Завдання для практичної роботи

Проаналізуйте наведені приклади визначення поняття функції: 1) «…напрями діяльності держави по досягненню цілей. Більше того функції не що інше як зовнішній прояв влади». (Елинек. Общее учение о государстве. – Гейдельберг, 1900); 2) «зовнішній прояв його властивостей, способів поведінки в певно визначеній системі відносин» (Косак Л.И. Функции и структура государства. – Л., 1969. – С. 4.); 3) «спосіб поведінки, властивий об’єкту, направлений на його самозбереження» (Философская енциклопедия. Т. 5. М., 1970. – С. 418.); 4) функції тотожні цілям і завданням; 5) «…функции полиции тонки и деликатны, и если принципы ее постоянны, то применение их модифицируется под действием множества обстоятельств, которые невозможно предусмотреть законами, и для того чтобы осуществлять эти функции, требуется некая доверительная свобода действий, которая может держаться лишь на безупречно честных исполнителях» (витяг з інструкції по кримінальному процесу Франції від 21 жовтня 1791 р.)

Питання для самоконтролю

1. Яке співвідношення функцій держави і її основних завдань?

2. В чому полягає загальне і особливе у порівнянні з функціями його конкретних органів?

3. Зазначте критерії класифікації функцій держави.

4. Розкрийте зміст внутрішніх функцій держави.

5. Назвіть особливості економічної функції держави в умовах ринкової економіки

6. З’ясуйте сутність і зміст зовнішніх функцій держави.

7. Як співвідносяться внутрішні і зовнішні функції держави?

8. Які існують методи здійснення функцій держави?

9. Дайте визначення поняття і розкрийте зміст основних і неосновних функцій держави

10. У чому полягає різниця між постійними і тимчасовими функціями держави?

Семінар 10. Структура (зміст) держави План

1. Елементи структури (зміст) держави

2. Населення і територія держави

3. Державна влада та її розподіл як умова її легітимності

4. Координація та компоненти державної влади

Навчальна література

1. Загальна теорія держави і права: (Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів) /За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2009. – С. 75 – 80.

2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. – Харків: Еспада, 2006. – С. 62 – 64, 142 – 161.

Ключові поняття та терміни: населення, народ, етнос, внутрішньо-політичне самовизначення, зовнішньо-політичне самовизначення, територія, влада, легальність, легітимність, централізація державної влади, децентралізація державної влади, розподіл влади, компоненти розподілу влади, атрибути держави, державний суверенітет, держава, фундаментальні властивості держави, іманентні властивості держави, структура, зміст, субстанція, інституція, титульна нація, громадянство, кордон держави, підземна територія, повітряна територія, територіальні води, окупація, анексія, цесія, ад’юдикація,

Завдання для практичної роботи

Проаналізуйте наведений фрагмент наукового дослідження:

В либертарно-юри­ди­че­ско­м по­ни­ма­нии го­су­дар­ст­во – это властная организация, обеспечивающая правовую свободу. Или: пра­вовой тип и пра­во­вая фор­ма ор­га­ни­за­ции и функ­цио­ни­ро­ва­ния пуб­лич­ной по­ли­ти­че­ской вла­сти. Или: право­вая организация публичной политической власти свобо­дных ин­дивидов.

Из такого определения вытекает, что госу­дарственно организованное сообщество состоит из свободных индивидов, образующих в качестве членов государ­ства совокупность субъектов публичного права. Поэтому в государственно-властных отношениях повелевающие субъекты хотя бы минимально связаны хотя бы минимальной свободой подвластных.

Ого­вор­ка “хотя бы” предполагает, что государство в разных правовых культурах будет разным. Есть государство, максимально гарантирующее права человека, и есть государство, обеспечивающее лишь минимум правовой свободы. “Всякое госу­дар­ство связано правом в меру его циви­ли­зо­ванно­сти, раз­вито­сти права и право­вой куль­туры у соот­вет­ствую­щего народа и обще­ства” (В.С. Нерсесянц). Но мера связанности вла­стеотношений правом явля­ется разной в арха­ичном аграрном и в совре­менном ин­дустри­альном обще­стве, в государ­стве авто­ри­тарном и либерально-демо­кратиче­ском, в го­су­дарстве с ве­ко­выми тради­циями консти­туциона­лизма и в го­су­дарстве по­сттоталитарном и т.д.

Сущностное единство права и государства означает, что государство обеспечивает правопорядок и само (как властный порядок) является частью правопорядка. Ибо для любых общеобязательных норм тре­буются властные институты, обеспечивающие соблюдение этих норм. Для правовых норм нужна правовая организация власти. Поэтому государство – публично-властная ор­ганизация, необходи­мая для права, система властных ин­ститутов (органов), способных принудительно обеспечить право­по­ря­док. Право – нормативно выражаемая форма сво­боды, а госу­дар­ство – ин­ститу­циональная, организационная форма осуще­ствле­ния свободы людей в их со­ци­альной жизни.

Власть, обеспечивающая право, сама должна быть подчинена праву. Следовательно, го­су­дар­ст­во можно рас­смат­ри­вать че­рез приз­му правового за­ко­но­да­тель­ст­ва, кон­сти­туи­рую­ще­го го­су­дар­ст­вен­ные ин­сти­ту­ты и от­но­ше­ния. За­ко­ны о государствен­ной вла­сти представляют собой не­об­хо­ди­мую нормативную фор­му обеспечения правовой сво­бо­ды.

Но даже в развитой государственно-правовой ситуации конституция и законы дают лишь модель властеотношений, а реальное осуществление государственной власти всегда в некоторой мере отклоняется от заданной модели. Причем эти отклонения не сводятся к неконституционной или противоправной деятельности должностных лиц. Просто реальность государства богаче и многообразнее заданных правовых моделей. Поэтому для полного знания о государстве, его типах, формах, функциях нужно знать не только законы, но и фактический порядок формирования и осуществления государственной власти. Однако эта оговорка никоим образом не затрагивает принципиальный тезис о правовой сущности государства.

Та­ким об­ра­зом, го­су­дар­ст­во представляет собой правовое явление, ор­га­ни­за­цию публичной политической вла­сти пра­во­вого типа. В ча­ст­но­сти, го­су­дар­ст­вен­ный су­ве­ре­ни­тет оз­на­ча­ет, что суверенная власть го­су­дар­ст­ва, вер­хов­ная и независимая, вве­де­на в пра­во­вые рам­ки. Это та­кой ме­ха­низм по­ли­ти­че­ско­го при­ну­ж­де­ния, который, так или иначе, опо­сре­до­ван пра­вом, дей­ст­ву­ет в рамках властных пра­во­мо­чий.