§ 2. Суб’єкти виконання зобов’язання

Зобов’язання має виконуватися належними сторонами, якими виступають божник та кредитор. Відповідно внаслідок чіткої персоніфікації сторін у зобов’язальних правовідносинах цивільним законодавством передбачається, що боржник повинен виконати свій обов’язок, а кредитор відповідно прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).

У більшості випадків кредиторові байдуже, яка особа виконає зобов’язання. Тому, враховуючи диспозитивність правила про особисте виконання боржником зобов’язання, існує можливість передоручення виконання зобов’язання, тобто покладення боржником виконання свого зобов’язання на іншу особу, яка не є стороною зобов’язання. Втім у деяких зобов’язаннях виконання обов’язку тісно пов’язане із особою боржника, його особистими, діловими або ж професійними якостями, що мають важливе значення для кредитора. Зокрема таким є виконання обов’язків із договору доручення, зберігання, про створення об’єктів інтелектуальної власності. Звичайно, у цьому випадку виключається виконання обов’язку боржника іншою особою, а у разі виникнення необхідності такого виконання воно можливе тільки за згоди кредитора.

При передорученні виконання кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ч. 1 ст. 528 ЦК). Зрозуміло, що покладення виконання зобов’язання на іншу особу не робить її стороною в зобов’язанні та не створює для неї жодних прав і обов’язків. Тому боржник при цьому залишається стороною зобов’язання і у випадку його невиконання або неналежного виконання іншою особою такий обов’язок має виконати боржник самостійно. Окрім цього, боржник несе відповідальність за порушення зобов’язання іншою особою, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця зобов’язання (ст. 618 ЦК).

Від передоручення виконання необхідно відрізняти можливість виконання зобов’язання іншою особою без згоди боржника (ч. 3 ст. 528 ЦК). Назване виконання є одним із випадків суброгації (від лат. subrogatio – обрання замість). Для здійснення такого виконання необхідно: а) перебування іншої особи у договірних відносинах з боржником; б) існування небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на нього. Наприклад, наймач за договором найму сплачує борг наймодавця його кредиторові, щоб запобігти зверненню стягнення на предмет найму. Правовим наслідком виконання зобов’язання іншою особою виступає заміна кредитора, оскільки до особи, яка виконала зобов’язання за боржника, переходять права кредитора у зобов’язанні.

Кредитору також дозволяється самостійно не приймати виконання зобов’язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження кредитором третьої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. При цьому як третя особа може виступати будь-яка особа, яка має повноваження від кредитора на здійснення такої дії, тобто між нею та кредитором існують відносини представництва.

Необхідно враховувати, що переадресування виконання відрізняється від виконання зобов’язання, що виникло на підставі договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК). Як і при переадресуванні виконання, так і при виконанні вказаних зобов’язань боржник зобов’язаний провести виконання не кредиторові, а третій особі. Однак на відміну від переадресування виконання у договорі на користь третьої особи вона має право вимагати від боржника виконання зобов’язання.

Множинність осіб у зобов’язанні зумовлює специфіку щодо суб’єктів та порядку виконання часткових і солідарних зобов’язань. За умови існування множинності осіб у зобов’язанні виникають часткові зобов’язання (ст. 540 ЦК). Кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов’язок у рівній частці. У договорі або актах цивільного законодавства може бути встановлений інший розмір часток. Наприклад, якщо договір простого товариства не пов’язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов’язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно (ч. 1 ст. 1138 ЦК). Виконання свого обов’язку у відповідній частці співборжником або прийняття виконання у розмірі своєї частки співкредитором має наслідком припинення зобов’язання для цих осіб.

У свою чергу, солідарні (від лат. solidus – цілий, увесь) зобов’язання виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов’язання (ст. 541 ЦК). Солідарними зобов’язаннями можуть бути як договірні, у тому числі основні (ч. 3 ст. 816 ЦК) та додаткові (ч. 3 ст. 554 ЦК), так і недоговірні, включаючи деліктні (ч. 1 ст. 1190 ЦК) та інші недоговірні (ч. 1 ст. 124 ЦК).

Залежно від того, існує активна чи пасивна солідарна множинність осіб, у зобов’язанні ЦК передбачені спеціальні правила та наслідки виконання таких зобов’язань. При солідарній множинності на стороні кредитора (ст. 542 ЦК), кожний із кредиторів може пред’явити боржнику вимогу в повному обсязі. Наявність права на пред’явлення вимоги спрощує виконання зобов’язання для кредиторів, оскільки будь-який з них має можливість як висунути вимогу, так і прийняти виконання від боржника. До моменту пред’явлення вимоги боржник має право виконати свій обов’язок будь-кому із солідарних кредиторів на свій розсуд. Боржник при солідарній вимозі кредиторів не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участі (ч. 2 ст. 542 ЦК).

Виконання боржником свого обов’язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання іншим солідарним кредиторам. Відповідно солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника у повному обсязі, зобов’язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

При солідарній множинності на стороні боржників (ст. 543 ЦК) кредитор має право вимагати виконання обов’язку в частині або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Надання кредиторові у такому випадку права вимагати виконання обов’язку у повному обсязі від будь-якого з боржників полегшує можливість отримання належного виконання, адже солідарні боржники залишаються зобов’язаними до того моменту, доки їх обов’язок не буде виконаний у повному обсязі. При зверненні кредитора до одного з солідарних боржників, але не отриманні від нього виконання в повному обсязі, він має право вимагати решту від інших солідарних боржників.

