§ 7. Договір міни

Відповідно до ч. 1 ст. 715 ЦК договір міни (бартеру) – це договір, за яким кожна з сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Частина 5 ст. 715 ЦК передбачає, що договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю – продаж, поставку, контрактацію або інших договорів, елементи які містяться у договорі міни (ст. 716 ЦК). Наприклад, ними можуть бути положення про якість товару (статті 673, 678 ЦК), норми гл. 51 ЦК тощо.

У законодавстві про підприємництво використовується термін «бартерні угоди». Поняття «бартер» за своїм змістом об'ємніше, ніж поняття «міна». Згідно із Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р.¹⁹⁷ бартерна операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним субєктом господарської діяльності. Такий договір передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, неопосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. Відповідно «міна» означає обмін товару в натурі на інший товар, а бартер, крім речового обміну, містить ще й обмін на безгрошовій основі результатами виконаних робіт, послуг тощо.

Не є договором міни обмін: речами з передачею їх тільки у володіння; речами з передачею їх лише у користування; товару на послуги про його переробку; товару на відступлення майнового права; векселями при різній вексельній сумі; житлових приміщень, які особи займають як наймачі; договір, при якому здійснюється обмін неякісного товару, придбаного фізичними особами у роздрібній торговельній мережі.

Правова характеристика договору – двосторонній, консенсуальний, оплатний. Договір міни є двостороннім, оскільки кожна із сторін міни має певні зобов'язання на користь іншої і вважається боржником та кредитором одночасно. Цей договір консенсуальний, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами, та оплатним, бо при передачі товару кожна із сторін має отримати від другої зустрічне надання у вигляді товару. Сторони зобов'язуються передати одна одній відповідний товар, у принципі економічно еквівалентний. Цей договір можна вважати каузальним, тому що мета укладення договору міни чітко визначена – набуття права власності на річ.

Якщо згідно з договором міни обмінювані товари визнаються такими, що мають нерівноцінну вартість, то згідно з ч. 3 ст. 715 ЦК договором можуть встановлюватися доплати за товар більшої вартості, що обмінюється, на товар меншої вартості. Вартість різниці також може бути компенсована виконанням певних робіт, наданням за то­вар меншої вартості відповідних послуг (за згодою сторін).

Предметом договору міни може бути товар, який є у власності сторони на момент укладання договору. Товаром можуть бути різні рухомі та нерухомі речі, допущені до товарообігу, тобто об'єкти, не вилучені з цивільного обороту, а також інше майно з урахуванням його особливостей, встановлених законодавством. Такі особливості, передбачені ч. 2 ст. 192, ст. 193, ч. 2 ст. 194 ЦК для купівлі – продажу валютних цінностей, цінних паперів тощо, поширюються й на міну. Умова договору щодо предмета повинна містити найменування та кількість товару.

Предметом договору можуть бути роботи (діяльність, результати якої мають матеріальний вираз і можуть бути реалізовані для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб) та послуги (діяльність, результати якої не мають, як правило, матеріального виразу, а реалізуються і споживаються в процесі здійснення самої діяльності), передані в обмін на майно, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. у бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), які експортуються за цим договором, з обов'язковим вираженням в іноземній валюті. При укладенні бартерних зовнішньоекономічних договорів не допускається доплата грошовими коштами.

Сторонами договору міни можуть бути фізичні та юридичні особи. Ці сторони не пойменовані, як, наприклад, продавець і покупець у договорі купівлі-продажу, але кожна з них є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, котрий вона одержує взамін. Кожна з сторін повинна мати право власності або інше речове право на майно з правомочністю щодо розпорядження цим майном. Еквівалентом за передане майно є не грошова сума, а інше майно.

Момент переходу прав власності на товари, що обмінюються, має специфіку. Частиною 4 ст. 715 ЦК визначається, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін од­ночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлене договором або законом. Це правило відрізняється від загального правила ст. 334 ЦК щодо мо­менту набуття права власності за договором, коли право власності виникає з моменту передачі речі.

