§ 7. Договір лізингу244

В Україні нормативне регулювання лізингових відносин вперше було здійснено Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р., хоча лізинг як вид майнового найму був відомий і застосовувався на практиці задовго до прийняття зазначеного закону²⁴⁵. У сучасних умовах регулюванню лізингових відносин присвячений Закону України «Про фінансовий лізинг», § 6 глави 58 ЦК та Конвенція УНІДРУА від 28.05.1988 р. «Про міжнародний фінансовий лізинг»²⁴⁶.

Договір лізингу – це цивільно-правовий договір, відповідно до якого одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) -- ст. 806 ЦК.

Аналіз легального визначення договору лізингу дозволяє дійти висновку, що він сконструйований у ЦК як двосторонній та оплатний правочин. При цьому законодавець вказує на можливість існування договору як консенсуального тоді, коли лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачеві у користування майно, або реального, коли для укладення договору не достатньо досягнення згоди сторін за всіма його істотними умовами, а необхідна ще передача речі – предмета лізингу (ч. 2 ст. 640 ЦК). Очевидно, що така конструкція може існувати тільки тоді, коли річ (предмет лізингу) на момент укладення договору вже є власністю лізингодавця і може бути передана користувачеві («прямий лізинг»). Що ж стосується непрямого лізингу, то його сутність полягає в тому, що лізингодавець передає лізингоодержувачу спеціально придбане за спеціфікаціями або на умовах, висунутих останнім, майно, на виконання вже укладеного договору лізингу. У цьому випадку передача речі на момент укладення договору неможлива, оскільки вона ще не придбана лізингодавцем. Саме тому непрямий лізинг є завжди консенсуальним договором.

ЦК встановлює можливість існування окремих видів і форм лізингу, особливості яких встановлюються законом (ч. 3 ст. 806). Якщо ЦК містить визначення тільки прямого та непрямого лізингу, то Закон України «Про фінансовий лізинг» (далі – Закон) містить визначення фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у володіння та користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Конвенція визначає операцію фінансового лізингу як таку, в якій одна сторона (лізингодавець), на умовах іншої сторони (лізингоодержувача) укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), згідно з яким лізингодавець одержує виробниче обладнання, засоби виробництва або інше обладнання (обладнання) на умовах, схвалених лізингоодержувачем настільки, наскільки вони стосуються його інтересів, та укладає договір (договір лізингу) з лізингоодержувачем, надаючи лізингоодержувачеві право користування обладнанням за лізингові платежі (ст. 1 Конвенції).

Строк користування річчю за договором фінансового лізингу, як правило, порівнянний зі строком повної її амортизації, та за будь яких умов не може бути меншим одного року. Не важко помітити, що визначення фінансового лізингу в Законі за конструктивною ознакою придбання речі лізингодавцем у продавця для наступного передання її лізингоодержувачеві у користування збігається з визначенням непрямого лізингу в ЦК.

Важко припустити, що відсутність вказівки на строк договору у визначенні ЦК непрямого лізингу протиставляє його лізингу фінансовому, виділяючи один та другий в самостійні види. Таким чином, непрямий та фінансовий лізинг слід розглядати як тотожні поняття.

Що стосується прямого лізингу, то слід зазначити, що законодавець, вказавши на його існування, не навів будь-яких ознак, які дозволили б відрізнити його від договору найму, бо перейменування лише сторін (наймача у лізингоодержувача, а наймодавця - у лізингодавця) не може нічого змінити в сутності відносин. Тому вважаємо, що основна увага повинна бути приділена правовій природі договору фінансового (непрямого) лізингу.

В літературі як вид лізингу виділяється оперативний лізинг та як форма лізингу зворотній, міжнародний, пайовий тощо²⁴⁷.

Особливість оперативного лізингу полягає в тому, що договір лізингу укладається на значно менший строк, ніж строк повної амортизації речі, яка є предметом лізингу (принаймні, на строк, менше одного року), що дозволяє власнику речі – лізингодавцю після повернення йому речі неодноразово передавати її в найм протягом строку амортизації. Оскільки при повторній передачі речі новому користувачеві відсутня така ознака фінансового лізингу, як набуття речі лізингодавцем у продавця для цілей надання її у наступне лізингове користування, до оперативного лізингу норми, що регулюють фінансовий лізинг, не застосовуються.

Під зворотнім лізингом традиційно розуміються відносини, коли власник відчужує покупцеві майно (річ) і одночасно це ж майно колишній власник приймає від покупця в лізинг. Зворотній лізинг теж не можна вважати фінансовим (непрямим) лізингом, оскільки і в цьому випадку відсутня його основна кваліфікуюча ознака – придбання лізингодавцем речі у продавця у відповідності зі специфікаціями й умовами, зазначеними лізингоодержувачем.

