3.2. Кількісні показники оцінювання банківських ризиків

Ризик економічних рішень оцінюється сподіваними втратами, що є наслідками даного управлінського рішення, а також імовірністю, з якою ці втрати можуть статися.

Отже, методи оцінювання ризику, мають визначати три основні ком­поненти ризику:

• розмір (величина) = сума можливих втрат;

• імовірність настання негативної події;

• тривалість періоду впливу ризику.

Для оцінювання величини фінансових ризиків банку викорис­товуються різні групи показників (рис. 3.2.1.).

Показники оцінки ризику

В умовах часткової невизначеності

В умовах повної невизначеності

В умовах визначеності

Абсолютні

Експертні

Відносні

Імовірнісні

Середні

Статистичні

Рис. 3.2.1. Система показників оцінювання ризику

За економічним змістом та ступенем відображення у показни­ках специфіки банківських ризиків можна виокремити:

• непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені, як правило, у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності банку;

• аналітичні показники (індикатори), призначені для оціню­вання конкретного виду ризику (валютного, процентного, кредит­ного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності та ін.) у проце­сі внутрішнього аналізу діяльності банку;

• статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт бета).

У процесі оцінювання ризиків вітчизняних банків найбільш вживаними є непрямі показники ризиковості банку:

— мультиплікатор капіталу;

— рівень капіталізації;

— співвідношення власних і залучених коштів банку;

— питома вага отриманих міжбанківських кредитів в обсязі ресурсів банку;

— питома вага резервів на покриття кредитних ризиків в обся­зі кредитного портфеля;

— питома вага резервів під знецінення цінних паперів в обся­зі портфеля цінних паперів банку.

Основним методичним прийомом у процесі оцінювання ризи­ків банку за допомогою непрямих показників є метод коефіцієн­тів, а інформаційна база складається із даних фінансової звітності банків та статистичних даних.

Аналітичні показники та коефіцієнти ризиковості призна­чені для оцінювання кожного конкретного виду ризику, на який наражається банк. Вибір показ­ників визначається економічною сутністю та специфікою того чи іншого виду ризику. Наприклад:

• для валютного ризику таким показником (індикатором) вва­жають величину відкритої валютної позиції банку;

• для кредитного — обсяг резерву на покриття можливих втрат від кредитних операцій банку;

• для процентного — величину гепу (розриву між активами і пасивами банку, чутливими до зміни процентної ставки);

• для ліквідності — розрив ліквідності.

Основу інформаційної бази для аналізу бан­ківських ризиків формують дані аналітичного бухгалтерського обліку, оперативні дані динаміки індикаторів фінансових ринків.

Статистичні величини та оцінювання фінансових ризиків за допомогою методів статистичного аналізу є одним із найпоши­реніших підходів. Він грунтується на тому, що сукупна дія ризиків, на які наражається банк у процесі своєї діяльності, у підсумку відображається на зміні показників його дохідності (прибутковості), а це дає підстави трактувати варіацію (мінливість) доходів як узагальнюючий показник ризиковості діяльності. За такого підходу класичними показниками ризиковості є стандартне відхилення, дисперсія або коефіцієнт β (бета), визначені за даними статистичної сукупності, сформованої зі спостережень за динамікою фінансових результатів діяльності банку протягом кількох періодів.

Стандартне (квадратичне) відхилення є одним із показників варіації статистичної сукупності, що характеризує величину відхи­лень значень усіх конкретних спостережень від центра розподілу (середнього значення статистичної сукупності) і обчислюється за формулою:

де - значення показників дохідності банку в і-му спостереженні; - середнє значення статистичної сукупності; n – кількість спостережень.

Квадрат стандартного відхилення називається дисперсією.

Рівень взаємовпливу та щільність зв'язку між двома статис­тичними сукупностями характеризують коефіцієнти коваріації та кореляції, які розраховуються для будь-яких пар показ­ників (наприклад, показників дохідності банку та середньої дохідності ринку).

Коваріацію можна подати як залежність:

де - дохідність ринку в і-му спостереженні; відповід­ні середні значення.

Коефіцієнт кореляції розраховується за формулою:

,

де cov(q,m) – коваріація змінних q і m; - стандартні відхилення показників дохідності банку та дохідності ринку відповідно.

Коефіцієнт бета ( β) характеризує рівень дохідності окремого банку відносно дохідності ринку в цілому і розраховується як відношення коваріації показників дохідності банку та ринку до дисперсії дохідності ринку:

де - рівень дохідності банку; cov(q,m) - коваріація дохіднос­ті банку та ринку; - дис-

персія ринку.

Зауваження:

По-перше, у вітчизняній практиці статистичні методи оціню­вання банківських ризиків мають обмежене застосування за бра­ком достатнього масиву історичної інформації (в ідеалі трива­лість періоду, що аналізується, має становити, 20—30 років), а також унаслідок значного впливу політичних ризиків, які стати­стичними закономірностями описати неможливо. Крім того, фінансові та політичні катаклізми 1990 х років не могли не від­битися на діяльності українських банків, унаслідок чого екстраполяція результатів статистичного аналізу скоріше за все буде некоректною.

По-друге, вимірювання ризиковості за допомогою статистичних показників є більш прийнятним для зовнішніх стосовно банку суб'єктів аналітичного процесу, які оцінюють діяльність банку за його фінансовими результатами, а отже, на підставі ретроспективної інформації. Сам банк не може обмежитися констатацією подій, які вже сталися і вплинути на які неможливо (ризики реалізувалися й одержано певний фінансовий результат). Тому менеджмент банку зацікавлений у тому, щоб передбачити та оцінити всі ризики. У такому разі статистичні показники значної користі не приносять, а тому їх доцільно використовувати лише як допоміжні індикатори ризику.

Крім вище зазначених показників, які дають змогу отримати кількісну оцінку ризиків, у практиці роботи українських банків застосовується система оцінки для кожної категорії ризиків, яку розробив Національний банк України.

Ризики, які належать до групи квантифікованих, оцінюються за чотирма параметрами (рис. 3.2.2):

ШКАЛА ОЦІНОК ПАРАМЕТРІВ РИЗИКУ