1.4.2. Вірусні захворювання,
Що передаються статевим шляхом
Гепатит В. Це захворювання, можливо, – не менш важлива, ніж СНІД, проблема нового сторіччя. Хвороба широко розповсюджена. Згідно з оцінками спеціалістів, у світі нараховується понад 200 млн. носіїв вірусу В. В Україні щорічно реєструють 10-12 тис. випадків його, але істинний рівень захворюваності в 5-6 разів вище, оскільки деякі хворі залишаються невиявленими. Гепатит В поширений, головним чином, серед людей 15-29 років (понад 70%).
Збудник захворювання – вірус, відомий як HBV (Hepatitis B Virus). Вірусу властива надзвичайно висока агресивність і стійкість до різноманітних чинників. Так, спирт не вбиває вірус, а при кип'ятінні (наприклад, білизни) гине лише через 45 хвилин. Його активність у сироватці крові при температурі +30-32°С зберігається впродовж 6 місяців. Місце розмноження вірусу – ядро та цитоплазма клітин печінки, ушкодження яких призводить до різких порушень функцій цього органу.
Джерело інфекції – хвора людина або носій вірусу гепатиту В. Найбільш небезпечним для передачі збудника є хворий в інкубаційному періоді та в перші 2-3 тижні з моменту прояву захворювання.
Передається:
парентерально – з кров’ю хворої людини або носія
при переливанні крові. Для зараження людини необхідна дуже невелика кількість сироватки, що містить вірус, – усього 0,0000001 мл. Це в 1000 разів менше, ніж треба для зараження ВІЛ;
під час використання нестерильного медичного інструментарію;
при стоматологічних, хірургічних та гінекологічних оперативних втручаннях;
при проведенні манікюру, педікюру, татуажу, при проколювані вух;
при введенні наркотиків нестерильними шприцами (22,8% хворих заражаються таким шляхом);
- контактним шляхом – при потраплянні крові хворого на шкіру і слизові оболонки іншої людини, що містять мікротравми (через бритву і зубну щітку, якщо на них є кров хворого та ін.);
(Вірус не передається через неушкоджену шкіру.)
статевим шляхом (20,9% випадків) – через сперму, вагінальні виділення, слину;
внутрішньоутробно – від інфікованої матері плоду.
Можливе зараження новонародженого від інфікованої матері під час пологів та годування груддьми.
Перебіг захворювання. Розрізняють декілька періодів:
Інкубаційний – як правило, 2-3 місяці (але може бути до 200 днів).
Продромальний (дожовтушний) – починається поступово (часто хворі не можуть назвати дати початку захворювання): з'являється слабкість, швидка втомлюваність, нудота, підвищується температура тіла, приєднується головний біль, ломота в суглобах, біль у правому підребір'ї, зникає апетит, інколи спостерігаються катаральні явища (хвороба «одягає маску ГРЗ»). Це триває 2-5 днів (інколи – 10-14) і в деяких випадках залишається без уваги з боку хворого.
Жовтушний – жовтіють шкіра та склери (рис. 32), сеча набуває кольору темного пива, кал знебарвлюється, з’являється свербіж шкіри, погіршується загальний стан хворого. Тривалість цього періоду – від 2-3 тижнів до 2-3 місяців.
Рис. 32. Жовтяниця при гепатиті В
Однак у половині випадків основна ознака захворювання – жовтяниця – відсутня і гепатит розвивається практично безсимптомно. Діагностувати такі форми без спеціальних лабораторних досліджень складно, тому вони часто залишаються нерозпізнаними.
Наслідки захворювання:
одужання (повне або неповне);
вірусоносійство на все життя (спостерігається в 1-2% випадків, часто при відсутності відповідного лікування);
перехід у хронічну форму (10-15%);
сприяє розвитку цирозу (35-40%) та раку печінки.
Профілактика. Гепатит В – єдине ЗПСШ, щодо якого можливе створення штучного імунітету шляхом уведення вакцини (є вакцини російського та бельгійського виробництва) – специфічна профілактика. Починаючи з 1996 р., в Україні проводиться планова активна імунізація проти гепатиту В за календарем щеплень.
Неспецифічна профілактика гепатиту В аналогічна профілактиці ВІЛ/СНІДу.
Гепатити С, D. «Ласкавим» убивцею називають гепатит С, відкритий лише в 1989 р., за «тихий» перебіг хвороби без будь-яких симптомів.
Вірус гепатиту С передається переважно через кров і, значно рідше, при статевому контакті.
Перебіг захворювання набагато легший, ніж при гепатиті В, але в половини інфікованих закінчується тяжкими хронічними захворюваннями печінки, які у 35% випадків призводять до раку печінки.
Гепатит D «ходить у парі» з гепатитом В. Спостерігається у 8 з 10 тяжких форм гепатиту, у 7 з 10 випадків хронічного гепатиту.
Зараження і профілактика гепатитів D і С подібні до гепатиту В, але специфічної профілактики при цих видах гепатиту не існує.
