
- •Миколаївський національний університет
- •І. К. Тахтарова, к. О. Богатирьов, а. О. Захарова, о. А. Телещак
- •Тема 2.1. Звичка і залежність. Медико-біологічні
- •Тема 2.2. Основні токсиканти та ознаки їх
- •Тема 1.1. Сучасні тенденції поширення негативних явищ
- •Тема 1.2. Поняття про захворювання, що передаються статевим шляхом, як про інфекційні
- •Набутий
- •Пасивний
- •Тема 1.3. Віл/снід – реальність нашого часу
- •Епідеміологія віл/сніДу у світі
- •183 1673 36600 52356 91717 Рис. 7. Динаміка поширення віл-інфекції в Україні
- •Р ис. 12. Частота шляхів передачі віл (Миколаївська область)
- •Перебіг віл-інфекції
- •2. Попередження передачі віл через кров:
- •Попередження перинатальної передачі віл від матері до дитини:
- •4. Організація медичної допомоги й соціальної підтримки хворим віл-інфекцією, їх родинам і оточенню.
- •Тема 1.4. Поняття про інші захворювання, що передаються статевим шляхом, їх профілактика в сучасних умовах.
- •1.4.2. Вірусні захворювання,
- •Що передаються статевим шляхом
- •1.4.3. Грибкові, паразитарні та інші захворювання, що передаються статевим шляхом
- •1.4.4. Профілактика захворювань, що передаються статевим шляхом у сучасних умовах
- •Проблемно-пошукові питання
- •Теми для доповідей і рефератів
- •Література
- •2.1. Звичка і залежність. Медико-біологічні та психологічні аспекти залежності
- •Тема 2.2. Основні токсиканти та ознаки їх впливу на організм людини
- •2.2.1. Поняття про токсиканти і токсикоманії
- •2.2.3. Основні чинники молодіжної та підліткової наркотизації
- •Біологічні фактори – обставини, пов'язані з особливостями розвитку і будови організму:
- •Р ис. 38. Препарати опію
- •Макова солома
- •Р ис. 40. Препарати опію
- •Канабіоїди. До канабіоїдів належать марихуана та гашиш – препарати з індійської коноплі (Cannabis savita) (рис. 41).
- •Р ис. 41. Препарати коноплі (канабіоїди)
- •Р ис. 42. Кокаїн
- •Амфетаміни. Амфетамін – хімічне похідне молекули ефедрину. У природі ефедрин міститься в рослині ефедрі.
- •Р ис. 43. Амфетаміни
- •Міфи про наркотики
- •2.2.5. Ознаки вживання|вжиток,використання| наркотиків, наркотичної| залежності
- •2.2.6. Алкоголь як наркотична отрута
- •Під дією алкоголю
- •Соціальні чинники, що визначають виникнення та розвиток пияцтва
- •Міфи про алкоголь
- •2.2.7. Тютюн як наркотична речовина
- •Р ис. 59. Зуби курця
- •Міф 6. Куріння кальяну – безпечний спосіб куріння.
- •Куріть, якщо хочете
- •Часто хворіти
- •Мати захворювання серця
- •Передчасно старіти
- •Втратити дитину під час вагітності
- •Висновки
- •Тема: «Тютюнокуріння як шкідлива звичка і токсикоманія»
- •Проблемно-пошукові питання
- •Теми для доповідей і рефератів
- •Тема: «Основні чинники підліткової та молодіжної наркотизації»
- •План заняття
- •1. Загальна характеристика основних чинників початку наркотизації.
- •2. Загальні ознаки початку вживання неповнолітніми та молоддю наркотичних речовин і токсикантів.
- •Проблемно-пошукові питання
- •Теми для доповідей і рефератів
- •Проблемно-пошукові питання
- •Теми для доповідей і рефератів
- •Підсумкові тестові завдання з курсу
- •15. Які наслідки тютюнокуріння для травної системи ?
- •16. Наскільки серйозні захворювання, що передаються статевим шляхом?
- •17. Як поводити себе при підозрі на зпсш?
- •18. Чи вірно, що гонорея
- •Глосарій
- •Бензпирен – канцероген, що входить до складу смоли тютюнового диму.