Під міжнародним лізингом як правило розуміють договір лізингу, що укладається суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Варто зазначити, що виділення міжнародного лізингу в особливу форму лізингу позбавлене практичного значення, оскільки до прав та обовязків сторін цього договору, як і будь-якого іншого, укладеного з нерезидентом, будуть застосовані норми національного матеріального права, визначені за допомогою колізійних норм міжнародного приватного права, або положення міжнародного договору²⁴⁸.

Пайовий лізинг – це здійснення лізингу на основі укладення багатостороннього договору із залученням одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.

Співвідношення договору лізингу з іншими договорами найму. Договір лізингу є окремим видом договору найму. З іншими видами договору найму договір лізингу поєднує те, що річ (предмет лізингу) передається в тимчасове, відплатне користування.

Однак договору лізингу властиві ознаки, що дозволило законодавцеві в ЦК виділити його в окремий вид. Так, основні конструктивні відмінності лізингу від інших різновидів договору найму наступні:

1. діяльність лізингодавця є підприємницькою, оскільки він інвестує власні або залучені кошти у придбання предмету лізингу безпосередньо з метою отримання прибутку. Цей прибуток лізингодавець отримує у вигляді той частини лізингового платежу, яка перевищує його витрати, повязані з придбанням та утриманням предмету лізингу.

2. На момент укладання договору лізингу лізингодавець, на відміну від наймодавця у всіх інших видах договору найму, не є власником майна, що має бути передане ним в користування і не уповноважений власником на таку передачу.

3. Договір лізингу укладається відносно речі, яку лізингодавець тільки має придбати для передання лізингоодержувачеві в майбутньому, після укладення договору лізингу. При цьому в договорі лізингу річ характеризується специфікаціями (ознаками), які вказує лізингоодержувач, тобто родовими ознаками. Наприклад, лізингоодержувач вказує, що слід придбати в продавця для передачі йому в лізинг автомобіль марки «Таврія» з обємом двигуна 1000 см³. Будучи переданої лізингоодержувачу, річ виділяється з кола собі подібних і розглядається як індивідуально визначена. Крім того, лізингоодержувач має право вказувати, у якого саме продавця варто придбати річ для передачі йому в лізинг. Для всіх інших видів найму характерне встановлення відносин між сторонами з приводу тимчасового, оплатного користування наймачем визначеною, конкретною річчю, що існує на момент укладання договору та є в наявності у наймодавця. Наприклад, автомобілем марки «Таврія» з визначеними номерними агрегатами і конкретним державним номерним знаком.

4. Договір лізингу виділяється з ряду договорів найму вирішенням питань відповідальності і переходу ризику. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язку передати річ належної якості, комплектності й інших обов'язків щодо речі – предмета лізингу покладається на продавця цієї речі. У результаті перед користувачем відповідає не його контрагент, власник речі, а її продавець, який не є стороною договору лізингу та має договірні відносини з купівлі-продажу (постачання, тощо) з лізингодавцем. При цьому лізингоодержувач наділяється правами вимоги до продавця²⁴⁹, наче він був сам покупцем речі. У випадку, якщо вибір продавця був зроблений лізингодавцем самостійно, зазначена вище відповідальність покладається на продавця і на лізингоодержувача солідарно. В інших видах договорів найму відповідальність за передачу речі неналежної якості покладається на наймодавця (статті 767, 768 ЦК).

5. Ризик випадкової загибелі або пошкодження речі – предмета лізингу несе лізингоодержувач, якщо сторони в договорі не врегулювали питання по іншому. В інших же видах найму ризики традиційно несе власник речі, тобто наймодавець.

6. Для лізингу характерне звуження кола обов'язків лізингодавця в порівнянні з наймодавцем у загальній конструкції договору найму. Так, на лізингодавця не покладаються обов'язки по несенню витрат на утримання переданого в лізинг майна, на його капітальний ремонт, якщо інше не передбачено договором. На лізингоодержувача ж покладаються додаткові обов'язки (у порівнянні з обов'язками наймача) по повному утриманню майна і ризик випадкової його загибелі.

7. Лізингові відносини, на відміну від відносин, що випливають з договору найму, опосередковуються двома договорами - власне договором лізингу, який укладається лізингодавцем з лізингоодержувачем, та договором купівлі-продажу лізингового майна, який укладається на підставі та на виконання договору лізингу лізингодавцем з продавцем²⁵⁰. Ці договори породжують два види зобовязань (купівлі-продажу та лізингу). Виходячи з цього, вважаємо, що договір лізингу являє собою не єдиний трьохсторонній правочин, а складну структуру договірних стосунків, яка складається з зобов’язаня з договору купівлі-продажу та власне з зобов’язаня з договору лізингу²⁵¹.