Генітальний (статевий) герпес. Це серйозне захворювання, щопротікає приступоподібно. Назву «герпес» ввели давньогрецькі лікарі, утворивши його від слова «повзати», що відповідає характеру розповсюдження – розповзання висипів на шкірі. Термін «генітальний герпес» виник на початку ХХ століття. У наші дні можна говорити про епідемію цього захворювання. Вчені вважають, що серед представників європеоїдної раси кожен п’ятий інфікований вірусом герпесу ІІ типу. У жінок хвороба зустрічається приблизно в п’ять разів частіше, ніж у чоловіків.
Збудник – вірус герпесу (Herpesvirus hominis – HVH), відкритий на початку 60-х років ХХ сторіччя (рис. 33). Існує 2 типи вірусу, різні за антигенними та біологічними властивостями: вірус І типу (HVH-1) зазвичай уражає шкіру і слизові оболонки ротової порожнини, очей, а вірус ІІ типу (HVH-2) – статеві органи. Сьогодні цієї різниці практично не існує.
Рис. 33. Вірус герпесу (електронна мікроскопія)
Джерело інфекції – хвора людина або вірусоносій.
Передача вірусу здійснюється шляхами:
контактним (статевим);
трансфузійним (під час переливання крові);
трансплацентарним (рис. 34).
У більшості випадків люди інфікуються в період найбільшої статевої активності: у віці 17-29 років.
Клінічні прояви: інкубаційний період при первинному зараженні триває від 3 до 10 (14) днів, після чого на шкірі і слизових оболонках статевих органів з'являється свербіж, біль, поколювання, печія, потім – скупчення дрібних болісних пухирців, що через декілька днів лопаються, залишаючи невеличкі виразки, інколи вкриті кіркою. Ранки загоюються на VІI-VIII день (іноді – наприкінці ІІІ тижня). Може спостерігатися збільшення та болісність пахвових лімфовузлів, підвищення температури тіла, головний біль, часте та болісне сечовиділення, запалення простати (простатит).
Рис. 34. Ознаки герпесу у новонародженого
Генітальний герпес – хронічне захворювання, при якому вірус зберігається в організмі людини довічно. Хвороба частіше носить приступоподібний рецидивний характер: після загоєння виразок починається період так званого вдаваного благополуччя, який через певний відрізок часу (декілька тижнів або років!) змінюється новим загостренням. Це пов'язано з довічним носійством збудника в організмі, з тим, що вірус проникає в клітини нервової системи, «дрімає» і при знижені імунітету (при фізичних та емоціональних навантаженнях, переохолодженні, перегріванні, інсоляції, виникненні стресової ситуації, прийомі антибіотиків, гормональних препаратів, інтоксикаціях, зокрема й алкогольній та ін.), а також при певних зовнішніх умовах (наприклад, тісні колготи, нейлонова білизна, вузькі та тісні джинси) по нервових волокнах переміщується в різні відділи чоловічих та жіночих геніталій. Іноді загострення хвороби є наслідком інфікування іншим збудником і зниження опірності організму, а в жінок вони можуть бути пов’язані з фазами менструального циклу.
У 70% випадків можуть спостерігатися й атипові форми захворювання, безсимптомний перебіг. Однак людина з такою атиповою формою, навіть не підозрюючи цього, є джерелом інфекції для статевих партнерів.
На даному етапі розвитку медичної науки повне одужання від герпесу неможливе!
Небезпека герпесу. Герпес може
провокувати рак шийки матки і простати;
викликати переривання вагітності (спонтанні аборти та передчасні пологи), внутрішньоутробну загибель плоду (більш ніж у 50% випадків);
сприяти розвитку вроджених вад, тяжких уражень очей та нервової система дитини (якщо герпес геніталій діагностується у вагітної жінки на пізніх стадіях вагітності, їй для захисту дитини проводять кесарів розтин);
викликати безпліддя у жінок та чоловіків;
призвести до психічних розладів і в деяких випадках – до суїциду, оскільки хворі відчувають сильні фізичні і психічні страждання, відчуття ущербності.
Гострокінцеві кондиломи (або венеричні бородавки). Це вірусне ЗПСШ за останні роки стало зустрічатися вдвічі частіше як у чоловіків, так і в жінок.
Інфікування статевих шляхів відбувається при перших контактах з хворим або вірусоносієм. Мікротравма (ссадна, тріщина) на шкірі і слизових оболонках є обов’язковою умовою для розвитку захворювання.
Через 1-2 місяці після зараження (інкубаційний період) на статевих органах, у піхві, шийці матки, уретрі з'являються спочатку дрібненькі плямки, що, збільшуючись, перетворюються в нарости рожевого кольору, за зовнішнім виглядом нагадуючи цвітнуу капусту. Супроводжуються виділеннями з неприємним запахом або кровотечею із сечівника чоловіків та із статевих органів у жінок. Кондиломи сприяють деформації статевих органів та родових шляхів, можуть призвести до раку шийки матки.