- •Трансфузійний шлях зараження – передача збудника інфекції при переливанні крові (віл/снід, генітальний герпес, гепатити в, с, d).
- •Література
- •Додаток а
- •Стаття 131. Неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
- •Стаття 132. Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби
- •Стаття 133. Зараження венеричною хворобою
- •Стаття 306. Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів
- •Стаття 307. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
- •Стаття 308. Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем
- •Стаття 309. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту
- •Стаття 310. Посів або вирощування снотворного маку чи конопель
- •Стаття 311. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів
- •Стаття 312. Викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем
- •Стаття 314. Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
- •Стаття 315. Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
- •Стаття 316. Незаконне публічне вживання наркотичних засобів
- •Стаття 317. Організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
- •Стаття 318. Незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів
- •Стаття 319. Незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин
- •Стаття 320. Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів
- •Стаття 322. Незаконна організація або утримання місць для вживання одурманюючих засобів
- •Стаття 323. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу
- •Стаття 324. Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів
- •Додаток б Виявлення та оцінка статусу куріння
- •Тест Фагерстрема
- •Ступінь залежності оцінюється в балах від 0 до 10:
- •Додаток в
- •Значення відповідей для юнаків
- •Тест для визначення рівня алкоголізації
- •Чи маєте Ви схильність до вживання алкоголю?
- •Опитувальник audit
- •Анкета №2
- •Анкета №3 Питання для вивчення ставлення до куріння
- •Анкета №4 Питання для вивчення стану наркоманій серед школярів
Епідеміологія віл/сніДу у світі
(відповідно до доповіді «Об'єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу», грудень 2006 р.)
2006 рік |
Всього (млн.) |
У тому числі: |
||
дорослих (млн.) |
жінок (млн.) |
дітей віком до 15 років |
||
Кількість людей, які живуть з ВІЛ |
39,5 (34,1-47,1) |
37,2 (32,1-44,5) |
17,7 (15,1-20,9) |
2,3 млн. (1,7-3,5) |
Кількість померлих від СНІДу |
2.9 (2,5-3,5) |
3,8 (3,2-3,0) |
380 тис. (290-500 тис) |
2009 р. – за даними Об'єднаної програми ООН із ВІЛ/СНІДу (UNAIDS) і ВООЗ, за період з 1983 р. до цього часу у світі інфіковано різними шляхами понад 60 млн. людей, 20 млн. з них померло, залишивши більше 14 млн. дітей-сиріт, частина з яких також ВІЛ-позитивні або хворі на СНІД.
Кількість дітей, які живуть із ВІЛ/СНІД, перевищує 2,5 млн.
Щохвилини у світі інфікується 6 людей!
Кожного дня інфікується приблизно 6 тисяч молодих людей віком від 15 до 24 років.
Найбільша проблема СНІДу, як і раніше, існує на Африканському континенті (рис. 5,6): дві третини від загальної кількості ВІЛ-інфікованих живуть у країнах Африки на південь від Сахари. У цьому регіоні від 10 до 20% населення хворі на СНІД.
Рис. 5. Життя зі СНІДом
Рис.6. Діти та ВІЛ/СНІД
Високий ризик зараження серед дівчат-підлітків: в Ефіопії, Танзанії, Замбії та інших країнах на кожного ВІЛ-інфікованого юнака 15-19 років припадає 5-6 інфікованих дівчат того ж віку.
У країнах, найбільш постраждалих від пандемії ВІЛ-інфекції/СНІДу, епідемія перешкоджає економічному зростанню і сприяє збідненню населення.
За прогнозами фахівців, до 2020 р. у 45 країнах світу, найбільш уражених епідемією, від СНІДу передчасно загине майже 70 млн. людей. Таким чином, пандемія ВІЛ-інфекції і СНІДу продовжує залишатися однієї з найбільш згубних епідемій в історії людства.
ВІЛ/СНІД в Україні. Перші випадки ВІЛ-інфекції в Україні були зареєстровані в 1987 році. За цей рік в Україні виявлено 6 ВІЛ-інфікованих громадян України і 75 іноземців, які відповідно до чинного на той час законодавства були депортовані з країни.
До 1994 р. було зареєстровано 183 ВІЛ-інфікованих.