8. Субєктом відносин, повязаних безпосередньо з договором лізингу, виступає продавець майна. Для інших видів договорів найму відносини наймодавця з особою, в якої він придбав майно, що в майбутньому передається в найм, юридично байдужі.

Сторонами договору лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач. Лізингодавець – це юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу, а лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Закон України «Про фінансовий лізинг», на відміну від раніше діючого Закону України «Про лізинг», прямо не обмежує суб'єктний склад договору лізингу винятково особами – суб'єктами підприємницької діяльності, а лише зазначає, що на стороні лізингодавця може виступати тільки юридична особа. Але з огляду на те, що фінансовий лізинг є фінансовою послугою²⁵², лизингодавцем може бути юридична особа, яка набула статусу фінансової установи. Фінансовою установою визнається юридична особа, субєкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать, зокрема, лізингові компанії. Оскільки виключним видом діяльності будь якої фінансової установи є надання фінансових послуг, лізингова компанія не має права здійснювати іншу, окрім лізингу, підприємницьку діяльність. Між тим, поряд із лізинговими компаніями, лізингодавцями можуть виступати також і комерційні банки²⁵³.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів²⁵⁴ (ч. 1 ст. 807 ЦК). Таким чином, мова йде про будь-які неспоживні речі, рухомі й нерухомі, зокрема, споруди, будівлі, транспортні засоби, за винятком земельних ділянок та інших природних ресурсів, а також майна, яке обмежено або виключено із цивільного обороту. Закон «Про фінансовий лізинг» (ч. 2 ст. 3) виключає з кола речей, що можуть бути предметом договору лізингу, підприємства, як єдині майнови комплекси (ст. 191 ЦК). Слід зауважити, що за правилами ч. 4 ст. 191 ЦК підприємство може бути обєктом правочинів, зокрема купівлі-продажу та найму (оренди). Оскільки лізинг є видом договору найму, вказана в Законі заборона передачі підприємства у лізинг протирічить встановленому ЦК правовому режиму такого обєкту цивільних прав, як підприємство.

Безумовно, предметом договору лізингу не можуть бути майнові права.

Майно, що перебуває у власності держави або територіальних громад та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, теж може бути передано в лізинг в порядку, визначеному законодавством.

Форма договору лізингу. У статті 6 Закону зазначено, що договір лізингу має бути укладений в письмовій формі. Враховуючи, що принаймні однією з сторін договору лізингу, а саме лізингодавцем є юридична особа, за правилами ст. 208 ЦК цей правочин в будь-якому випадку слід укладати в письмовій формі. Таким чином, додаткова вказівка на просту письмову форму договору лізингу в Законі не є доцільною.

Законодавство не містить вказівки на нікчемність договору лізингу внаслідок недодержання письмової форми. Наслідки вади письмової форми цього договору загальні та випливають із ч. 1 ст. 218 ЦК.

Істотні умови договору лізингу. Договір лізингу буде укладеним, якщо сторони досягнуть згоди з наступних умов: предмету лізингу; строку, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу; розміру лізингових платежів. Істотними будуть вважатися і інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін останні досягли згоди.

Строк лізингу не може бути меншим одного року та зазвичай порівняний зі строком амортизації предмету лізингу. Вимога, висунута законодавцем у ст. ст. 1 та 6 Закону про необхідність визначення строку користування річчю в договорі лізингу, є однією з особливостей, що виділяє договір лізингу з кола інших договорів з майнового найму (ч. 2 ст. 806 ЦК). Тому до договору лізингу не застосовується положення ч. 2 ст. 763 ЦК, відповідно з яким, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. У випадку відсутності домовленості щодо строку, договір лізингу є неукладеним.

Розмір лізингових платежів. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно (який, власно, і буде доходом лізингодавця – підприємця), компенсацію відсотків за кредитом, який залучив лізингодавець для придбання предмету лізингу та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Зміст договору лізингу — це сукупність прав і обов'язків сторін договору. Зобовязання з договору лізингу має, у порівнянні з типовими відносинами найму, особливість в правах та обов’язках сторін.

