Тема 1.2. Поняття про захворювання, що передаються статевим шляхом, як про інфекційні
Інфекційні захворювання (лат. Infectio – «заражати») – це велика група захворювань, що викликаються хвороботворними мікроорганізмами та передаються здоровим людям від хворих людей або тварин.
Основні відмінності інфекційних захворювань:
наявність специфічного збудника;
заразність (здатність передачі збудника);
можливість масового поширення;
здатність створювати імунітет після захворювання (окрім ЗПСШ).
Сьогодні статевим шляхом можуть передаватися понад 20 мікроорганізмів, що викликають відповідні захворювання в людини.
Залежно від виду збудника можна виділити такі групи захворювань, що передаються статевим шляхом:
бактеріальні ЗПСШ, збудниками яких є бактерії (від грец. «bacteria» – паличка). Це:
сифіліс (збудник – бліда спірохета);
гонорея (збудник – гонокок);
хламидіоз (збудник – хламидія);
гарднерелез (збудник – гарднерела);
мікоплазмоз (збудник – мікоплазма, найдрібніша з бактерій);
вірусні ЗПСШ, викликані вірусами, що є абсолютними паразитами й розмножуються винятково в клітинах хазяїна, маючи дуже високу заразність. Це:
ВІЛ/СНІД;
генітальний герпес (герпес статевих органів);
гострі кондиломи (венеричні бородавки);
цитомегаловірусна інфекція;
гепатити В, С, D;
ЗПСШ, викликані найпростішими мікроорганізмами, що є, по суті, одноклітинними тваринами:
трихоманоз;
грибкові захворювання:
кандидоз (або молочниця), викликаний патогенними дріжджовими грибками;
паразитарні ЗПСШ. Це:
короста (збудник – коростяний кліщ);
лобкова вошивість (збудник – лобкова воша).
Процес поширення інфекційного захворювання (зокрема і ЗПСШ) у будь-якому людському колективі називається епідемічним процесом (епідпроцес). Останній можливий тільки за наявності трьох його ланок:
І ланка – джерело інфекції (резервуар, місце перебування й розмноження збудника). Ним може бути
хвора людина;
бактеріоносій;
хвора тварина (тільки не при ЗПСШ).
За характером джерел інфекції всі інфекційні захворювання поділяються на три групи:
антропонози (єдине джерело інфекції – людина);
(Усі ЗПСШ – антропонози),
антропозоонози (джерело – тварина і людина );
зоонози (основне джерело – тварина, і хворіють тільки тварини).
ІІ ланка – механізм передачі інфекції – багатоступінчастий процес, у результаті якого збудник переміщується із зараженого організму до того, що приймає (сприйнятливого організму).
Розрізняють механізми передачі інфекції:
повітряно-краплинний (аерогенний );
фекально-оральний;
контактний;
кров'яний (трансмісивний).
Для всіх ЗПСШ характерний контактний механізм передачі і (в деяких випадках) кров'яний (ВІЛ/ СНІД, гепатити В, С, D).
У здійсненні деяких механізмів передачі беруть участь фактори передачі – елементи зовнішнього середовища, що забезпечують перехід збудника з одного організму до іншого. Так, факторами передачі ВІЛ/СНІДу можуть бути шприці, забруднені зараженою кров'ю (у шприцевих наркоманів), заражені медичні інструменти, засоби для проколювання вух, татуювань та ін.; факторами передачі сифілісу є загальний посуд, зубна щітка (за наявності специфічних змін у ротовій порожнині), інші предмети особистої гігієни, факторами передачі лобкової вошивості – постільна білизна.
В залежності від факторів передачі розрізняють такі шляхи поширення інфекції:
статевий;
побутовий;
кров'яний;
трансплацентарний та ін.
ІІІ ланка – організм, що сприймає. Людина сприйнятлива до всіх ЗПСШ, оскільки в неї відсутній уроджений видовий імунітет до цих захворювань.
Епідемічний процес може проявлятися в таких формах:
спорадична захворюваність – поодинокі випадки захворювання;
епідемія – масові захворювання, що в 5-10 разів перевищують звичайну захворюваність, із наростанням числа хворих та охопленням значної території;
пандемія – масове (всенародне) захворювання з охопленням територій декількох країн та континентів.
При проникненні збудника в організм, що сприймає, розвивається інфекційний процес – це процес взаємодії макро- і мікроорганізмів, що розвивається в певній послідовності і включає складний комплекс змін в організмі.