У 1994 р. серед інфікованих ВІЛ уперше були виявлені споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН).
Далі кількість зареєстрованих ВІЛ-позитивних в Україні стала зростати подібно до сніжному кому (рис. 7).
183 1673 36600 52356 91717 Рис. 7. Динаміка поширення віл-інфекції в Україні
(інформаційний бюлетень МОЗ України, Укр. центр СНІДу, Київ, 2009)
На 1 квітня 2009 року в Україні офіційно зареєстровано:
- ВІЛ-інфікованих – 146549 людей (справжню цифру не знає ніхто), з них дітей – 2193;
хворих на СНІД – 28009 чоловік;
померло від СНІДу – 15866 чоловік.
Незважаючи на певні зусилля органів державної влади, неурядових організацій і суспільства в цілому, Україна, на жаль, продовжує посідати одне з провідних місць на Європейському континенті за темпами зростання цієї епідемії.
За темпами розвитку епідемії ВІЛ-інфекції Україна займає І місце в Європі і V – у світі.
В Україні щодня заражаються ВІЛ 49-50 людей, 8 – вмирають від СНІДу. Постійно зростає кількість ВІЛ-інфікованих 15-17 річних підлітків. За прогнозами фахівців, на 2014 рік в Україні слід очікувати від 582000 до 1,4 млн. ВІЛ-інфікованих, з яких приблизно півмільйона людей помре.
Епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні пройшла три стадії (рис. 8).
Перша стадія (1987-1994 рр.) – початкова – характеризувалася поодинокими (спорадичними) випадками реєстрації інфікованих переважно серед людей з високим рівнем ризику інфікування. Масове тестування виявило приблизно 400 випадків інфікування ВІЛ (183 – громадяни України), причому у 2/3 випадків хвороба поширювалася внаслідок гетеросексуальних стосунків. Співвідношення між ВІЛ-позитивними чоловіками та жінками становило 1 : 1. Більш ніж половину інфікувань зареєстровано серед іноземців.
Друга стадія (1995-2004 рр.) – концентрована, або локалізована, – характеризувалася масовим вибухом інфікувань серед споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН). Наприкінці 1994 р. були зареєстровані 2 випадки ВІЛ-інфекції у братів – ін'єкційних споживачів наркотиків, що мешкають у м. Миколаєві; потім виявили ще понад 20 ВІЛ-позитивних осіб, які вживали наркотичні речовини, використовуючи один шприц. На початку 1995 р. виявлені випадки зараження серед споживачів наркотиків у м. Одеса. 1995-1998 рр. – пік підйому епідемії ВІЛ-позитивних споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН), які були зареєстровані в усіх областях, причому їх кількість становила 84% від усіх офіційно зафіксованих випадків ВІЛ-інфекції. Основним шляхом передачі було спільне користування зараженими голками і шприцами. Співвідношення між кількістю інфікованих чоловіків і жінок становило 4 : 2. Приблизно 70% ВІЛ-позитивних СІН мали вік 15-30 років.
На третій стадії (2005 р. – сьогодення) – генералізованій –спостерігається підвищення показників нових випадків ВІЛ-інфекції та поширення епідемії, спричиненої передачею ВІЛ статевим шляхом серед людей, які не вживають наркотики. ВІЛ-інфекція укорінюється серед усіх прошарків населення, й основним шляхом її передачі стає статевий.
Рис. 8. Поширеність ВІЛ-інфекції по регіонах України (за даними офіційної реєстрації 1987-2003 р.)
Понад 99% ВІЛ-інфікованих є громадянами України, більшість із них – СІН та їх сексуальні партнери. Спостерігається і зростання кількості ВІЛ-інфікованих жінок та дітей, народжених ними.
ВІЛ-інфекція найбільше прогресує у великих містах, зосереджених в основному на сході й півдні країни, які є великим транспортним коридором. Також можна припустити, що в Західній Україні частковому стримуванню поширення ВІЛ-інфекції сприяє міцність релігійних традицій.