Обовязки лізингодавця:

– укласти з продавцем договір купівлі-продажу (поставки) на придбання лізингового майна для передачі його лізингоодержувачеві. Лізингодавець отримує майно у власність відповідно до встановлених лізингоодежувачем специфікацій та умов у продавця, або вказаного лізингоодержувачем, або обраного на власний розсуд;

– передати придбаний у продавця предмет лізингу лізингоодежувачу у встановлений договором строк. Саме цей обов’язок лізингодавця зайвий раз підкреслює, що сторонами за цим договором є лізингодавець і лізингоодержувач, продавець майна не є стороною договору лізингу. Між тим, як випливає з законодавства, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем, який вибрав його за договором, за порушення зобов'язання щодо комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію (ч.1 ст. 808 ЦК) та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу у випадку прострочення його передання лізингоодержувачу (ч. 2 ст. 809 ЦК). Вважаємо, що це не впливає на вирішення цього питання, а лише свідчить про застосування такої конструкції як договір на користь третьої особи, у якості якої в даному випадку виступає лізингоодержувач (ст. 636 ЦК);

– передати предмет лізингу лізингоодежувачеві у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору, та попередити лізингоодежувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

– утримувати відповідно до умов договору предмет лізингу, якщо договором лізингу обовязки по утриманню предмету лізингу покладені не цілком на лізингоодержувача;

– прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу;

– відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених договором.

– набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що це майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі. ЦК та Закон «Про фінансовий лізинг» на відміну від Закону «Про лізинг», прямо не покладають на лізингодавця цього обовязка. Але враховуючи, що право вимоги до продавця за ст. 808 ЦК у разі порушення ним зобовязання належить лізингоодержувачу, а також, що за ст. 809 ЦК можлива конструкція договору лізингу за якою передання речі лізингоодержувачу здійснюється безпосередньо продавцем, вважаємо, що ігнорування зазначеного обовязку лізингодавця неприпустимо.

Основні права лізингодавця:

– інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені (отримані у позику чи в кредит) кошти. В останьому випадку компенсація відсотків за залученим лізингодавцем кредитом може бути включена у склад лізингових платежів (п.а ч.2 ст. 16 Закону);

– здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

– стягувати разі виникнення у лізингоодержувача заборгованості за лізинговими платежами таку прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

– прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

– своєчасно сплачувати лізингові платежі;

– надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

– протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні підтримувати його у справному стані та нести витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом. Необхідно звернути увагу, що на відміну від звичайного договору найму, на лізингоодержувача покладений, якщо інше не встановлено договором, обовязок по повному утриманню майна, що надане у користування, включаючи його капітальний та поточний ремонт;

– письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу. Про зазначені випадки лізингоодержувач має повідомляти лізингодавця негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

– письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета лізингу, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

– у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингоодержувач має такіправа:

– обирати предмет лізингу або встановлювати специфікацію предмета лізингу;

– обирати продавця або доручити вибір лізингодавцю;

– за згодою лізингодавця поліпшити річ, яка є предметом договору лізингу. У цьому разі лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів. Якщо такої згоди не було, лізингоодержувач має право вилучити здійснені ним поліпшення за умови, що такі поліпшення можуть бути відділені від предмета лізингу без шкоди для нього;

– відмовитись від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, вказаним в договорі специфікаціям;

– передавати предмету лізингу у сублізинг третім особам. За Законом (ст. 5) лізингоодержувач має право за письмовою згодою лізингодавця передати отриманий від лізингодавця предмет лізингу у сублізинг третій особі у користування за плату на погоджений строк. Очевидно, що по відношенню до сублізингоодержувача первісний лізингоодержувач є лізингодавцем. У користування він передає сублізингоодержувачеві річ не придбану спеціально у продавця, а отриману раніш від первісного лізингодавця. Не важко помітити, що в цьому випадку, як і в зазначених вище випадках зворотнього та прямого лізингу, відсутня основна кваліфікуюча ознака фінансового лізингу - придбання лізингодавцем речі у продавця у відповідності зі специфікаціями й умовами, зазначеними лізингоодержувачем, для передачі її в користування. Тому в даному випадку доречніше говорити про піднайм, а не про лізингові відносини. Між тим законодавець встановив, що до договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу. Первісний лізингодавець та сублізингоодержувач не знаходяться у договірних відносинах, але якщо лізингоодержувачем порушене грошове зобовязання щодо сплати лізингових платежів, у зобовязанні з договору сублізингу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону відбувається заміна кредитора (ч. 2 ст. 512 ЦК) та первісний лізингодавець має право вимагати від сублізингоодержувача повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому.

Також слід зазначити, що лізингоодержувачу забезпечується захист його права володіння предметом лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника (статті 387, 391 ЦК) та лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу (ст. 9 Закону).

