Глава 39. Договір довічного утримання (догляду)

§ 1. Поняття та умови договору довічного утримання (догляду)

Договору довічного утримання (догляду) присвячено главу 57 ЦК України, хоча дані відносини настільки близькі за своїм характером до рентних відносин, що можуть вважатися різновидом останніх.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК).

Відчужувач, передаючи у власність житловий будинок, квартиру або інше майно, насамперед має на меті отримання матеріального забезпечення, догляду, послуг, яких він потребує. Набувач же завдяки даному договору набуває право власності на майно, тому цей договір належить до договорів, за якими переходить право власності на майно.

Договір довічного утримання (догляду) має реальний характер. За цим договором відчужувач передає (а не зобов’язується передати) майно набувачеві, хоча в юридичній літературі щодо цього висловлене й інше бачення²¹¹. Консенсуальність договору надавала б можливість набувачеві вимагати від відчужувача – сторони слабшої і тому потребуючої особливого захисту, передання майна взамін на довічне утримання (догляд). Реальна модель договору захищає відчужувача від такої вимоги. За договором довічного утримання майно передається набувачеві «сьогодні», а його еквівалент буде надано відчужувачу у майбутньому, а саме впродовж його життя. Таким чином, для укладення договору довічного утримання (догляду) недостатньо зустрічної згоди сторін, необхідне й передання майна набувачеві. Оскільки після передання майна відчужувач не несе за договором ніяких обов’язків, а має лише право вимагати від набувача надання йому утримання (догляду) довічно, то даний договір є одностороннім. Відплатність цього договору обумовлена тим, що набувач, отримавши майно відчужувача, зобов’язаний надавати останньому утримання (догляд) у вигляді грошових сум, житла та інших матеріальних благ, послуг. При цьому не можна вести мову про еквівалентність переданого відчужувачем майна наданому набувачем утриманню. Договір довічного утримання (догляду) не має визначеного строку дії, оскільки триває протягом життя відчужувача, що і обумовлює розмір наданого набувачем утримання (догляду).

Договір довічного утримання (догляду) має складний предмет: по-перше, це майно, яке відчужувач передає набувачеві ; по-друге, предметом є саме утримання та (або) догляд, яким набувач повинен забезпечити відчужувача.

Відповідно до статті 744 ЦК за договором довічного утримання (догляду) відчужувач має право передати у власність набувачеві житловий будинок, квартиру, їх частину, інше нерухоме майно, або рухоме майно, яке має значну цінність. Житлові будинки та квартири законодавець виділяє серед іншого нерухомого майна, тому що саме це коштовне майно найчастіше перебуває у власності фізичних осіб. Рухоме майно як предмет договору довічного утримання (догляду) в законі не конкретизується, підкреслюється лише його значна цінність. Отже, так рухомим майном можуть бути транспортні засоби, антикварні речі, твори мистецтва, ювелірні прикраси, побутова техніка, предмети домашнього вжитку тощо, за умови що вони мають значну цінність. Поняття «значна цінність» є оціночним і, на нашу думку, порівнювати вартість такого майна необхідно з вартістю майна нерухомого, оскільки саме воно насамперед віднесено законом до предмета договору довічного утримання (догляду).

Майно, яке передається набувачеві за договором довічного утримання (догляду), має належати відчужувачу на праві власності, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами, зокрема, щодо майна нерухомого.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, то договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

Цивільне законодавство встановлює особливі вимоги щодо форми договору довічного утримання (догляду). Згідно зі статтею 745 ЦК він має бути нотаріально посвідчений, а договір, за яким передається нерухоме майно, підлягає також державній реєстрації.

З формою договору довічного утримання (догляду) ЦК пов'язує момент виникнення права власності на майно у набувача. Так, стаття 748 ЦК встановлює, що набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання, відповідно до статті 334 ЦК. Отже, право власності у набувача за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення, а за договором, який підлягає державній реєстрації, – з моменту такої реєстрації. Разом з правом власності до набувача переходить і ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна. Згідно із ч. 3 ст. 754 ЦК втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем, що підкреслює мету договору довічного утримання (догляду) як надання довічного матеріального забезпечення відчужувачу.

Оскільки набувач зобов’язаний утримувати відчужувача довічно, тобто до його смерті, то строк договору є невизначеним. Зазвичай відносини за договором довічного утримання (догляду) є тривалими, але відомі випадки, коли зобов’язання припинялося і незабаром після укладення договору. З огляду на останнє даний договір не належить до правочинів із скасувальною обставиною, передбачених ч. 2 ст. 212 ЦК, оскільки стосовно обставини невідомо, настане вона чи ні, а смерть відчужувача обов’язково настане, сторони не можуть лише знати час її настання.

Сторонами договору довічного утримання (догляду) є відчужувач та набувач.

Відчужувачем відповідно до ч.1 ст. 746 ЦК може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я. Набувачем за договором довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Законодавець підкреслює повну дієздатність фізичної особи – набувача, оскільки останній має самостійно виконувати обов’язки за договором довічного утримання (догляду), зокрема, надавати матеріальне забезпечення, здійснювати догляд, надавати допомогу, забезпечувати відчужувача харчуванням і т. ін. Новелою ЦК є визнання як набувачів за договором довічного утримання (догляду) юридичних осіб, і оскільки законом не встановлено інше, це можуть бути і юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю.

Згідно із частиною 3 статті 746 ЦК, якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. Обов’язок таких набувачів перед відчужувачем є солідарним.

Договір довічного утримання (догляду) може укладатися на користь третьої особи (ч. 4 ст. 746 ЦК). Наприклад, договір укладає один із подружжя як власник майна (автомобіля, що належить йому на праві приватної власності), на користь іншого із подружжя (ст. 636 ЦК). Може укладатися договір довічного утримання (догляду) відчужувачем на свою користь і на користь третьої особи, наприклад, на користь одного із подружжя як відчужувача і того з подружжя, хто не є власником переданого майна. У цьому випадку останній буде отримувати матеріальне забезпечення за договором довічного утримання (догляду) поряд з відчужувачем та мати право відповідно вимагати надання догляду та утримання, як і сам відчужувач. Припиняється такий договір смертю останнього із подружжя.

Стаття 747 ЦК регулює особливості укладення договору довічного утримання (догляду) майна, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема, подружжю. За таким договором кожен із подружжя має право на утримання (догляд) як співвласник майна, переданого набувачеві (ч. 1 ст. 747 ЦК). У разі смерті одного із відчужувачів обсяг зобов'язань набувача з надання утримання (догляду) відповідно зменшується, а саме – зменшується вдвоє, якщо неоднаковий розмір надання утримання (догляду) кожному із подружжя не встановлений у договорі.