2.5. Суб’єктивна сторона злочину

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, яке вона вчиняє, і до його наслідків [18, с. 152]. Зміст суб’єктивної сторони складу злочину характеризується виною (основна обов’язкова ознака), мотивом та метою (факультативні ознаки). Ці ознаки тісно пов’язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину є різними.

Виною, як обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої ККУ, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності [4].

Суб’єктивна сторона замовного вбивства характеризується тільки умислом. У більшості випадків він прямий – винна особа усвідомлює, що виконує протиправне замовлення на позбавлення потерпілого життя і бажає його виконати (виконавець); усвідомлює небезпечність своїх дій і бажає настання смерті потерпілого від дій особи, якій адресується замовлення (замовник). Разом з тим не виключається, що цей злочин може бути вчинений і з непрямим умислом. Це, наприклад, стосується випадків, коли доручення замовника має альтернативу, відповідно до якої завданням для виконавця є заподіяння потерпілому ушкоджень або його вбивство. Якщо виконавець під час здійснення такого замовлення застосує насильство, при якому не бажатиме настання смерті потерпілого, але свідомо допускатиме, що смерть може настати, і потерпілому заподіюється смерть, він повинен нести відповідальність за вбивство, вчинене на замовлення [6, с. 792-794].

Важливим для розкриття та розслідування умисного вбивства, вчиненого на замовлення, є встановлення мотиву. Мотив – це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мотив дає змогу визначити, чому особа вчиняє злочин [18, с. 173]. Він виступає як обставина, що впливає на правильну кваліфікацію діяння та вибір міри покарання.

Виконавці замовних вбивств, як правило, не мають конфліктів з жертвою й часто навіть не знають її особисто. Єдиним мотивом вчинення вбивства для них є обіцяні замовником дії матеріального або нематеріального характеру. Що ж стосується мотивів замовника, вони можуть бути різними: усунення конкурента, співробітника правоохоронних органів, журналіста, свідка; зведення рахунків у кримінальному світі; помста, ревнощі; заволодіння правом на житло, майном. Серед мотивів вчинення вбивства на замовлення переважає (три чверті випадків) саме корисний. Мотив умисного вбивства може не бути спільним як для замовника, так і для виконавця [29, с. 200].

Що стосується питання кваліфікації дій замовника і виконавця злочину, передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ, з урахуванням їх мотивів, то п. 15 постанови ПВСУ № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» дає деякі роз’яснення. Головне у ньому те, що мотиви замовника умисного вбивства не впливають на кваліфікацію дій його виконавця. Якщо виконавець вчиняє злочин не з корисливих мотивів, то його дії кваліфікуються за п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ. Якщо є корисливий мотив, то за п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 ККУ. А дії замовника умисного вбивства кваліфікуються інакшим чином. Якщо замовник керувався корисливими, а виконавець – іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 ККУ. Та ж сама кваліфікація буде і, якщо замовник керувався не корисливим мотивом, а виконавець – корисливим. І, звичайно, треба мати на увазі, чи не був замовник співвиконавцем, оскільки від цього буде залежати, застосовувати відповідну частину ст. 27 ККУ або п. 12 ч. 2 ст. 115 ККУ чи ні.

Таке роз’яснення постанови ПВСУ підтверджує ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, яка була винесена ще на основі Кримінального кодексу (КК) Української РСР 1960 року. В ній були викладені наступні матеріали справи. М., бажаючи помститися своєму чоловікові Л. за те, що він зловживав спиртними напоями, ображав та принижував її, домовилася через посередника з Д., що той уб’є Л. та пообіцяла йому 1000 доларів США. Д. замовлення виконав. Вінницький обласний суд кваліфікував дії Д. за пунктами «а» (з корисливих мотивів) та «и» (вчинене на замовлення) ст. 93 (Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах) КК 1960 року. Дії ж М. кваліфіковано за ч. 4 (організатор) і ч. 6 (пособник) ст. 19 (Співучасть) та за пунктами «а» та «и» ст. 93 КК як замовлення і організація умисного вбивства, яке Д. учинив на замовлення та з користі. В касаційній скарзі правильність такої кваліфікації оспорювалася. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вказала, що замовлення вбивства, яке виконавець повинен був учинити із користі, необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 19 і пунктами «а», «и» ст. 93 КК 1960 року незалежно від того, переслідував чи ні замовник власні корисливі цілі [6, с. 826].

Також, необхідно мати на увазі деякі особливості, які викладені в п. 12 постанови ПВСУ № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи». Якщо вчиняється замовне вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав, кваліфікується за відповідними ст. ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 ККУ та додатково за п. 11 ч. 2 ст. 115 ККУ.

Останньою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета. Мета за своєю сутністю дуже схожа з мотивом вчинення злочину, але, на відміну від нього, має ряд суттєвих відмінностей. Якщо мотив злочину – це спонукання до його вчинення, то мета – це уявлення про суспільно небезпечний наслідок злочину, який усвідомлює винний. Вона дає змогу визначити, заради чого особа вчиняє злочин. Мета перебуває у прямій залежності від потреби, яку необхідно задовольнити за наявних реальних можливостей, і є у цьому процесі її прямим наслідком [18, с. 173]. В залежності від цього, наприклад, всі корисливі вбивства необхідно поділяти на три види: 1) з метою заволодіння майном або правом на нього; 2) з метою звільнитися від обов’язків майнового характеру; 3) з метою отримати винагороду.

Отже, у цьому підрозділі видно, що суб’єктивна сторона умисного вбивства, вчиненого на замовлення характеризується трьома ознаками. По-перше, виною, яка має форму умислу. Умисел у цьому випадку може бути як прямий, так і непрямий. По-друге, мотивом, який може бути не однаковий у замовника й виконавця злочину. У виконавця єдиним мотивом вчинення вбивства є обіцяні замовником дії матеріального або нематеріального характеру. Що ж стосується мотивів замовника, вони можуть бути різними: як корисливими, так і не корисливими. Дії виконавця злочину кваліфікуються незалежно від мотивів замовника, а дії замовника кваліфікуються з врахуванням особистих мотивів виконавця. Мета замовного вбивства буває різною, залежно від того, чого прагне досягти винний.