§ 2. Види цивільно-правових строків та термінів

У цивільному праві існує велика кількість різновидів строків. З метою їх вивчення і застосування використовуються різноманітні класифікації строків.

Залежно від джерела (підстави) встановлення строки та терміни можуть поділятися на такі види:

– нормативні – встановлені актами цивільного законодавства та міжнародними договорами, наприклад строки набувальної давності (ст. 344 ЦК), прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК) та ін.;

– встановлені правочином, Наприклад, згідно зі ст. 247 ЦК у довіреності визначається строк її дії. До цього виду строків належать, зокрема договірні строки, що визначаються сторонами договору та стосуються укладання договору (статті 631, 641–645 ЦК), його виконання (ст. 530 ЦК), припинення та інших обставин;

– звичаєві – встановлені правовими звичаями;

– встановлені рішенням суду. Так, згідно зі ст. 351 ЦПК за наявності обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють виконання рішення, за заявою державного виконавця або сторони суд у виняткових випадках може відстрочити чи розстрочити виконання судового рішення, про що виносить ухвалу;

– адміністративні – встановлені актами органів держави, АРК та територіальних громад або суб’єктами владних повноважень. Крім того, строки можуть встановлюватись актом юридичної особи, зокрема її статутом. Наприклад, статутом приватного акціонерного товариства можуть бути встановлені інші, ніж передбачені законом, строки здійснення переважного права акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі (ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства»¹).

За характером визначення – на визначені та невизначені.

Визначеними є строки, які підлягають точному обчисленню шляхом вказівки на їх початок і закінчення, точну тривалість, посилання на будь-який момент або подію. Наприклад, до визначених належать строки безвісної відсутності фізичної особи (ст. 43 ЦК), позовної давності (статті 257, 258 ЦК), пред’явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців (ст. 1281 ЦК).

Невизначеними називаються строки, які встановлюються шляхом вказівки на будь-які приблизні критерії. Закон передбачає в таких випадках здійснити яку-небудь дію «своєчасно», «негайно», «без зволікання». Під невизначеністю строку мається на увазі ситуація, коли закон або правочин взагалі не встановлює строк, або коли він визначений моментом витребування. За таким зобов’язанням кредитор має право вимагати виконання, а боржник – здійснити виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов’язання (ст. 530 ЦК). Невизначеність строку набуває в правових нормах різних форм і досягається шляхом застосування вказівок на розумний строк (статті 564, 619, 670 ЦК) нормально необхідний строк (ст. 644 ЦК) тощо. Іноді невизначений строк свідчить про те, що для існування зобов’язань сторін не встановлено кінцевого терміну, відомого заздалегідь. Наприклад, якщо строк договору найму не встановлено, він вважається укладеним на невизначений строк (ч. 2 ст. 763 ЦК).

За можливістю бути зміненими за рішенням сторін – на імперативні та диспозитивні.

Імперативні строки не можуть бути встановлені або змінені за угодою сторін. Наприклад, таким є місячний строк пред’явлення батьками малолітнього претензій про вчинення цією особою правочину за межами цивільної дієздатності (ст. 221 ЦК). Імперативними є більшість строків установлених спадковим, корпоративним та сімейним правом. У цьому контексті позовна давність є диспозитивною у застосуванні й збільшенні, але імперативною у зменшенні.

Диспозитивні строки можуть бути встановлені та змінені за згодою сторін, наприклад, строк виконання зобов’язання, строк передачі речі.

За призначенням строки поділяються на строки виникнення цивільних прав (правостворюючі), строки здійснення цивільних прав, виконання обов’язків, захисту цивільних прав.

Правостворюючими є строки, із настанням (закінченням) яких пов’язане набуття нових цивільних прав. Так, згідно зі ст. 34 ЦК повну цивільну дієздатність має особа, якій виповнилося 18 років.

Строки здійснення цивільних прав – це строки, протягом яких суб’єкт може реалізувати належне йому суб’єктивне право. Вони поділяються на: строки існування цивільних прав та преклюзивні (присічні).

