Розділ іі. Цивільні правовідносини

Глава 5. Поняття і особливості цивільних правовідносин

§ 1. Поняття цивільних правовiдносин

Серед рiзноманiтних зв’язкiв, що виникають у суспільствi (економічних, політичних, культурних, моральних та ін.), iснують вiдносини, поведiнка учасникiв яких регулюється нормами цивiльного права. У результатi такої урегульованості цi вiдносини набувають особливих властивостей i стають цивiльними правовiдносинами. Отже, цивiльнi правовiдносини – це урегульованi правом суспiльнi вiдносини. Причому, якщо норми цивiльного права зверненi до широкого кола осiб, то кожне правовідношення, навпаки, має конкретний характер, тому що виникає мiж чітко визначеними суб’єктами – його учасниками. У зв’язку з цим цивiльнi норми в кожному правовідношенні знаходять свою безпосередню реалiзацiю.

В юридичній літературі по-різному визначається природа цивільного правовідношення. Склалося дві основні позиції щодо цього питання. Відповідно до першої правовідношення – це самостійне ідеологічне відношення, відокремлене від реального суспільного відношення, тобто юридичний зв’язок, який пов’язує сторони між собою. Друга полягає у тому, що правовідношення – це саме суспільне відношення, яке внаслідок врегулювання нормами права набуває особливих властивостей правовідношення. Остання позиція вбачається більш переконливою. Вона дає можливість підкреслити головне: існує не два окремих види відносин (ті, що підлягають врегулюванню, і врегульовані – правові), а лише одне – врегульоване нормами цивільного права суспільне відношення, тобто цивільне правовідношення.

Цивільні правовідносини мають загальні ознаки, які властиві й іншим видам правовiдносин, а саме: вони є конкретним суспільним зв’язком, що виникає між його учасниками; учасники мають суб’єктивні права та обов’язки; здійснення суб’єктивних прав та обов’язків забезпечується можливістю застосування державного примусу тощо.

Водночас цивільні правовідносини мають і низку особливостей, які в сукупності дають можливість відокремити їх від інших видів правовідносин. По-перше, це особистi немайновi та майновi вiдносини, що регулюються нормами цивiльного права. По-друге, цивільні правовідносини ґрунтуються на засадах рiвностi їх учасникiв i вiдсутностi елементiв влади i підпорядкування однієї сторони другій стороні, причому, вбачається, що саме ця обставина є найбiльш суттєвою особливiстю цивiльних правовiдносин. По-третє, учасники цивiльних правовiдносин мають автономiю (вiдокремленiсть) та можуть здiйснювати суб’єктивні права на власний розсуд. По-четверте, цивільні правовідносини можуть бути захищені специфічними цивільно-правовими засобами захисту, які передусім мають майновий і компенсаційний характер (відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, відновлення становища, яке існувало до порушення тощо).

Отже, цивiльні правовiдносини – це особисті немайнові та майнові вiдносини, врегульовані нормами цивiльного права, що виникають мiж автономними i рiвноправними суб’єктами, якi надiленi суб’єктивними цивільними правами та суб’єктивними цивільними обов’язками.