Миколаївська область (поряд із Донецькою, Дніпропетровською, Одеською) відноситься до регіонів України, де епідемія набула особливо великих масштабів. За інформацією головного лікаря обласного Центру профілактики і лікування ВІЛ/СНІДу, в області щомісяця інфікується понад 150 громадян, 70 з яких – статевим шляхом, 30 чоловік щомісяця вмирає, і переважно це люди молодого репродуктивного віку. Зростання випадків передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом з 3% у 1996 р. до 38,2% – у 2008 р. свідчить про вихід епідемії в широкі шари населення.
За офіційною інформацією, за рівнем поширеності ВІЛ-інфекції/СНІДу Миколаївська область займає четверте місце після Дніпропетровської, Одеської та Донецької областей. Станом на 01.06.09 р. під диспансерним наглядом перебувало 5492 ВІЛ-інфікованих осіб, у тому числі 465 хворих на СНІД. Серед осіб, які перебували на диспансерному обліку, хворі на туберкульоз складали 27,1% (1453 особи). Протягом 5 місяців 2009 р. було взято на облік 555 нових випадків ВІЛ-інфікованості (у 2008 р. – 499 осіб), зокрема 103 дитини, народжених ВІЛ-позитивними жінками (у 2008 р. – 100 осіб).
Епідемія ВІЛ/СНІДу поширюється на всі адміністративні одиниці області (рис. 9).
Рис. 9. Картограма ВІЛ/СНІДу в Миколаївській області
на 2008 р.:
чисельник – абсолютна кількість ВІЛ-інфікованих;
знаменник – абсолютна кількість хворих на СНІД.
Немає жодного району, де б не був зареєстрований хоча б один випадок ВІЛ-інфекції. Однак поширення її серед жителів міст і районів області є нерівномірним. Найгірші показники в Миколаївському, Жовтневому, Вознесенському, Веселинівському районах, у містах Миколаєві та Южноукраїнську. Значно нижчі показники, ніж по області, у Врадіївському, Кривоозерському, Доманівському, Снігурівському та Березнеговатському районах.
Зростає кількість ВІЛ-інфікованих вагітних, а отже, і кількість дітей, народжених ними, теж збільшується. Шлях передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини – один із керованих шляхів, і сьогодні є всі умови для зниження цього показника. Область на 100% забезпечена діагностичними тест-системами, антиретровірусними препаратами для проведення профілактики й адаптованими молочними сумішами для штучного вигодовування дітей. Усе це дозволило знизити рівень вертикальної трансмісії з 16,9% у 2003 р. до 5,3% у 2006 р. і в 2008 – до 5% (по Україні він складає 6%). 133 дитини зі становленим діагнозом перебувають на обліку в СНІД-центрі. Антиретровірусна терапія проводиться 958 хворим, зокрема 91 дитині.
Основні поняття проблеми. «Щоб зрозуміти предмет, треба визначитися термінологічно», – писав Ф. Бекон.
Слід уяснити такі основні поняття проблеми ВІЛ/СНІДу:
ВІЛ – вірус імунодефіциту людини;
ВІЛ-інфекція – смертельне інфекційне захворювання, викликане ВІЛ;
СНІД – синдром – сукупність ознак даного захворювання,
набутого – тобто не уродженого,
імунодефіциту – поразка імунної системи людини, внаслідок чого вона стає нездатною протистояти інфекції, онкозахворюванням.
СНІД (синдром набутого імунодефіциту) – антропонозна інфекційна хвороба, що повільно прогресує, виникає внаслідок зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), характеризується глибоким порушенням клітинного імунітету, внаслідок чого організм стає високосприйнятливим до опортуністичних інфекцій і пухлин, що зрештою призводить до загибелі хворого.
Збудник захворювання. Збудником ВІЛ-інфекції є вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) – один із найдосконаліше вивчених вірусів в історії людства.
В
ірус
імунодефіциту людини належить до групи
лентивірусів
(«повільний
вірус»). Перебіг інфекції, викликаний
цими вірусами, характеризується наявністю
довготривалого періоду між інфікуванням
і появою серйозних симптомів.
Рис. 10. Схема вірусу імунодефіциту
людини
ВІЛ відноситься до родини ретровірусів (Retroviridae), гени яких презентовні молекулами РНК (РНК-вмісний вірус). Тільки ВІЛ та інші ретровіруси, з’явившись усередині клітки, можуть перетворювати свою РНК у ДНК.