Упродовж інфекційного процесу розрізняють декілька періодів:
Інкубаційний (прихований) – триває від моменту вторгнення збудника в організм людини до прояву перших ознак захворювання. У цей період відбувається розмноження і нагромадження в організмі збудників та їх токсинів. Тривалість інкубаційного періоду при різних захворюваннях різна (при гонореї – 5-7 днів, при ВІЛ-інфекції – 6-8 тижнів);
Продромальний (період провісників) – це період з моменту появи перших ознак захворювання до розпалу хвороби; може характеризуватися загальними неспецифічними ознаками захворювання – підвищенням температури, слабкістю, головним болем і под.; при деяких захворюваннях цей період відсутній;
Період розпалу – основний період появи специфічних для даного захворювання ознак;
Наслідки захворювання
одужання повне (при гонореї, трихомонозі, первинному сифілісі за умови вчасно розпочатого лікування);
одужання неповне (може бути при гепатиті В, С);
перехід гострого захворювання в хронічне;
ускладнення (чим особливо небезпечні ЗПСШ);
смерть (СНІД).
Деякі інфекційні захворювання, зокрема і ЗПСШ, мають особливу динаміку розвитку (наприклад, сифіліс, ВІЛ-інфекція).
Для планування і проведення практичних заходів щодо боротьби з інфекційними захворюваннями, в тому числі і з ЗПСШ, винятково важливе значення має наступне положення: відсутність хоча б однієї (будь-якої) ланки епідемічного процесу веде до розриву ланцюга епідемічного процесу і припиненню подальшого поширення відповідного захворювання. Тому можна виділити три основні напрямки боротьби з інфекційними захворюваннями:
знешкодження джерела інфекції (виявити, ізолювати, лікувати);
переривання шляхів передачі інфекції (наприклад, для переривання статевого шляху передачі ЗПСШ необхідне використання презерватива, виключення статевих контактів тощо);
підвищення несприйнятливості організму до інфекції (тобто підвищення імунітету).
Імунітет (лат. «immunitas» – звільнення від данини, позбавлення від чогось), а, стосовно до інфекційних захворювань, – це стан неспецифічної і специфічної несприйнятливості організму до впливу заразного початку.
Усі чужорідні для даного організму речовини (мікроби, віруси й ін.), що потрапляють до організму ззовні і здатні викликати імунну відповідь, прийнято називати антигенами. Саме вплив антигенів обумовлює, при їхньому вторгненні у внутрішнє середовище організму, утворення специфічних клітин і білкових структур, яких називають антитілами. Антитіла здійснюють елімінацію, тобто видалення з організму усього чужого.
Імунна реакція організму – це реакція-відповідь особливих клітин – лімфоцитів. Лімфоцити складають приблизно 1% маси тіла, знаходяться не тільки в білій крові, але й у тканинній рідині – лімфі. Родоначальники клітин імунної системи – незрілі клітини червоного кісткового мозку, що, дозріваючи, перетворюються у Т-лімфоцити або В-лімфоцити.
Т-лімфоцити формуються під впливом гормонів в основному органі імунної системи – тимусі (вилочковій залозі), розташованому за рукояткою грудини в грудній порожнині.
Популяція Т-лімфоцитів містить такі різновиди:
Т-лімфоцити – хелпери (відіграють посилювальну роль у реакціях клітинного типу, допомагають розпізнаванню антигенів та ін.);
Т-лімфоцити – кілери (руйнують усі чужі частки, що надійшли в організм);
Т-лімфоцити – супресори (придушують Т-хелпери, В-клітини).
Т-лімфоцити забезпечують клітинний імунітет до вірусних, грибкових, пухлинних процесів.
У реакціях клітинного імунітету беруть участь і макрофаги – клітини, здатні до фагоцитозу.
В-лімфоцити формуються в червоному кістковому мозку, лімфатичних вузлах, селезінці; забезпечують гуморальний (рідинний) імунітет, пов'язаний з утворенням антитіл (імуноглобулінів).
У такий спосіб, існують три основні функції імунітету.
Перша функція проявляється у здатності розпізнавати будь-які чужорідні клітини, що потрапили у внутрішнє середовище організму, і відторгати їх. Друга – полягає у здатності відторгати чужорідні клітини, що виникли в самому організмі внаслідок мутацій; третя – обумовлена наявністю імунологічної пам'яті. Клітини імунної системи при контакті з чужорідним антигеном запам'ятовують його і при повторній зустрічі дають більш сильну реакцію. Ця пам'ять «закріплюється» на роки, нерідко – на все життя.
Імунітет різноманітний за своїм походженням, проявом, механізмом. Розрізняють види імунітету (рис.1):
Вроджений (спадковий), конституційний імунітет, що забезпечує генетично зумовлену стійкість до збудників ряду захворювань у певного виду організмів і тому називається також видовим. Такий імунітет спостерігається у тварин до ЗПСШ.
Набутий – набувається організмом упродовж індивідуального життя або внаслідок перенесеного захворювання (природно придбаний імунітет) чи за допомогою вакцинації (штучно придбаний імунітет).
Природний імунітет може бути активним (створюється після перенесеного інфекційного захворювання, але не після ЗПСШ, після ЗПСШ імунітет не виникає) і пасивним (наприклад, імунітет немовляти у перші 3-6 місяців за рахунок передачі антитіл проти збудників дифтерії, скарлатини та ін. дитині від матері).
