Тема: Способи відтворення чужого мовлення

1. Загальні відомості про конструкції з чужим мовленням.

2. Будова конструкцій з прямою мовою.

3. Розділові знаки при прямій мові.

До складних синтаксичних конструкцій тісно прилягають і конструкції з чужим мовленням, під яким розуміють різні способи передачі мовлення чи думок якоїсь особи, що вклю­чаються в авторську розповідь.

Форми й засоби передачі чужого мовлення залежать від ситуації спілкування, від мети, призначення повідомлення. Так, в одних випадках важливо передати не тільки зміст, а й саму форму чужого мовлення з точним відтворенням його лексичного складу й граматичної будови, в інших виявляється достатньою передача лише його змісту.

Залежно від лексико-синтаксичних засобів і способів передачі чужого мовлення розрізняють дві основні його форми: 1) форми прямої передачі (пряма мова), 2) форми непрямої передачі (непряма мова). Речення з прямою мо­вою спеціально призначені для точного відтворення чужого мовлення з певним дотриманням не тільки його змісту, а й форми, а речення з непрямою мовою — лише для передачі змісту чужого мовлення. Крім відзначених двох основних, найпоширеніших форм передачі чужого мовлення, існують ще й деякі інші форми, зокрема невласне пряма мова, а також діалогічне мовлення та цитація.

Пряма мова — це точно відтворений чужий вислів із збереженням його лексичних, синтаксичних та інтона­ційних особливостей. Вона, як правило, супроводжується словами автора, з яких стає відомо, кому належить пряма мова, за яких обставин і в який спосіб вона була висловлена тощо.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, всере­дині її або після неї: Промовила конвалія: «Прощай, гаю милий!» (Л. У.); «Вам здається, — обізвалася сусідка, — що тепер море, як синій птах?» (Коц.); «А в нашій учи­тельській роботі треба, щоб минули роки і десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички і кружеч­ки, написав перше слово», — думав про себе учитель

(Цюпа).

Слова автора при прямій мові є синтаксичним центром, що організовує конструкцію з чужим мовленням. Вони є засобом уведення в розповідь чужого мовлення. Пряма мова разом із словами автора — особливий тип синтаксич­ної будови, близький до складного безсполучникового ре­чення з різнотипними частинами, але пряма мова і слова автора разом не становлять одного речення. Вони завжди виступають як окремі речення. Зв'язки ж прямої мови зі словами автора на письмі регламентуються спеціальними пунктуаційними правилами, а в усному мовленні — інтона­цією.

Іншим засобом передачі чужого мовлення є непряма мо­ва, в якій не зберігаються особливості мовлення мовця, а лише передається загальний зміст сказаного, причому ця передача змісту чужого мовлення здійснюється від особи автора.

Лекція 2. Непряма мова. Невласне пряма мова

1. Поняття непрямої мови.

2. Способи заміни прямої мови непрямою.

3. Стилістичні властивості невласне прямої мови.

Непряма мова — це чуже мовлення, введене автором розповіді в текст у формі з'ясувальної підряд­ної частини складнопідрядного речення. Вона не є само­стійною синтаксичною одиницею, а разом із словами автора становить складнопідрядне з'ясувальне речення, в якому головна частина — це слова автора, а підрядна — непря­ма мова. Таким чином, і при цьому способі передачі чу­жого мовлення синтаксичним центром, що організує кон­струкцію з чужим мовленням, як при прямій мові, виявля­ються слова автора, які виступають у ролі головної частини складнопідрядного речення: Мати через пліт запитала сина, куди він збирався (Ст.); Варвара спитала у на­чальника станції, чи можна послати радіограму в Москву (Перв.).

В усному і писемному мовленні нерідко доводиться пря­му мову замінювати непрямою. У такому випадку утворює­ться складнопідрядне речення, до головної частини якого (нею стають, як уже зазначалося, слова автора) приєднується за допомогою сполучників що, щоб, чи та сполучних слів за­йменниково-прислівникового походження підрядна частина, якою стає пряма мова.

Залежно від мети розповіді в оформленні непрямої мови беруть участь різні з'ясувальні сполучникові і сполучні слова: якщо чуже мовлення — розповідне речення, то в формі не­прямої мови воно оформлюється за допомогою сполучника що, якщо чуже мовлення — спонукальне речення, то непря­ма мова вводиться сполучником щоб, якщо чуже мовлен­ня — питальне речення, то передача його в формі непрямої мови вимагає сполучника чи (якщо відсутнє питальне сло­во) або відносних займенників та прислівників. Якщо в прямій мові є особові займенники й особові форми дієслів, то в непрямій мові вони вживаються з погляду авторської розповіді, а не з погляду того, чиє мовлення передається.

У мові художньої літератури використовуються зрідка також конструкції з невласне прямою, або вільною непря­мою, мовою, якими передається чуже мовлення в поєднанні з авторським мовленням без помітної їхньої диференціації.