СНІД – це перше епідемічне захворювання людини, збудником якого є ретровірус. Це генетично й антигенно неоднорідний вірус, зі значним ступенем мінливості. Зображують його схожим на протичовнову міну. Зрілий віріон ВІЛ – це сферична частка діаметром близько 100 нм, що складається з серцевини й білкової оболонки (рис. 10). На поверхні вірусної часточки розміщуються грибоподібні вирости, що складаються з глікопротеїдів. Основна їх функція – розпізнавання специфічних рецепторів (СД-4) на поверхні Т-лімфоцитів-хелперів організму людини та забезпечення проникнення вірусу в клітину.
Геном ВІЛ містить унікальні ферменти – зворотну транскриптазу, інтегразу й протеазу, що виконують специфічні функції в життєвому циклі вірусу.
Відомі 3 типи вірусу: ВІЛ-1 (викликає захворювання переважно в країнах Північної Африки і Європи), ВІЛ-2 (виділений 1986 р. у хворих на території Західної Африки і дуже схожий на вірус імунодефіциту мавп) і ВІЛ-3 (виділений 1988 р. від хворих СНІДом у Південній Африці).
Особливості ВІЛ:
характеризується високим рівнем мінливості (генетичної та антигенної), що у 30-100 разів вище, ніж у вірусу грипу. У міжнародній базі даних є геноми більш ніж 25000 варіантів ВІЛ-1. Це ускладнює пошук вакцини і ліків;
репродукується тільки в живих клітинах хазяїна;
поза організмом живе кілька хвилин, але в шприці та голці (кров) – до 4-х діб при температурі +22 С.
ВІЛ – малостійкий мікроорганізм, легко гине при обробці 70 спиртом (10 хвилин), 0,5% розчином гідрохлориду натрію, 0,3% розчином перекису водню, 0,5% розчином лізолу, домашніми відбілювальними та дезінфекуючими засобами, ацетоном, ефіром, при нагріванні до +57С упродовж 20 хвилин.
ВІЛ стійкий до висушування й заморожування при температурі – 70С, відносно стійкий до іонізуючої радіації, ультрафіолетового опромінення.
Гіпотези про походження ВІЛ. Щодо походження вірусу імунодефіциту людини в літературі презентовано багато даних, часом суперечних і не завжди повних. Висловлюються різні припущення, до фантастичних, наприклад, що ВІЛ – інопланетний вірус.
Основні гіпотези походження ВІЛ:
1. Гіпотеза про лабораторне походження вірусу, отриманого в 70-ті роки в лабораторіях Пентагона в результаті генно-інженерних маніпуляцій при розробці бактеріологічної зброї та подальшого його «випадкового» витоку під час експериментів. Ця версія не доведена, але і не спростована дотепер.
2. Гіпотеза про зоонозне (від тварин) походження вірусу, що могло бути реалізоване такими шляхами:
ВІЛ виник від вірусу імунодефіциту мавп (ВІМ) на початку ХХ століття або після 1959 р.: люди придбали його під час полювання на шимпанзе чи ж харчуючись їх м’ясом (Бетт Корбер, США);
ВІЛ – результат помилки американських і бельгійських учених, які в 50-х рр. розробляли живу вакцину проти поліомієліту (на основі клітин шимпанзе). Саме після масового щеплення африканцям цієї вакцини почав поширюватися СНІД. Райони вакцинації співпадають із районами, звідки почалося поширення СНІДу (Едвард Хупер, Англія);
ВІЛ у Європі з'явився з вини російського професора Сергія Воронова, який робив пересадку яєчок інфікованих африканських шимпанзе старіючим багатіям з метою їх омолодження (Р. Шорт, Австралія).
3. Гіпотеза про антропогенне походження вірусу в результаті мутацій: ВІЛ існував у людей здавна й еволюціонував разом з ними під час розселення на Землі, дрімав в Африці серед звиклих до нього племен, а потім, зазнавши змін (унаслідок урбанізації, сексуальної революції й ін.), став патогенним (Роберт Гаррі, США).
Резервуар і джерело інфекції. Джерелом ВІЛ-інфекції може бути лише людина – вірусоносій або людина, хвора на СНІД у безсимптомній чи клінічно вираженій стадії захворювання. Період заразності джерела точно не встановлений; вважають, що хворий заразний довічно.
