Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення

Глава 30. Зобов’зальне право і зобов’язання

§ 1. Поняття зобов’язального права

Зобов’язальне право є найбільшою підгалуззю цивільного права. Норми зобов’язального права регулюють відносини майнового обороту, що виникають при переході матеріальних та інших благ в економічній формі товару від однієї особи до іншої.

Зобов’язальне право опосередковує увесь спектр відносин, пов’язаних з переміщенням майна зі сфери виробництва до сфери споживання, тим самим надаючи економічному обороту форму обороту цивільно-правового. Норми зобов’язального права опосередковують відносини щодо придбання майна у власність, передачі майна у користування, виконання робіт, надання послуг, використання об’єктів права інтелектуальної власності та ін. Так, норми зобов’язального права визначають порядок переходу майна від продавця до покупця за договором купівлі – продажу; від наймодавця до наймача за договором найму; порядок виконання підрядником робіт за договором підряду; надання послуг за договорами про надання послуг тощо.

Зобов’язальним правом регулюються виключно відносини економічного обороту, тобто ті, що виникають при переході від однієї особи до іншої таких матеріальних та інших благ, які набули форми товару. Товарної форми можуть набувати не тільки речі, а й інші види об’єктів, наприклад, послуги, майнові права, деякі нематеріальні блага, зокрема результати творчої діяльності, інформація тощо. Зазвичай не набувають економічної форми товару речі, що передаються одними членами сім’ї іншим для споживання, у користування тощо, а також їх роботи та послуги щодо перевезення, ведення домашнього господарства, по догляду за дітьми, хворими членами сім’ї тощо. Тому побутові відносини між членами сім’ї не регулюються зобов’язальним правом. У вказаних осіб не виникає суб’єктивних цивільних прав вимагати один від одного передання речей, виконання робіт і надання послуг такого роду, а також відповідних юридичних обов’язків.

Проте це не означає, що переміщення матеріальних благ між членами сім’ї не може породжувати відносини економічного обороту. Це можливо, якщо матеріальні блага, що переходять від одного члена сім’ї до іншого, виступають у формі товару. Так, члени сім’ї нерідко укладають між собою різного роду договори щодо передання майна у власність або у користування, договори позики тощо.

Зобов’язальні правовідносини становлять чи не найбільший пласт цивільно-правових відносин. Вони характеризуються низкою відмінних ознак, що виокремлюють їх серед інших суспільних відносин. Питання про особливості зобов’язальних правовідносин бере свій початок у проблемі дуалізму цивільного права, тобто його поділу на речове і зобов’язальне. Цей поділ простежується з римських часів і отримує найбільш завершений вигляд у правових системах континентального права пандектного типу, до яких належить і правова система України. У зв’язку з цим особливості зобов’язальних правовідносин закономірно виявляти у порівнянні їх із речовими.

По-перше, речові правовідносини опосередковують приналежність майна певній особі на праві власності або іншому речовому праві і цим уособлюють статику відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов’язальні правовідносини, на відміну від речових, опосередковують переміщення майнових благ від однієї особи до іншої, а тому становлять динаміку відносин, що входять до предмета цивільного права.

По-друге, речові правовідносини є абсолютними, оскільки їх суб’єктний склад невизначений: власнику (іншому титульному володільцеві) протистоїть необмежене коло осіб, зобов’язаних утримуватися від порушення права власності (іншого речового права). Суб’єктний склад усіх зобов’язальних правовідносин, навпаки, завжди конкретизований: особа має право по відношенню до іншої, чітко визначеної, особи, яка перед нею зобов’язана. Іншими словами, зобов’язальним правовідносинам властива чітка персоніфікація суб’єктного складу, вони юридично пов’язують лише конкретних осіб. Тому їх характеризують як відносні правовідносини.

По-третє, речові і зобов’язальні правовідносини різняться за юридичними об’єктами. Об’єктом речових правовідносин є речі. Юридичним об’єктом зобов’язальних правовідносин виступає поведінка зобов’язаної особи, а його матеріальним об’єктом виступає певне майнове благо. Тобто такі відносини дійсно нерідко виникають з приводу майнових благ, включаючи речі, однак безпосередньо на блага вони не спрямовані.