До строків існування цивільних прав, зокрема, належать строки дії авторського права. Так, відповідно до ст. 446 ЦК, ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», за загальним правилом, авторське право діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Преклюзивні (присічні) – строки для реалізації суб’єктивних прав та правомочностей, що входять до їх складу. Наприклад, співвласник нерухомого майна може відмовитися від здійснення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності або вказати на його здійснення протягом одного місяця від дня отримання повідомлення про намір іншого співвласника продати свою частку. Присічним є також строк здійснення права на відмову від спадщини (ст. 1273 ЦК), оскільки після закінчення цього строку частка у спадщині не може бути збільшена з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців (п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»¹).

За наслідками закінчення преклюзивні строки класифікуються на:

строки невиконання обов’язків, що призводять до припинення суб’єктивного права. Наприклад, кредитор спадкодавця має право протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої претензії до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Непред’явлення кредитором спадкодавця претензії до спадкоємців, які прийняли спадщину, має наслідком втрату кредитором права вимоги;

строки невиконання обов’язків, що стають перешкодою для виникнення суб’єктивного права, наприклад, повідомлення про настання страхового випадку протягом певного часу за умовами договору страхування;

строки нездійснення права, що тягнуть за собою припинення цього права, наприклад, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем;

строки, протягом яких право припиняється на певний час, а потім поновлюється, зокрема, уклавши авторський договір з організацією, автор обмежує на певний час свої можливості з використання твору¹;

гарантійні строки – строки, в які продавець, виготовлювач (виконавець чи інша особа) гарантує, забезпечує придатність товару (речі) чи послуги для використання по звичайному призначенню, а отримувач (користувач) має право вимагати безкоштовного усунення виявлених ним недоліків, заміни товару (послуги) або застосування інших встановлених законом чи договором наслідків. Такі строки встановлені цивільним законодавством, зокрема, для проданих речей, результатів підрядних робіт тощо. Іноді гарантія встановлюється не на календарний строк, а іншими способами, наприклад, на кілометраж пробігу автомобіля. В окремих нормативно-правових актах гарантійні строки поділяються на гарантійні строки зберігання та строки експлуатації. У першому випадку йдеться про строк, протягом якого споживчі властивості товару не повинні погіршуватися за умови дотримання вимог нормативних документів. У другому мається на увазі строк, протягом якого гарантується використання товару, в тому числі комплектуючих виробів та складових частин, за призначенням за умови дотримання споживачем правил користування і протягом якого виробник (продавець, виконавець) виконує гарантійні зобов’язання. Щоправда, гарантійні строки зберігання та експлуатації помилково названі термінами².

На сезонні товари (одяг, хутрові вироби та ін.) гарантійний строк обчислюється з початку сезону, який встановлюється нормативно-правовими актами. При продажу товарів за зразками, поштовим замовленням, а також у разі, коли час укладення договору і час передачі товару споживачу не збігаються, гарантійні строки обчислюються з дня доставки товару споживачу, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення або збирання), – з дня її виконання. Якщо день доставки, установки (підключення або збирання) товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо, або якщо майно знаходилось у споживача до укладення договору, гарантійні строки обчислюються з дня укладення договору.

Гарантійний характер мають і деякі інші, передбачені законом строки, наприклад, строк придатності товару та ін.

Строк служби товару – це час, протягом якого виготовлювач (виконавець) зобов’язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаної роботи) за призначенням.

Строки виконання обов’язків – це строки, протягом яких боржник зобов’язаний передати річ, виплатити грошову суму і т. ін.

Строки захисту цивільних прав – це строки, протягом яких особа, чиє право порушено, може звернутися до юрисдикційних органів з вимогою про примусове здійснення і захист свого права. До таких строків належать претензійні строки та строки позовної давності.

Претензійні строки – строки для заявлення претензій. Це строки, протягом яких уповноважена особа має право (але не зобов’язана) звернутися до відповідальної особи з вимогою про поновлення порушеного права. Претензійні строки містять у собі строк для пред’явлення (направлення) претензії, строк її розгляду і відповіді та вжиття відповідних заходів, спрямованих на відновлення порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Зокрема, відповідно до ст. 925 ЦК до пред’явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти, можливим є пред’явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). У наведеній ситуації претензійні строки входять до складу загальних строків позовної давності. Необхідно мати на увазі, що під «вимогою» управомоченої особи слід розуміти не тільки суто претензію, а й іншу заяву, будь-яку вимогу, що направляється зобов’язаній особі. Наприклад, характер претензії має вимога споживача у випадку придбання товару неналежної якості (ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів»).