14. Питання вдосконалення господарського законодавства

Враховуючи вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна дійти висновку, що в ньому чимало застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових відносин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулю­вання. Одночасне прийняття та набуття чинності Господарським і Цивільним кодексами України породжує ще проблему усунення колізій між їх положення­ми (щодо господарських товариств; форм власності тощо). Зазначені обставини зумовлюють необхідність удосконалення господарського законодавства, яке від­бувається за чотирма основними напрямами:

• вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей на­прям передбачає необхідність урегулювання нових для господарської сис­теми України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; господарських товариств публічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або вне­сення відповідних змін до діючих нормативних актів; завданням цього на­пряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з урахуванням динаміки розвитку ринкових відно­син і, відповідно, ухвалення нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);

• вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає:

а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України та ст. 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання;

б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності лише за умови такої реєстрації (постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади»);

в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарських відносин), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають і напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;

• вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей на­прям передбачає:

а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідністьз Господарським кодексом;

б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо;

в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорій господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвес­тиційну діяльність» (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», Зако­ном України від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної ді­яльності»; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяль­ності; основні засади її здійснення, державної підтримки визначаються в кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань інноваційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності;

• гармонізація законодавства України з найкращими міжнародними стандар­тами регулювання відносин у сфері господарювання, законодавством міжна­родних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України від 16.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до зако­нодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європей­ського Союзу», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 28.10.2004 р. № 126/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного законодавства.

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна ре­гуляторна політика, що має здійснюватися відповідно до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Зазначений закон визначає:

• принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість і врахування громадської думки в процесі прийняття нових, зміни чи скасування чинних актів зако­нодавства/регуляторних актів у сфері господарювання);

• основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проек­тів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів; їх від­криті обговорення; відстеження результативності регуляторних актів; пе­регляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюд­нення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розумін­ня особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регу­ляторного акта);

• систему та повноваження регуляторних органів - Верховної Ради Украї­ни, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної ради України з питань телебачення та радіомов­лення, інших державних органів, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування;

• особливості здійснення регуляторної діяльності: а) щодо положень норма­тивних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо); б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони над­звичайної екологічної ситуації;

• відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності. Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють госпо­дарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:

• виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;

• узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);

• Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбітражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України судової практики ви­дає оглядові та інформаційні листи, а Президія або Пленум Вищого госпо­дарського суду України відповідно до закріплених у статтях 43-44 Закону України «Про судоустрій» повноважень:

а) дає роз'яснення з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого господарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами»); такі роз'яснення враховуються не лише господарськими судами нижчих ланок, а й суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва,іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовчій діяльності);

б) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства;

в) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства.

Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються спірні відносини). Йдеться про рішення ви­щих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яснень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами господарювання у разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять зумовлює підвищення ролі судових рі­шень, які ґрунтуються на таких поняттях.