§ 3. Предмет виконання зобов’язання

Предметом виконання зобов’язання, зокрема, є певна річ, робота, послуга, гроші, що боржник повинен передати, виконати, надати чи сплатити кредиторові або іншій особі. Вимоги до предмета виконання (якісні, кількісні, просторові та ін.) диференційовані в різних зобов’язаннях і встановлюються умовами договору, актами цивільного законодавства, а у випадку їх відсутності визначаються звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.

Цивільним законодавством окремо врегульовані вимоги до предмета виконання тільки грошових (статті 533 – 536) та альтернативних зобов’язань (ст. 539).

Грошове зобов’язання являє собою зобов’язання по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: договірним (як самостійним, наприклад, кредитний договір, так і частиною взаємного зобов’язання, наприклад, обов’язок покупця сплатити вартість товару за договором поставки) і недоговірним (зокрема, зобов’язання по відшкодування шкоди, кондиційні зобов’язання); готівковим і безготівковим та ін.

У грошових зобов’язаннях предметом виконання є певна грошова сума, що має бути сплачена кредитору. Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівковому порядку. У будь-якому разі грошове зобов’язання повинне виконуватися в гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК), навіть і в тому випадку, коли був визначений його еквівалент в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). За умови наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти⁷ на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Таке регулювання здійснюється Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”⁸ та Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.⁹

За умови якщо суми проведеного платежу для виконання грошового зобов’язання у повному обсязі недостатньо, вона погашає вимоги кредитора таким чином: а) витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання; б) проценти та неустойку; в) основну суму боргу (ст. 534 ЦК). Зважаючи на диспозитивність цих правил, договором може бути передбачена інша черговість погашення вимог за грошовим зобов’язанням.

Цивільним законодавством для охорони прав фізичних осіб – кредиторів передбачається можливість збільшення сум, які вони отримують за грошовими зобов’язаннями у триваючих правовідносинах, зокрема, з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю чи з договором довічного утримання (ст. 535 ЦК). Перелік випадків збільшення не є вичерпним, тому що воно може відбуватися і за іншими грошовими зобов’язаннями, за умови закріплення цього у договорі або законі.

Підставою для збільшення відповідних сум виступає збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.¹⁰ У разі такого збільшення пропорційно підвищується і сума, що підлягає виплаті по вказаних грошових зобов’язаннях. ЦК не вимагається вчинення додаткових дій для набуття права на відповідне збільшення, тобто воно відбувається автоматично. Для тих випадків коли грошові зобов’язання, що підлягають збільшенню, виникають на підставі договору і боржник втрачає вигоди, на одержання яких він міг розраховувати при укладенні договору, йому надається право вимагати розірвання такого договору за рішенням суду.

У статті 536 ЦК передбачено загальне правило про сплату боржником у грошовому зобов’язанні процентів за користування чужими коштами, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Оплатність користування чужими грошовими зумовлена наявністю у цивільному законодавстві презумпції відплатності договорів (ч. 5 ст. 626 ЦК).

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. Наприклад, якщо за договором позики розмір процентів не був визначений сторонами, їх розмір визначається на рівні облікової ставки¹¹ Національного банку України (ст. 1048 ЦК).

Проценти за користування чужими коштами необхідно відмежовувати від сплати боржником процентів за грошовими зобов’язаннями при простроченні виконання грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК). Перші за своєю юридичною природою є боргом, оскільки вони сплачуються за користування, що має правомірний характер. У свою чергу, проценти річних (ст. 625 ЦК) є особливий вид цивільно-правової відповідальності, тому що їх сплата зумовлена простроченням виконання зобов’язання.

Специфіка виконання притаманна й альтернативному зобов’язанню, в якому боржник зобов’язаний вчинити одну з двох або кількох дій (ст. 539 ЦК). В альтернативному зобов’язанні предмет його виконання є теж “альтернативним”, тобто боржник повинен вчинити на користь кредитора одну з двох або кількох дій (наприклад, надати послугу або сплатити суму грошей). Умовно альтернативне зобов’язання можливо втілити у виразі «або одне, або інше». Вчинення однієї із кількох дій буде вважатися належним виконанням. Оскільки виконати необхідно одну з декількох дій, то одна із сторін повинна мати право обрати цю дію, за допомогою чого остаточно визначиться предмет зобов’язання. За загальним правилом право вибору належить боржнику, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства чи не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Втім не виключені випадки, за яких в альтернативному зобов’язані право вибору предмета виконання належатиме кредитору. Вони, як правило, пов’язані із порушенням зобов’язання. Зокрема, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду замовник має право за своїм вибором вимагати від підрядника: безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; пропорційного зменшення ціни роботи; відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором (ст. 858 ЦК).

Альтернативні зобов’язання слід відрізняти від факультативних зобов’язань. Предмет виконання у факультативному зобов’язанні є визначеним, але він може бути замінений боржником на інший завчасно визначений предмет, при настанні певних юридичних фактів. Факультативне зобов’язання можливо відобразити. Наприклад, боржник зобов’язується поставити кредиторові бензин марки А 98, а в разі неможливості – дизельне пальне. Тобто на відміну від альтернативного зобов’язання боржнику належить право на заміну предмета зобов’язання. Оскільки предмет заміни визначений заздалегідь, то згода кредитора при його заміні не потрібна.