Строки у договорі міни. Одномоментності виконання зобов'язань з обміну товарами закон не вимагає – строки їх передачі можуть не збігатися. У такому випадку повинні бути особливо забезпечені інтереси сторони, яка в силу договору зобов'язана передати товар перша, до того, як отримає товар від другої сторони. Коли строки передачі обмінюваних товарів не збігаються, до сторони, яка повинна передати товар після передачі товару другою стороною, застосовуються загальні правила про зустрічне виконання зобов'язань згідно зі ст. 538 ЦК.

У разі ненадання зобов'язаною стороною обумовленого договором виконання зобов'язання або наявності обставин, які з очевидністю свідчать про те, що таке виконання не буде здійснене в установлений термін, сторона, на котрій лежить зустрічне виконання, має право призупинити виконання свого зобов'язання або відмовитись від виконання його і вимагати відшкодування збитків. Якщо обумовлене договором зобов'язання виконано не у повному обсязі, сторона, на якій лежить зустрічне виконання, має право призупинити виконання свого зобов'язання або відмовитися від виконання у частині, що відповідає ненаданому виконанню. Якщо зустрічне зобов'язання виконано, незважаючи на ненаданння другою стороною обумовленого договором виконання свого зобов'язання, ця сторона зобов'язана надати таке виконання.

У зовнішньоекономічних відносинах строки проведення бартерних операцій відіграють значну роль, внаслідок чого вони більш детально регулюються відповідним законодавством. Так, товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені у договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення товарів, які фактично експортовані за бартерним договором. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України, які здійснили експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, зобов'язані протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити органи державної митної служби України (якщо імпортуються або експортуються за даним договором товари) або органи державної податкової служби України (якщо імпортуються чи експортуються за даним договором роботи або послуги) про факт здійснення експорту товарів (робіт, послуг). У разі перевищення встановлених ст. 2 Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності» строків ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерними договорами суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які є стороною відповідного бартерного договору, Міністерством еконо­міки та з питань європейської інтеграції видається разовий індивіду­альний дозвіл¹⁹⁸. У разі порушення строків проведення товарообмін­них (бартерних) операцій ст. 4 зазначеного Закону передбачена відповідальність.

Форма договору. У § 6 глави 54 ЦК не міститься вимог до форми договору міни. Згідно зі статтями 716 та 657 ЦК при міні речами, хоча б одна з яких є нерухомістю, договір укладається у письмовій формі і повинен бути нотаріально посвідченим та підлягає державній реєстрації. Інші договори мають укладатись у простій письмовій формі. В усній формі можуть бути укладені договори відповідно до частин 1, 2 ст. 206 ЦК.

Змістом договору міни, як й інших зобов'язань, є права та обов'язки його учасників. Обов'язкам однієї сторони договору міни відповідають права другої сторони. Частіше за все вони тотожні. Якщо з договору не випливає інше, то товари, які належать обміну, вважаються рівноцінними.

До основних прав та обов'язків сторін належить обов'язок щодо передачі товару, котра, як вже вказувалося, відбувається одночасно, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. При передачі товару лише однією стороною або якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, та сторона, яка отримала товар, повинна його зберігати. Правові наслідки невиконання обов'язку передати товар та інші документи, що належать до нього, передбачаються статтями 666, 620 ЦК, а передання товару належної якості – ст. 678 ЦК. Разом з цим спірним є питання щодо сумірності зменшення ціни на товар неналежної якості та передачі додаткового товару в обсязі, відповідному сумі, на яку зменшена його вартість. Можна вважати, що це суперечить суті договору міни. У такій ситуації сторони договору міни вправі на свій розсуд вимагати від контрагента безоплатного усунення недоліків або заміни товару за наявності суттєвих порушень якості чи перерахування збитків при відмові контрагента від виконання договору міни та передачі товару.

Якщо обмінювані товари визнані нерівноцінними, виникає необхідність оплати різниці у вартості. Цей обов'язок лежить на стороні, яка отримує товар меншої вартості. Однак і у цьому випадку контрагенти вправі домовитись про інший порядок, ніж встановлений законом.

Обов'язками контрагентів за договором міни є передача товарів, не-обтяжених правами третіх осіб на них. При вилученні за рішенням суду товару в сторони, яка отримала його за договором міни, на користь третьої особи на підставах, що виникли до укладення договору, друга сторона має відшкодувати заподіяні цим збитки попередній стороні (ст. 661 ЦК), яка також має право повернення свого майна, отриманого контрагентом за договором міни.

