5.3. Соціальна робота з клієнтами, залежними від психоактивних речовин

Україна сьогодні належить до тих країн, де темпи зростання наркоманії та алкоголізму є надзвичайно великими. Разом з тим, вік споживачів наркотичних речовин поступово омолоджується. Для деяких міст наркоманія вже стала підлітковою проблемою.

Для глибшого розуміння природи залежності необхідно звернутися до біопсихосоціального підходу [Введення], який дає нам контекст для розуміння вживання алкоголю та інших психоактивних речовин. Проблеми, пов'язані із вживанням цих речовин, є результатом складної взаємодії біологічних, психологічних та соціальних факторів, на які, в свою чергу, впливає сам характер їх вживання.

Термін "біопсихосоціальний" використовують для опису підходу, який враховує взаємодію цих факторів. Тобто для успішної реабілітації людини із залежністю слід узяти до уваги її унікальні фізіологічні та психологічні якості та певні життєві обставини (соціальна ситуація).

Відтак, методи і форми соціальної роботи з узалежненими особами мають однакове завдання: допомогти людині подолати згубну потребу в спиртному чи наркотиках, змінити ставлення до свого „Я”. У практичній роботі з клієнтами слід ураховувати просту систему замкненого циклу:

• вихід із умовно визначених параметрів соціального суспільства;

• вхід у середовище свого психологічного „я”;

• зміна фізіологічних потреб організму до рівня, який був до порушення його функціональних завдань;

• вхід до суспільства у новій соціальній якості: „алкоголік”, „наркоман”;

• процес подолання хвороби й адаптації клієнта до нових умов.

При аналізі комплексу соціальних проблем, які виникають у розглядуваному випадку, необхідно виділяти ті, які виникають на доклінічному, клінічному та післяклінічному рівнях. Тому у технологіях соціальної роботи з узалежненими особами виділяють три види програм: профілактичні, лікувально-соціальиі та спеціалізовані.

Профілактичні програми передбачають первинну профілактику, спрямовану на запобігання вживанню психоактивних речовин. Такі програми, головним чином, спрямовані як на дітей та підлітків індивідуально, так і на групи ризику. До групи ризику підлітків відносять того, у кого виявляється одна або кілька таких особливостей: патологія вагітності, ускладнені пологи, важкі або хронічні хвороби дитинства, струс головного мозку, виховання у неповній сім'ї, постійна зайнятість одного з батьків, алкоголізм або наркоманія у когось із членів родини тощо.

Другий тип програм – це програми лікувально-соціальної допомоги. Центральне місце тут займають такі програми, які надають медичну допомогу клієнтам. Слід зазначити, що власне медикаментозне лікування без залучення реабілітаційних можливостей соціальних працівників та психологів, як правило, є неефективним. Слід орієнтуватися на програми, в яких професіонали працюють у мультидисциплінарній команді, до складу якої входять: лікар, медична сестра, соціальний працівник, психолог. Разом з ними працюють парапрофесіонали: співзалежні, екс-наркомани та екс-алкоголіки. Це дозволяє вже на перших етапах реабілітації розв'язувати проблему комплексно, із залученням до роботи членів родин залежних осіб, із проведенням індивідуальної та групової роботи за різними напрямками.

До третьої групи спеціалізованих програм відносять такі, які можна назвати безмедикаментозними і які мають на меті реінтеграцію, реадаптацію, ресоціалізацію осіб із залежністю. В межах таких програм залежні вчаться жити зі своєю хворобою. В Україні цей напрям реабілітації представлений головним чином релігійними програмами, в яких "одужання" відбувається через віру в Бога. Разом з тим є також і нерелігійні ("Монар", м. Хмельницький, „Ступені”, м. Чернігів, терапевтична спільнота "Маріїна школа", м. Київ та ін.).

Реабілітаційні програми позбавлення від залежності базуються на тому, що одужання людини відбувається при утриманні від психоактивних речовин і на можливості застосування власного потенціалу як особистості, на вірі в кожну особу, котра здатна зрозуміти власне зростання. Цей чинник життєво важливий для одужання від алкоголізму та наркоманії.

Обговорюючи реабілітаційні програми для людей із залежністю, не можна не згадати об'єднання Анонімних алкоголіків (АА) та Анонімних наркоманів (АН). Рух АА виник у 30-х роках у США. До кінця 80-х років він поширився по всіх континентах і охопив близько 1,5 млн. чоловік.

Члени АА та АН вірять, що страждають захворюванням, яке виявляється у постійній нездатності контролювати вживання психоактивної речовини. Перелік принципів і видів діяльності АА та АН складає 12 кроків, в основі яких лежить 12 Традицій. Посилання на "вищу силу" зумовлює релігійний елемент учення. Важливою характеристикою програми одужання є діяльність, відома як "реалізація 12 кроків", в якій відповідальність за залучення нових членів та допомогу їм лягає на досвідчених учасників руху. Вважають, що це допомагає одужувати як новачку, так і більш досвідченому члену АА або АН. Цю діяльність звичайно підтримують за допомогою спеціальних зустрічей, на яких "одужуючі алкоголіки" розповідають про себе, про свої успіхи та проблеми.

У світі існує безліч різних реабілітаційних програм для людей із залежністю, і жодна з них не претендує на універсальність. Це свідчить про складність проблеми лікування хвороби.