Договору лізингу притаманний наступний розподіл ризиків. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

Незважаючи на те, що лізингові платежі зазвичай включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, ЦК та Закон не повязують здійснення лізингоодержувачем лізингових платежів з поступовим придбанням предмету лізингу ним у власність, як це передбачалося раніше діючим ЗУ «Про лізинг»²⁵⁵. Перехід права власності на предмет лізингу може відбуватися за укладеним лізингодавцем та лізингоодержувачем договором купівлі-продажу або іншим договором, який передбачає перехід права власності. При цьому, якщо договором про відчуження не передбачене інше, право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни.

З укладанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору про відчуження предмета лізингу, лізингове зобовязання припиняється заміною первісного зобовязання новим — новацією (ч. 2 ст. 604 ЦК).

Конвенція передбачає наступні основні права лізингоодержувача та лізингодавця.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

– дбайливо ставитися до обладнання, використовувати його в розумний спосіб та підтримувати його в такому стані, в якому воно було поставлене, з урахуванням нормального зносу;

– після закінчення строку дії договору лізингу, лізингоодержувач повертає лізингодавцю обладнання, якщо він не використовує право придбати обладнання чи орендувати його й надалі.

Лізингоодержувач має право:

– якщо обладнання не поставлене, або поставлене із затримкою, або не відповідає договору поставки відмовитися від обладнання або розірвати договір лізингу;

Лізингодавець має право:

– у разі несплати лізингоодержувачем в судовому порядку стягнути накопичені несплачені лізингові платежі разом із відсотками й відшкодовуваними збитками;

– якщо заборгованість лізингоодержувача є значною, вимагати прискореної сплати розміру майбутніх лізингових платежів, якщо це передбачено договором лізингу, або може припинити дію договору лізингу;

– передавати або в інший спосіб розпоряджатися всіма чи будь-якими з його прав на обладнання, а також правами за договором лізингу;

– передати право користування обладнанням чи будь-які інші права за договором лізингу тільки за згоди лізингодавця та з дотриманням прав третіх сторін.

За Конвенцією, якщо інше не встановлене в договорі лізингу, лізингодавець не бере на себе жодних зобов'язань перед лізингоодержувачем щодо обладнання, крім випадків, коли лізингоодержувач зазнав збитків через покладання на досвід і думку лізингодавця та через втручання лізингодавця у вибір постачальника або технічних вимог обладнання.

Лізингодавець звільняється від відповідальності щодо третіх сторін у випадку смерті, тілесного ушкодження або шкоди майну, спричинених обладнанням (ст. 8 Конвенції).

Наслідки порушення договору лізингу. У разі порушення зобовязань з договору лізингу настають наслідки, встановлені ст. 611 ЦК (сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди, зміна умов зобовязання, припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови чи розірвання договору). Між тим існують і специфічні, притаманні саме лізинговому зобовязанню підстави припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови. Так, Закон містить перелік таких підстав:

– лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку;

– лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

– лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Окрім загальних наслідків, встановлених ЦК, у разі порушення зобовязання з договору лізингу настають ще спеціальні наслідки:

– у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язку передати річ належної якості, комлектності й інших обов'язків щодо речі - предмета лізингу покладається на продавця цієї речі у випадку, коли вибір продавця був здійснений самостійно лізингоодержувачем. Лізингоодержувач наділяється правами вимоги до продавця, наче він був сам покупцем речі.

У разі, якщо вибір продавця був зроблений лізингодавцем самостійно, зазначена вище відповідальність покладається на продавця і на лізингодавця солідарно.

Питання для самоконтролю

1. Поняття договору найиу (оренди).

2. Які ознаки дають підстави для виділу найму (оренди) в окремий тип договірних зобов’язань?

3. Сторони договору найму (оренди) та їх права і обв’язки.

4. Поняття та ознаки договору прокату.

5. Дайте визначення договору найму (оренди) земельної ділянки і розкрийте його характерні ознаки.

6. Поняття договору найму будівлі або іншої капітальної споруди і його характерні ознаки.

7. Дайте визначення договору оренди підриємства і охарактеризуйте його сутність.

8. Дайте визначення договору оренди транспортного засобу охарактеризуйте його сутність.

9. Чим обумолюється специфіка договору оренди транспортного засобу?

10. За якими ознаками договір лізингу виділений в окремий вид договору найму?

11. Які існують види та форми лізингу?

12. Що є предметом договору лізингу?

13. У якій формі укладається договір лізингу?

14. Якими є істотні умови договору лізингу?

15. Які права та обов’язки сторін договору лізингу?

16. Назвіть підстави розірвання договору лізингу?