Як і в будь-якому зобов’язанні, боржник має право висунути заперечення проти вимоги кредитора, проте ті, які або є загальними для всіх боржників, або засновані на його особистих відносинах з кредитором; наприклад, вимагати зарахування боргу кредитора йому за іншим зобов'язанням. Солідарний боржник при цьому не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких він не бере участі (ч. 3 ст. 543 ЦК). У разі виконання солідарного обов’язку у повному обсязі одним із боржників припиняється обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник, що виконав солідарний обов’язок у повному обсязі, наділяється правом регресу (зворотної вимоги) до кожного з інших солідарних боржників (ст. 544 ЦК). За цих обставин виникає регресне зобов’язання, в якому боржник, що виконав солідарне зобов’язання, стає кредитором. У разі коли боржників у регресному зобов’язанні декілька, воно є частковим і розмір часток кожного вважається рівним, якщо інше не встановлено договором або законом. Слід зважати й на той момент, що при визначенні розміру регресної вимоги вираховується частка, яка припадає на боржника, котрий виконав солідарний обов’язок у повному обсязі. За умови несплати частки одним із солідарних боржників, що належить солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов’язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Особливість має виконання і субсидіарних зобов’язань. Перш за все варто зазначити, що стосовно розуміння сутності субсидіарних зобов’язань відсутній єдиний підхід. Переважна більшість вчених дотримується точки зору, що субсидіарні зобов’язання – це різновид зобов’язань із множинністю сторін, поряд із частковими та солідарними⁴. Хоча існує й інша позиція, згідно якою субсидіарні зобов’язання не належать до виду зобов’язань із множинністю сторін.⁵

Слід висловити сумнів щодо можливості розкривати сутність субсидіарних зобов’язань за допомогою множинності сторін. Оскільки відповідно до положень ст. 510 ЦК множинність осіб може існувати на стороні боржника або кредитора, тобто мова йде про сторону зобов’язання. Субсидіарний боржник не є стороною зобов’язання, він виступає стороною іншого додаткового зобов’язання. Зокрема, поручитель не є стороною основного зобов’язання, він перебуває у зобов’язальних правовідносинах з кредитором, які виникли на підставі договору поруки.

Субсидіарні зобов’язання можуть виникати у випадках, встановлених договором або законом, внаслідок чого таке зобов’язання може мати як договірний (наприклад, договір поруки – ст. 554 ЦК), так і недоговірний характер (наприклад, виникнення субсидіарного зобов’язання в учасника товариства з додатковою відповідальністю – ст. 152 ЦК).

Специфіка виконання субсидіарних зобов’язань зумовлена: а) черговістю виконання такого зобов’язання перед кредитором; б) предметом виконання; в) особливим характером відносин між основним та додатковим боржником.

Оскільки виконання основного зобов’язання є обов’язком боржника, кредитору належить право вимоги саме до нього. У випадку коли основний боржник відмовився задовольнити вимогу, або кредитор не одержав від нього відповіді на неї в розумний строк, або неможливості основного боржника задовольнити таку вимогу, кредитор має можливість пред’явити її у повному обсязі до додаткового боржника. Окрім цього, слід мати на увазі, що кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, якщо вона може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.

Враховуючи, що субсидіарне зобов’язання є додатковим, виникає у більшості випадків у результаті інших юридичних фактів, аніж договір, неможливо вести мову про тотожність предмета основного та субсидіарного зобов’язання. Внаслідок цього предмета субсидіарного зобов’язання, як правило, мають бути дії щодо сплати грошових коштів, які виступають загальним еквівалентом цінності, а їх сплата дозволяє припинити основне зобов’язання таким виконанням.

Особливий характер відносин між основним та додатковим боржником проявляється в тому, що додатковий боржник повинен до задоволення вимоги, пред’явленої йому кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред’явлення до нього позову, – подати клопотання до суду про залучення основного боржника до участі у справі (ст. 619 ЦК). Це викликано тим, що у випадку задоволення вимоги кредитора субсидіарним боржником останній набуває права регресної вимоги до основного боржника.⁶ За умови недотримання цих вимог субсидіарним боржником основний боржник має право висунути проти такої вимоги заперечення, які він мав проти кредитора.

Зважаючи на особливість правил щодо можливого виконання різними суб’єктами та для забезпечення належності виконання зобов’язання цивільним законодавством передбачено право кожної зі сторін зобов’язання вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником, а виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою (ч. 2 ст. 527 ЦК). На підтвердження цього може бути, зокрема, наданий: документ, що посвідчує особу кредитора та боржника; довіреність особи, яку кредитор уповноважив на прийняття виконання від боржника; рішення загальних зборів про обрання головою виконавчого органу.

Наслідком нездійснення права щодо перевірки особи кредитора або необхідних повноважень в іншої особи ризик можливих наслідків покладається на боржника. При виникненні такої ситуації належний кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов’язання, а останній зобов’язаний його виконати.

За умови прийняття виконання від особи, яка не є боржником, наслідки настають для кредитора, що здійснив таке прийняття, за правилами, встановленими відносно зобов’язань про безпідставне набуття майна (статті 1212 – 1215 ЦК).