Звідси випливає четверта відмінність, що корениться у сутності суб’єктивних прав у речових і зобов’язальних правовідносинах. Речові правовідносини закріплюють можливість особи безпосередньо панувати над річчю, виключаючи сторонній вплив на неї. Вони встановлюють безпосереднє відношення особи до речі, надають можливість використовувати її у власних інтересах без участі інших осіб. Тобто особа має право на власні дії. У зобов’язальних правовідносинах управомочена особа може задовольнити свій інтерес лише через дії зобов’язаної особи. Хоча вступаючи до таких правовідносин особа може мати за кінцеву мету отримання майна, її право завжди спрямоване на конкретну особу – це право вимоги, право на задоволення майнового інтересу за допомогою дій іншої особи. Отже, суб’єктивне право у зобов’язальних правовідносинах за своєю сутністю є правом на дії іншої особи.

Незважаючи на вказані суттєві відмінності, речові і зобов’язальні правовідносини є тісно пов’язаними між собою, оскільки нерідко становлять передумову виникнення одне одного, а відповідно і цивільно-правового обороту в цілому.

Учасники майнового обороту можуть надавати своїм відносинам залежно від їхнього типу різної юридичної форми. Наприклад, при передачі майна у власність може бути укладено договір купівлі – продажу, а у користування – договір найму. Якщо йдеться про оплатне відчуження майна, вони можуть обрати договір міни, а якщо про безоплатне – договір дарування. При цьому відносини одного типу залежно від потреб їх учасників можуть набувати різного юридичного оформлення. Зобов’язання щодо користування чужим майном можуть виникати з таких різновидів договору найму, як прокат, лізинг та ін. Зобов’язання щодо виконання робіт можуть виникати з таких різновидів договору підряду, як побутовий підряд, будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи, договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт тощо. Економічні зв’язки учасників майнового обороту можуть будуватися за типовими для них юридичними моделями або на змішаних началах, що поєднують різні типи зобов’язань.

Норми зобов’язального права спрямовуються на регулювання не лише нормальних майнових зв’язків суб’єктів, а й на усунення негативних наслідків, що виникають у результаті порушення суб’єктивних прав особи. У цьому випадку виникають зобов’язання з відшкодування шкоди, створення загрози життю, здоров’ю чи майну іншої особи, набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відносини майнового обороту відрізняються різноманіттям, що з часом тільки збагачується, і відповідно вимагають ретельного цивільно-правового регулювання. Цим пояснюється той факт, що норми зобов’язального права переважають у кількісному відношенні в Цивільному кодексі України, а також становлять вагому складову інших актів цивільного законодавства.

Зобов’язальне право як підгалузь цивільного права має власну розгалужену систему, яка розширюється та ускладнюється в процесі розвитку потреб учасників майнового обороту. Воно поділяється на Загальну та Спеціальну частини, що складаються з численних інститутів та субінститутів. Загальна частина зобов’язального права включає загальні положення про зобов’язання (поняття зобов’язання, підстави виникнення, способи та забезпечення виконання, підстави припинення, правові наслідки порушення зобов’язань), а також загальні положення про договір (поняття та умови договору, порядок його укладення, зміни і розірвання), який становить найпоширенішу підставу виникнення зобов’язань. Ці загальні правила поширюються на всі види зобов’язань.

Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність та існування окремих інститутів та субінститутів зобов'язального права. Положення стосовно окремих видів зобов’язань становлять Спеціальну частину зобов’язального права. Більшість з них встановлено на регулювання відносин, які виникають на підставі різного роду договорів, і в своїй сукупності становлять договірне право. Інші положення Спеціальної частини регламентують правовідносини, що виникають з односторонніх правомірних або неправомірних дій (деліктів), і становлять окремий інститут недоговірних зобов’язань. Такі зобов’язання є формою цивільно-правової відповідальності за правопорушення, що становлять відхилення від норми, нормальних економічних зв’язків. Тому їх відокремлено від інших зобов’язань і поєднано в ЦК у самостійний підрозділ.