ВІЛ – вірус імунодефіциту людини – може жити і розмножуватися тільки в людському організмі, тому тварини не можуть передавати ВІЛ.
Передача ВІЛ-інфекції. ВІЛ передається типовими для всіх ретровірусів способами, тобто «вертикально» (від матері дитині) і «горизонтально» (парентерально і під час статевих контактів). ВІЛ може утримуватися практично в усіх біологічних рідинах організму. Проте концентрація вірусу в організмі хворого найбільша в крові, спермі, піхвовому секреті, лімфі і грудному молоці, тому заразитися ВІЛ можна такими шляхами (рис. 11):
Кров'яним (ризик зараження – до 90 %):
при переливанні крові зараженого ВІЛ-донора, пересадженні органів і тканин (кісткового мозку, рогівки, нирок й ін.);
при застосуванні спільних забруднених голок і шприців наркоманами;
при використанні спільного інструменту для проколювання вух, пірсингу, татуювання й под.;
при потраплянні крові безпосередньо в крово- або лімфотік людини, а також на ушкоджену шкіру і слизуваті оболонки (що обумовлюється їх всмоктувальною функцією). Якщо кров ВІЛ-інфікованого потрапить на рану з кровотечею іншої людини, зараження, ймовірно, не відбудеться.
Можна припустити, що факторами передачі крові з ВІЛ можуть стати такі предмети, як бритва, ножиці, зубні щітки.
Важливо пам’ятати: через неушкоджену шкіру ВІЛ не проникає!
Перинатально, або вертикально від матері до дитини (ризик зараження – 30%):
від інфікованої матері плоду під час вагітності (трансплацентарним шляхом); як показують дослідження, плід може бути інфікований ВІЛ уже на 8-12 тижні вагітності;
у процесі пологів (через контакт із кров’ю матері) – у більшості випадків;
під час грудного вигодування (через материнське молоко).
Важливо пам’ятати: грудне молоко небезпечне тільки для немовлят – у їхньому шлунку ще не виробляється шлунковий сік, здатний убивати ВІЛ.
3. Статевим шляхом – при незахищеному статевому контакті (анальному, вагінальному, оральному, змішаному). Імовірність зараження – 1-5%.
Н
изький
середньостатистичний ризик зараження
– не привід для заспокоєння, оскільки
інфікування може бути наслідком лише
одного контакту.
Рис. 11. Ступінь ризику передачі ВІЛ
Найбільш ризиковані сексуальні контакти, під час яких можна дуже легко пошкодити тканини статевих органів. Для розуміння терміна «сексуальний контакт» слід пам’ятати, що двоє людей, які вступають у статеві стосунки одне з одним сьогодні, насправді вступають у контакт з усіма партнерами, яких він чи вона мали впродовж останніх 9-10 років. Адже саме протягом такого часу вірус може жити в організмі людини непоміченим, а партнери можуть навіть не знати, що давно заражені.
Захищений статевий акт, при якому відбувся розрив презерватива або була порушена його цілісність, вважається незахищеним. Щоб звести до мінімуму такі випадки, необхідно виконувати правила користування презервативами, а також застосовувати надійні кондоми.
Підвищує ризик зараження при статевому контакті велика кількість статевих партнерів, наявність інших венеричних захворювань із виразками або іншими порушеннями слизових оболонок і шкіри, які справедливо називають «воротами для вірусу».
Імовірність зараження жінки від чоловіка при статевому контакті приблизно втричі вища, ніж чоловіка від жінки, оскільки при незахищеному статевому акті в організм жінки потрапляє сперма з високою концентрацією вірусу на велику площу слизової оболонки піхви, через яку вірус може швидко проникнути в кров.
Епідемія ВІЛ/СНІДу демонструє зміну шляхів передачі збудника. У 1987-1994 рр. головним шляхом передачі були статеві стосунки між партнерами різної статі, а впродовж 1995-1998 рр. – споживання ін’єкційних наркотиків. СІН продовжують бути основним джерелом інфекції, але кількість випадків гетеросексуальної та вертикальної передачі ВІЛ зростає з 1999 р.
