§ 5. Зміст страхового зобов’язання. Відповідальність сторін

Зміст будь-якого зобов’язання складають права та обов’язки його сторін. Сторони договору страхування наділені правами. На них покладені також і обов’язки. Зміст прав та обов’язків визначається сторонами за їх розсудом з урахуванням положень актів цивільного законодавства, які містить перелік обов’язків сторін, що для них є імперативними.

Серед обов’язків страховика перше і головне місце займає обов’язок щодо здійснення у передбачений договором строк страхової виплати при настанні страхового випадку. Підставами для здійснення такої виплати є заява страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страховий акт (аварійний сертифікат), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст. 990 ЦК; ст. 25 Закону). Як тільки страховику стане відомо про настання страхового випадку (необов’язково від страхувальника), він зобов’язаний вжити відповідних заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальнику (або вигодонабувачу)³⁷². Страховик вправі самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку. Він також може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку. Відповідно ці організації зобов’язані надсилати відповіді страховикам на запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею.

За результатами проведеного розслідування страховик визнає факт настання страхового випадку, який фіксується у страховому акті (аварійному сертифікаті). Настання страхового випадку не є безумовною підставою для здійснення страхової виплати. Закон (ст. 991 ЦК; ст. 26 Закону) передбачає підстави, за наявності яких страховик звільняється від обов’язку здійснення страхової виплати. Такі обставини, переважно, пов’язуються з поведінкою страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування.

До таких підстав належать:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Якщо страховий випадок настав у результаті дій, пов’язаних з виконанням страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, громадянського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації, страховик не звільняється від обов’язку здійснити страхову виплату;

2) вчинення страхувальником – фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні³⁷³;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Страховик вправі відмовити у здійсненні страхової виплати також в інших випадках, передбачених законом або умовами договору страхування, якщо це не суперечить закону, повідомивши про це страхувальника в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Якщо страхувальник не погоджується з підставами відмови у страховій виплаті, то таку відмову страховика може бути ним оскаржено у судовому порядку.

У той же час не є підставою для відмови у здійсненні страхової виплати (повністю або в частині) негативний фінансовий стан страховика.

Крім обов’язку здійснення страхової виплати, на страховика покладаються також інші обов’язки (ст. 988 ЦК; ст. 20 Закону). Страховик при укладенні договору страхування зобов’язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування³⁷⁴.

Якщо це передбачено умовами договору страхування, страховик зобов’язаний відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, наскільки здійснені ним заходи були доцільні, незалежно від їх наслідків, тобто незалежно від того, чи досягли вони мети (чи був врятований предмет договору страхування. Оскільки такий обов’язок страховика має іншу правову підставу ніж здійснення страхової виплати, такі витрати страхувальника підлягають відшкодуванню у повному обсязі, незважаючи на те, що у сукупності із страховим відшкодуванням вони перевищують дійсну вартість об’єкта страхування³⁷⁵.

У разі здійснення страхувальником заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна страховик за заявою страхувальника зобов’язаний переукласти з ним договір страхування.

Страховик зобов’язаний тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майнове становище за винятком випадків, передбачених законодавством України. За розголошення одержаних ним у зв’язку із здійсненням страхової діяльності відомостей про страхувальника, вигодонабувача, третю особу (щодо стану здоров’я та/або майнового становища) страховик несе відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Умовами договору страхування, крім наведених, можуть бути встановлені також інші обов’язки страховика.

У свою чергу, страхувальник зобов’язаний (ст. 989 ЦК, ст. 21 Закону): по-перше, своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором³⁷⁶.

По-друге, на страхувальника покладається так званий «інформаційний обов’язок», сутність якого полягає в тому, що при укладенні договору страхування страхувальник зобов’язаний надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику³⁷⁷.

По-третє, при укладенні договору страхування страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо цього предмета договору. Якщо страхувальник не виконав цього обов’язку, кожний новий договір страхування (якщо їх декілька) є нікчемним (п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК).

По-четверте, страхувальник зобов’язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення. За таких умов, як зазначалось раніше, страхувальник, якщо це передбачено умовами договору страхування, вправі вимагати від страховика відшкодування витрат, понесених страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків. Невиконання страхувальником цього обов’язку може бути підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.

