2. Теорії походження держави

В сучасній юридичній науці розрізняють теорії виникнення держави, теорії, що пояснюють сутність та соціальні функції держави. Різновидами теорій, що пояснюють виникнення держави і права є:

Теологічна теорія

Одним з її представників був Фома Аквінський (1225—1274). Його вчення побудовано на ієрархії форм — від Бога — чистого розуму — до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думку про те, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо всіх.

Патріархальна теорія

Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сім’ї і є результатом історичного розвитку і розростання сім’ї, а отже абсолютна влада монарха — це продовження батьківської влади. Основними представниками названої теорії є Арістотель, Р. Фільмер, М. Михайловський та ін. Наприклад, Роберт Фільмер у своєму творі «Патріархія чи природна влада короля» твердить, що абсолютна влада монарха бере свій початок безпосередньо від Адама. Держава виростає із сім’ї, а влада монарха через Адама передана богом і непідвласна ніяким людським законам. З позиції Арістотеля в основі виникнення держави лежить політичне спілкування. З розростання патріархальної сім’ї з’являються адміністративно-територіальні одиниці (села, селища, міста), населення яких, спілкуючись, утворюють таку політичну організацію суспільства, як держава.

Договірна теорія

Вона пояснює виникнення держави внаслідок об’єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення. Представниками цієї теорії були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, О. Радищев та ін.

Психологічна теорія

За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Начебто людській психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л. Петражицький (1867—1931).

Теорія насильства

За цією теорією держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють загарбники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Гумплович, К. Каутський, Дюрінг та інші.

Органічна теорія

Її обґрунтовував англійський філософ Г. Спенсер (1820—1903). Він проводив аналогію між державою і біологічним організмом. На думку Спенсера, держава, подібно біологічному організму, народжується, росте, мужніє, старіє і гине. Як і біологічний організм держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, органи, що виконують відповідні функції.

Теорія технократизму

Держава виникає як необхідний результат спілкування людини з технікою.

Історико-матеріалістична теорія

Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає як результат розвитку і занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що і визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія включає в себе два підходи:

• підхід радянської науки, що пов’язаний з виникненням класів і класових антагонізмів (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ульянов);

• підхід, що пов’язаний з ускладненням структури суспільства і суспільних відносин, виникнення «загальних справ» і необхідності удосконалення управління суспільством (Л. Морган). Як вважають вчені, саме ця теорія має наукове обґрунтування і обидва підходи в рівній мірі мали місце при виникненні держави і права.

3.Правова держава – це вищий бажаний тип держави, в якій владні повноваження здійснюються в рамках і на основі законів нею прийнятих, характеризується верховенством права, здійсненням влади на основі її поділу на законодавчу, виконавчу, судову, взаємною відповідальністю держави і особи, високою якістю законодавства, наявністю спеціальних органів, що здійснюють нагляд за конституційністю законодавства, високим рівнем правової культури та правосвідомості громадян.

Громадянське суспільство – це співтовариство вільних і незалежних громадян, кожному з яких надаються рівні можливості і покладаються рівні обов’язки.

4. ПОНЯТТЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ. ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДЯН

Для позначення юридичних зв’язків особи з державою застосовується термін «громадянство».

Громадянство України – правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.

Громадяни користуються правами і свободами в повному обсязі. Близьким до поняття громадянства є поняття підданства, що означає належність особи до держави з монархічною формою правління. Поряд з громадянами у державі можуть проживати іноземці (особи, що мають громадянство іншої держави) та особи без громадянства (особи, які не мають громадянства даної держави і не можуть довести належності до громадянства іншої держави). Іноземці та особи без громадянства у порівнянні з громадянами обмежені у правах та обов’язках (наприклад, вони позбавлені виборчих прав, на них не покладається військовий обов’язок).

Питання, пов’язані з громадянством в Україні, регулюють Конституція, закони «Прогромадянство України» від 18 січня 2001 p., «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. та інші нормативно-правові акти.

Право на громадянство є невід’ємним правом людини. Ст. 4 Конституції України встановила, що в Україні існує єдине громадянство, тобто подвійне громадянство, як це має місце в деяких державах, не допускається. Конституція містить норму, згідно з якою громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі держави або виданий іншій державі. Через систему дипломатичних представництв та консульських установ Україна гарантує своїм громадянам захист та піклування за межами держави.

Громадянство є основною передумовою встановлення правового статусу особи в державі.

Правовий статус громадянина – це система його суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Всі громадяни України мають рівний правовий статус, тобто вони рівні між собою та перед законом, незалежно від будь-яких обставин (раси, статі, майнового стану тощо).

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

-    єдиного громадянства – громадянства Держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України або подвійного громадянства;

-    запобігання виникненню випадків безгромадянства;

-    неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

-    визнання права громадянина України на зміну громадянства;

-    неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

-    рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

-    збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Громадянами України є:

-    усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

-    особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

-    особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

-    особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Вирішення питань, пов’язаних з громадянством, належить до компетенції Президента України, при якому діє Комісія з питань громадянства. Виконання рішень з питань громадянства покладається на органи внутрішніх справ та органи реєстрації актів громадянського стану щодо осіб, які постійно проживають в Україні, та на Міністерство закордонних справ, дипломатичні представництва та консульські установи України щодо осіб, які проживають за кордоном.

Документами, які підтверджують громадянство України, є:

-    паспорт громадянина України;

-    свідоцтво про належність до громадянства України;

-    паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

-    тимчасове посвідчення громадянина України;

-    проїзний документ дитини;

-    дипломатичний паспорт;

-    службовий паспорт;

-    посвідчення особи моряка;

-    посвідчення члена екіпажу;

-    посвідчення особи на повернення в Україну.