Вірус міститься також у сечі, слині, сльозах, гної, поті, спинномозковій рідині інфікованих людей, але в невеликих концентраціях. Тому перераховані вище біологічні рідини практично безпечні!
Винятком є вологі поцілунки («сексуальні») та поцілунки з укусами, під час яких можливий контакт язика, ясен, слизових оболонок з неглибокими тріщинами та появою крові. Тому теоретично при таких поцілунках можна заразитися вірусом імунодефіциту, особливо якщо цілуватися часто, подовгу і з усіма підряд. Але при «сухих» поцілунках, товариських – у щоку, джентльменських – у пальці або кисть дами, батьківських і под. передача ВІЛ практично виключається.
Що стосується трансмісійного шляху передачі (передача ВІЛ кліщами, комарами, вошами, клопами та ін.), то роль комах як передавачів вірусу не підтверджується. Це пояснюється біологічними особливостями вірусу, його нездатністю до розмноження в організмі комах, швидкою втратою агресивних якостей, а також особливостями комах.
ВІЛ не передається побутовим шляхом:
при рукостисканнях;
при обіймах;
через посуд;
через харчові продукти;
через предмети туалету;
через натільну і постільну білизну, одяг ВІЛ-інфікованого;
через гроші;
через воду, іграшки, предмети шкільного призначення;
через дверні ручки, поручні в транспорті, спортивне знаряддя;
через дотик до тіла померлих від СНІДу;
через випороження і блювотні маси, що не мають домішок крові.
Відсутня інформація про можливість вірусу передаватися повітряно-краплинним шляхом. Серед тих, хто доглядав за хворими СНІДом, навіть тоді, коли вони не знали про його заразність, випадків зараження не було.
Відвідування громадських місць із масовим скупченням людей, серед яких можуть бути хворі на СНІД або заражені вірусом імунодефіциту, не становить жодної небезпеки в плані поширення цієї інфекції. У багатотисячній юрбі на демонстрації або мітингу, при відвідуванні театру чи кіно, читанні бібліотечної книги або розмові службовим телефоном заразитися СНІДом неможливо.
Без будь-яких побоювань можна користуватися суспільним транспортом (метро, автобус, трамвай і т.сн., навіть у «годину пік»), плавати в басейні (при потраплянні у воду рідини, що містить ВІЛ, вірус загине; до того ж знов-таки слід пам’ятати, що неушкоджена шкіра є надійним бар'єром для вірусу), займатися в спортивному залі, відвідувати суспільні туалети, стригтися в перукарні. Без тривоги про СНІД можна займати номер у готелі, якщо навіть у ньому раніше мешкала хвора людина, і жити на турбазі, половина мешканців якої чхають чи кашляють. У таких побутових умовах можна заразитися грипом або гострими респіраторними захворюваннями, у крайньому випадку – кіром чи «свинкою» (якщо не хворіли цими інфекціями в дитинстві і не були вакциновані), але ніяк не ВІЛ-інфекцією.
Таким чином, шляхи передачі ВІЛ добре вивчені: при незахищеному статевому контакті, ін’єкціях спільним інструментарієм, від матері до дитини при вагітності, пологах або годуванні грудним молоком. Інших шляхів передачі ВІЛ не існує. У всіх ситуаціях, що зумовлюють будь-який ризик передачі ВІЛ, кожна людина здатна захистити себе і близьких.
Групи ризику. На початку епідемії вважалося, що захворювання стосується певних груп населення: гомосексуалістів, наркоманів, жінок секс-бізнесу, хворих гемофілією (через необхідність переливання крові) і лікарів (ступінь ризику – 0,2%). Зменшення відсотків ін'єкційних наркоманів серед ВІЛ-інфікованих і зростання кількості випадків зараження статевим шляхом указує на перехід у генералізовану стадію розвитку епідемії в Україні та м. Миколаєві (рис. 12), коли ВІЛ-інфекція закорінюється серед усіх прошарків населення.
Тепер до групи ризику входимо всі ми, особливо молодь. Ризик – поняття універсальне: заразитися може кожен!
Тому на сьогоднішній день поняття «групи ризику» не існує: воно давно відкинуте антиснідівським співтовариством, оскільки сприяє соціальній дискримінації і створює відчуття помилкової захищеності в тих, хто не відносить себе до «групи ризику».