2.2. Вимоги до особистості соціального працівника. Професійні якості соціальних працівників

Як було показано нами вище, професійна компетентність соціальних працівників не обмежується знаннями, вміннями та навичками. Вона передбачає також набір особистісних характеристик, які б забезпечували ефективне виконання професійної діяльності.

До особистості майбутнього соціального працівника висувається цілий ряд самих серйозних вимог. Серед них виділяють головні, без дотримання яких неможливо стати висококваліфікованим соціальним працівником, а також другорядні, які не є обов’язковими для виконання професійних обов’язків працівників ССЗН, але формують його здатність емпатійного ставлення до людини.

У літературі зустрічаємо досить велику кількість досліджень, присвячених вимогам до особистісних якостей та професійної компетентності соціальних працівників.

Найчастіше науковці (Е. Ярська-Смирнова, Е.І. Холостова) відмічають такі якості як гуманістична спрямованість особистості, особистісна і соціальна відповідальність, загострене почуття добра та справедливості, почуття особистої гідності та повага до гідності іншої людини, терпимість, ввічливість, порядність, емпатійність, готовність зрозуміти інших та надати їм допомогу, емоційна стійкість, адекватна самооцінка та рівень домагань, соціальна адаптованість [].

На думку С.А. Бєлановського, особистісні якості соціальних працівників поділяються на три групи. До першої відносяться вимоги, що висуваються практичною діяльністю до психічних процесів (сприймання, увага, мислення), психічним станам (втома, апатія, стрес, тривожність, депресія), емоційно-вольовим (стриманість, наполегливість, послідовність, імпульсивність) характеристикам. До другої групи особистісних якостей відносять самоконтроль, самокритичність, самооцінку своїх вчинків (пов'язаних із професійною самосвідомістю та професійною самоідентичністю), а також якості, що сприяють стресостійкості. До третьої групи відносять соціально-психологічні якості – комунікативність, емпатичність, візуальність, красномовність і т.д.

Цей же автор відзначає, що впливати на своїх клієнтів, вирішувати професійні задачі можна тільки володіючи знаннями і досвідом соціального працівника, його узаконеними повноваженнями (посадою), статусом (правами) і репутацією (думкою про переваги і недоліки людини), харизматичними даними (унікальними якостями, талантом) та особистісною привабливістю. Особливо важливими є такі особистісні якості соціального працівника як його інтелектуальний, загальнокультурний та моральний потенціал.

Російські дослідники А.А.Козлов, Т.Б.Іванова виокремлюють якісні характеристики спеціалістів, що впливають на ефективність професійної взаємодії. До них відносяться здатність до творчості, артистизму, наснаження (при чому цю якість автори розглядають як першочергову та найбільш необхідну у порівнянні до наступних); наявність емпатії, душевної теплоти та щирості (що є трьома базовими елементами міжособистісного спілкування, на яких базується успішна практика соціальної роботи); ініціативність, уява та образне мислення; гнучкість і наполегливість у досягненні мети; енергійність та здоровий глузд; власна система цінностей [].

Отже, основою спрямування особистості соціального працівника є його усвідомлене прагнення допомогти людям вирішувати їх психосоціальні проблеми на основі цінностей соціальної роботи та гуманістичних принципів.

Разом із цим, альтруїстичне спрямування соціальних працівників, надмірна ідентифікація з клієнтом, нестача досвіду у поєднанні з усією складністю та часто неможливістю вирішити проблеми клієнтів соціальної роботи, можуть спричинити деформацію особистості соціального працівника, першими ознаками якої є професійне вигорання.