4.2. Людина як об'єкт і суб'єкт соціалізації. Соціальність особистості. Соціальний досвід

Розглядаючи соціальну роботу як процес двосторонньої взаємодії соціального працівника і клієнта у вирішенні проблем останнього, постає питання про причини виникнення цих проблем у людей, їх специфіку, залежність від досвіду та спрямованості особистості. Специфіка проблем, з якими має справу соціальна робота, полягає в тому, що переважна їх більшість носить соціальний характер. Ось чому важливим аспектом розгляду особистості є характеристика її соціальності, яка розкриває міру громадського в людині.

Соціальність особистості виступає як єдність, універсальний зв'язок її станів, властивостей, що характеризує ставлення людини до соціальної дійсності. Особливості соціальності окремо взятої людини часто обумовлюють наявність чи відсутність внутрішніх і зовнішніх протиріч, що призводять до формування різного роду проблематики. Соціальність людини багатопланова. Вона формується протягом усього життя людини в ході соціалізації.

Проблема соціалізації розглядається у міждисциплінарному контексті. Так, у межах філософії дане поняття означає становлення людини як соціальної істоти в процесі суспільного розвитку. Соціологічні теорії передбачають розгляд соціалізації як включення індивіда в систему суспільних відносин шляхом наділення його суспільними властивостями. В ході такого включення важливими аспектами є соціальне пізнання, оволодіння певними навичками практичної діяльності, засвоєння певних норм і ролей, вироблення для себе системи ціннісних орієнтацій. Психологічні концепції не зводять соціалізацію лише до взаємодії індивідів у суспільстві, а розглядають дане поняття як процес засвоєння людиною соціальних норм, цінностей, знань, культури взагалі в результаті цілеспрямованих і неорганізованих соціальних впливів в ході індивідуального розвитку. Педагогічний же аспект соціалізації полягає у розумінні необхідності цілеспрямованої підготовки молоді до виконання головних соціальних функцій, до активної участі у соціальному розвитку. Поняття соціалізації в педагогіці означає процес формування соціальних якостей особистості, підготовленість людини до суспільного життя.

Отже, під соціалізацією можна розуміти “процес становлення основних параметрів людської особистості (свідомості, переконань, почуттів, здібностей та ін.) під впливом суспільних умов життєдіяльності людини” [Москаленко].

Виділяють, принаймні, три основні сфери, в яких здійснюється становлення особистості: діяльність, спілкування, самосвідомість. Протягом життя, діючи та спілкуючись, особистість засвоює соціальний досвід, формується її свідомість і самосвідомість. Вчені вважають, що становлення самосвідомості тісно пов'язане з формуванням образів “Я”, усвідомленням соціальної (статевої, сімейної, професійної тощо) приналежності, засвоєнням соціальних ролей.

Сфера спілкування людини передбачає оволодіння навичками комунікації, встановлення і вибору соціального оточення, вміннями накопичення та обміну інформацією, а також розвиток інших сторін спілкування.

Безумовно, становлення особистості як соціальної істоти неможливе без включення в ту чи іншу діяльність – починаючи від ігрової в дитячому віці через навчання до трудової (професійної) діяльності.

Соціальний досвід – це результат суспільної діяльності людей, що ґрунтується на раціональному, чуттєво емпіричному пізнанні та практичному перетворенні дійсності. Досвід сприяє виробленню навичок, умінь і здобуттю знань, він формується у процесі життя та пізнавальної діяльності людини і тісно пов'язаний із формуванням самої людської особистості.

Соціальний досвід функціонує в усіх соціальних системах і є необхідною умовою їх життєдіяльності. Соціальний досвід об’єктивізується в предметній і мовній формах, у цінностях культури. Він є основою формування традицій та однією з форм наслідування.

Будь-яка людина може розглядатися як об'єкт і суб'єкт соціалізації. Об'єктом вона виступає під час спрямованого впливу суспільства через його інститути. Оскільки суспільство зацікавлене в тому, щоб його члени успішно оволоділи ролями чоловіків та жінок (статева соціалізація), могли б і хотіли компетентно брати участь в економічному житті (економічна і професійні соціалізація), створити сім'ю (сімейна соціалізація), дотримуватися законів (правова і політична), то воно спрямовує зусилля і вплив на людину, як об'єкт соціалізації.

Суб'єктом соціалізації людина стає впливаючи на інших, засвоюючи соціальні норми та культурні цінності у єдності з реалізацією своєї активності та саморозвитком. Людина стає повноцінним членом суспільства, впливає на інших, а отже, є і суб'єктом соціалізації, який засвоює соціальні норми та культурні цінності у єдності з реалізацією своєї активності, саморозвитком у суспільстві [Холостова].

Таким чином те, якою буде формуватись особистість у ході соціалізації великою мірою залежить від засвоєних норм і ціннісних орієнтацій (суспільства і людини), ступеня самостійності та відповідальності особистості, а також її перспектив, життєвих цілей тощо. Соціалізація є різнобічним процесом, який включає засвоєння соціального досвіду, з одного боку, і привнесення в нього індивідуальної частки, з іншого.

Єдність об’єктності і суб’єктності у складному процесі соціалізації особистості знаходить відображення у завданнях соціалізації, що постають перед нею на кожному віковому етапі, які умовно поділяють на 3 групи:

• природно-культурні завдання полягають у досягненні на кожному віковому етапі певного рівня фізичного і сексуального розвитку та співвіднесення його з наявним культурним еталоном;

• соціально-культурні завдання включають пізнавальний, морально-стичний, ціннісно-смисловий розвиток особистості;

• соціально-психологічні завдання полягають у становленні самосвідомості особистості, її самовизначенні на сучасному етапі та у перспективі, самореалізації та самоствердженні [Холостова].

Перераховані завдання – об'єктивне явище, проте для їх виконання необхідне усвідомлення, переломлення через індивідуальність, а отже вони виступають і суб'єктивно. Якщо ж завдання не вирішуються або не усвідомлюються, то вони можуть сприйматися як проблеми. Відтак, вирішення задач соціалізації є об'єктивною необхідністю для розвитку людини.