По-п’яте, як тільки страхувальнику стане відомо про настання страхового випадку, він зобов’язаний повідомити страховика про його настання у строк, встановлений договором. Такий обов’язок лежить також на вигодонабувачеві. Несвоєчасне повідомлення страхувальником (вигодонабувачем) про настання страхового випадку без поважних на те причин є підставою для відмови у страховій виплаті³⁷⁸.

Наведений перелік обов’язків страхувальника не є вичерпним, а тому умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші його обов’язки.

Страхувальник також повинен піклуватися про застраховане майно, а також дотримуватися встановлених умов договору страхування щодо його зберігання (схоронності). Зниження дбайливості страхувальника може викликати у страховика припущення, що страховий випадок відбувся не випадково, а був викликаний недбалістю страхувальника. Заінтересованість страхувальника в зберіганні свого застрахованого майна має чіткий відбиток при страхуванні майна не на повну реальну вартість (нижче страхової оцінки). У такому разі при настанні страхового випадку ризик несуть обидва контрагенти залежно від обраної системи страхування (пропорційна або система першого ризику).

У практиці майнового страхування досить часто мають місце випадки, коли страховий випадок настає з вини третьої особи. У цьому разі страхувальник вправі компенсувати спричинені йому збитки двома шляхами: вимагати відшкодування заподіяних збитків від безпосереднього заподіювана або вимагати виплати страхового відшкодування від страховика. Право вибору страхувальника є його суб’єктивним правом і не залежить від будь-яких зовнішніх чинників. Обов’язок обох осіб (заподіювача та страховика) щодо компенсації заподіяних страхувальнику збитків є самостійним. У разі звернення страхувальника до безпосереднього заподіювача й одержання від нього компенсації припиняється обов’язок страховика щодо виплати страхового відшкодування на підставі відсутності (припинення) у страхувальника страхового інтересу (п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК; п. 4 ч.1 ст. 26 Закону). При зверненні страхувальника до страховика останній не вправі відхилити вимогу про виплату страхового відшкодування, посилаючись на можливість страхувальника одержати відповідну компенсацію від заподіювача. Обов’язок страховика виплатити страхове відшкодування обумовлений укладеним зі страхувальником договором страхування. Якщо останньому була заподіяна шкода внаслідок настання страхового випадку, страховик зобов’язаний здійснити відповідну страхову виплату згідно з умовами страхування (п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК; п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону).

З метою захисту інтересів страховика при здійсненні майнового страхування (включаючи страхування відповідальності) ст. 993 ЦК (ст. 27 Закону) встановлено правило, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги наділений характерними ознаками, зокрема, по-перше, до страховика переходить не право на відшкодування збитків, а право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Таким чином, страховик вступає в зобов’язання, що існувало між страхувальником або іншою особою, що одержала страхове відшкодування, та особою, відповідальною за заподіяний збиток. По-друге, право вимоги, яке переходить до страховика, обмежене розміром сплаченого ним страхувальникові (вигодонабувачу) страхового відшкодування. По-третє, вказаний перехід права вимоги здійснюється виключно в силу прямої вказівки закону (ст. 993 ЦК; ст. 27 Закону) і ніякого додаткового оформлення не потребує³⁷⁹. По-четверте, положення ст. 993 ЦК (ст. 27 Закону) застосовуються лише при майновому страхуванні (страхуванні відповідальності) і не прийнятні для особистого страхування.

Відповідальність. За невиконання або неналежне виконання умов укладеного договору сторони несуть цивільно-правову відповідальність, встановлену актами цивільного законодавства та договором страхування. Так, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати (несвоєчасне здійснення страхової виплати) страховик зобов’язаний сплатити неустойку (штраф, пеню) в розмірі, встановленому договором або законом (ст. 992 ЦК; п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону). Проте ні ЦК, ні Законом не встановлено розміру неустойки у разі порушення страховиком покладеного на нього обов’язку щодо своєчасного здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку. Така відповідальність встановлена лише при здійсненні обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Так, згідно зі ст. 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або Моторного (транспортного) страхового бюро України особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня. Сторони у договорі страхування можуть передбачити інші правові наслідки порушення умов договору страхування та підстави відповідальності, а також встановлювати її розмір.

За порушення умов договору страхування для страхувальника, вигодонабувача або застрахованої особи можуть настати негативні наслідки у формі відмови страховика від здійснення страхової виплати, дострокового припинення договору страхування на вимогу страховика.