Розірвання, зміна договору міни, визнання його недійсним. Зміна або розірвання договору міни допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї з сторін договір міни може бути змінено або розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною (частини 1, 2 ст. 651 ЦК України).

Зміна договору міни є зміна зобов'язань сторін відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. Розірвання договору міни тягне припинення зобов'язання його сторін. При цьому сторони не мають права ви­магати повернення того, що було виконане ними за договором до моменту його зміни чи розірвання, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 1, 2, 4 ст. 653 ЦК України).

Договір міни визнається недійсним, якщо він порушує загальні вимоги ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. У такому випадку відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання договору міни, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Запитання для самоконтролю:

1. Яким договором охоплюються всі види зобов’язань щодо відчуження майна у власність на визначено – еквівалетній основі?

2. Як здійснюється правове регулювання договору купівлі – продажу?

3. Дайте визначення договору купівлі – продажу і назвіть його характерні риси.

4. Чим відрізняється договір купівлі – продажу від інших договорів, які також опосередковують перехід права власності на майно від однієї особи до іншої (від договору дарування, позики, довічного утримання (догляду), ренти)?

5. Що може бути предметом договору купівлі – продажу?

6. Які істотні умови договору купівлі – продажу?

7. Охарактеризуйте зміст договору купівлі – продажу.

8. Які види договору купівлі – продажу врегульовані на рівні ЦК? Чи вважається цей перелік вичерпним?

9. Дайте визначення роздрібної купівлі – продажу і охарактеризуйте сутність цього договору.

10. Дайте визначення договору купівлі – продажу підприємства і охарактеризуйте його сутність.

11.

12.

13.

Рекомендована література:

1. Белов В.А. Объект субъективного гражданского права, объект гражданского правоотношения и объект гражданского оборота: содержание и соотношение понятий //Объекты гражданского оборота: Сборник статей. / Отв. ред. М.А. Рожкова. – М.: Статут. – 2007. – С. 6 – 77.

2. Бойко О.О. Теоретичні проблеми класифікації договорів відчуження нерухомості //Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. - №2.

3. Витрянский В.В. Договор купли-продажи и его отдельные виды.- М.: Статут, 1999. – 284 с.

4. Грибанов А. Правовая природа предприятия - имущественного комплекса в праве России. // Хозяйство и право. – 2003. – № 7. – С. 64 – 71.

5. Грибанов А.В. Предприятие: проблемы доктрины и законодательства. // Хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С. 36-41.

6. Гуйван П. Договір купівлі-продажу і право власності на майно, що реалізується. // Вісник академії правових наук. – 2003. – № 1. – С. 106-112.

7. Данилочкина Т.В. Предприятие как объект отдельных гражданско-правовых сделок. // Актуальные проблемы гражданского права. Сборник статей. – М.: Норма, 2003. – С. 152-184.

8. Ем В.С. Договор продажи предприятия как форма отчуждения и приобретения бизнеса. //Законодательство. – 1999. – № 11. – С. 10-19.

9. Ершова Е.А., Овчинникова К.А. Предприятие (Бизнес) в современном экономико-правовом обороте. – М.: Статут, 2006. – 256 с.

10. Козлова Н.В. Понятие недвижимости и вопросы регистрации прав на недвижимость в законодательстве Российской Федерации. // Правоведение. - С.-Пб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та. – 1998. – № 2. – С. 154-161.

11. Кривобок С.В. Правочини з підприємством як єдиним майновим комплексом: монографія /С.В. Кривобок. – Х: Право, 2009 – 176 с.

12. Романов О.Е. Теоретические и практические аспекты определения состава предприятия как имущественного комплекса. // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 6 // Под ред. О.Ю.Шилохвоста. - М.: Изд-во НОРМА, 2003. - С.200-239.

13. Рябоконь Є.О. Договір купівлі-продажу об’єктів нерухомості //Договірне право України. Особлива частина: навч. посіб. /Т.В. Боднар, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова та ін.: за ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2009.

14. Степанов С.А. Предприятие как имущественный комплекс по гражданскому кодексу Российской Федерации // Актуальные проблемы гражданского права. - М.: Статут, Юрист, 2000, Вып. 3. - С.49-68.