкам; запобігання формуванню схильності до протиправної поведінки, створення умов для уникнення протиправних дій кожною людиною; створення умов для повернення до нормативного життя осіб, схильних до протиправної поведінки.

Основними напрямами такої роботи є:

• профілактика правопорушень;

• соціальний контроль та реабілітація осіб, схильних до делінквентної поведінки, тих, що скоїли правопорушення, девіантних сімей;

• соціальна робота в пенітенціарних закладах;

• соціальна реабілітація осіб, що повернулися з місць позбавлення волі.

Профілактика правопорушень спрямовується на подолання чинників, що сприяють учиненню правопорушень та формуванню схильності до протиправних дій. До профілактичної роботи відносять:

• правову освіту, розповсюдження інформації щодо правових можливостей подолання проблем (лекції, кіно-, відеолекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, "навчання на рівних");

• надання консультативної допомоги у вирішення проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);

• надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби "Телефон довіри" тощо);

• соціально-педагогічну допомогу сім'ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім'ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);

• соціальний захист і реабілітацію дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);

• сприяння зайнятості населення, особливо - представників соціально-вразливих груп та груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);

• створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заходи, конкурси, вуличні ігрові майданчики);

• соціальну підтримку проявів позитивної соціальної активності (підтримка діяльності громадських організацій, груп соціальної дії, волонтерської роботи);

• профілактику наркоманії та алкоголізму [Лютий].

Профілактика правопорушень вимагає спільних координованих дій установ державного і місцевого управління, правоохоронних органів, установ соціального захисту, освіти, культури, громадських організацій.

Завданнями соціальної роботи з особами, схильними до делінквентної поведінки та тими, що вчинили злочин, є попередження подальших проявів протиправної поведінки, зменшення шкоди, що вони наносять собі і оточуючим та їх ресоціалізація та реадаптація.

Як правило, робота проводиться з особами, які були умовно засуджені, отримали відстрочку здійснення вироку або з тими, до яких винесено адміністративне покарання.

Зокрема, соціальний патронаж окремої особи передбачає: встановлення контакту, заснованого на взаємній довірі; вивчення особистісних і ситуативних чинників учинення правопорушень та особистісних ресурсів клієнта; укладання угоди про співпрацю; запобігання негативному впливу на клієнта криміногенних ситуацій; корекцію проделінквентних переконань клієнта; розвиток навичок самоконтролю, вирішення складних життєвих ситуацій; соціальне представництво інтересів клієнта; сприяння працевлаштуванню та соціальній самореалізації клієнта.

Передумовами успішної соціальної роботи щодо ресоціалізації та реадаптації осіб, схильних до протиправної поведінки, є створення законодавчої та інституціональної бази для такої роботи, переорієнтація карного законодавства відповідно до завдань соціальної реабілітації.

Соціальна реабілітація осіб, які відбули покарання позбавленням волі, є одним з провідних напрямів роботи щодо попередження злочинності. Перебування у виправних закладах не вирішує всіх завдань ресоціалізації осіб, які вчинили злочин. Статистика свідчить, що значна частка тих, хто відбув покарання, протягом кількох років знову потрапляють на лаву підсудних. Причини цього слід шукати не стільки в особистій схильності до правопорушень, скільки у відсутності ефективної системи подолання проблем екс-в'язнів.

На подолання соціальних і особистісних проблем осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, має бути спрямована реабілітаційна робота. Взаємодія соціального працівника і екс-в'язня повинна вирішити завдання реадаптації –пристосування останнього до нормальних умов існування і ресоціалізації –повернення засудженого у суспільство, поновлення ним соціальних зв'язків і засвоєння цінностей, норм, стереотипів поведінки законослухняного громадянина.