Р ис. 43. Амфетаміни

• «Екстазі» («Адам», «Ешка», «Ікс», «Диск», «Бублик») – сленгове позначення хімічної сполуки 3,4-метілендіоксі-метамфетаміна (MDMA) – одна з найпопулярніших у світі група синтетичних препаратів на основі амфетамінів; має форму білих, коричневих, рожевих, жовтих і різнобарвних таблеток, часто з малюнками, або капсул; призначена для перорального застосування в специфічних обставинах дискотеки («клубної» тусовки).

Реакція на перший прийом амфетаміну може бути різною – від гострого бажання повторити його вживання до отруєння з наявністю вкрай негативних відчуттів.

Основні ознаки вживання амфетамінів:

• підвищена рухова активність (суперактивність), діяльність набирає непродуктивного та одноманітного характеру;

• балакучість, веселість, захват, любов до всіх і всього, щира радість, ейфорія;

• відсутнє почуття голоду;

• усувається відчуття втоми і сонливості, порушується режим сну і діяльності;

• з'являється сильна сексуальна активність;

• температура тіла зростає;

• кров'яний тиск підвищується, пульс прискорюється;

• зіниці розширюються;

• тимчасово, але помітно підвищується розумова працездатність (особливо при прийомі «екстазі») – збільшується обсяг уваги, здатність до запам'ятовування, швидкість оброблення інформації, навіть підвищується IQ.

Дія наркотику триває 2-12 годин (залежно від типу речовини), а потім настає стан, що характеризується глибоким сумом, зневірою, пригніченістю, спустошеністю, погіршенням працездатності. Це пояснюється тим, що амфетаміни прискорюють хімічні реакції в організмі, стимулюють виділення серотоніну, що, у свою чергу, впливає на енергетичну систему людини – веде до посиленого використання і виснаження енергоресурсів. Якщо амфетамін припиняє діяти, різко зменшується виділення серотоніну, і людина відчуває втому, впадає в депресію. Щоб прийти до норми, людині необхідно повторно вжити стимулятор, що може призвести до психологічної залежності.

Тривале вживання потребує постійного збільшення дози наркотику.

Амфетамінова наркоманія має характер «запойної», або «сесійної», — періоди «запою» (коли відмовитися від уживання наркотику вже важко) змінюються на «холодні» періоди, тривалість яких із часом скорочується.

Формується психічна і фізична залежність (фізична виражена значно менше).

Стан абстиненції характеризується дуже сильними депресивними і дисфоричними розладами. З'являється підвищена сонливість, загострюються запальність, злобність, агресивність; із часом виникають безпричинні тривожність та підозрілість. Можливі спроби суїциду.

Наслідки тривалого вживання амфетамінів:

• нервове виснаження;

• незворотні зміни головного мозку;

• ураження серцево-судинної системи та всіх внутрішніх органів;

• великий ризик зараження СНІДом та гепатитом унаслідок використання спільних шприців та значно частішим (порівняно з опіатами) уживанням наркотику під час «запою»;

• ураження печінки через низьку якість наркотику: в ньому залишаються йод, марганцівка та червоний фосфор, використовувані для виготовлення наркотику;

• значне зниження імунітету і, як наслідок, схильність до інфекційних захворювань;

• дуже велика небезпека передозування з тяжкими наслідками, до смерті.

Варто окремо зупинитися на ефектах від «екстазі» – «таблеток радості», «наркотику любові», як іноді називають цей препарат, що користується величезною популярністю серед молоді.

У 30-80-х рр. XX ст. «екстазі» широко використовувався в медицині для лікування депресивних станів (у США, Швеції, Великій Британії). Але незабаром виявили його властивість викликати звикання та здійснювати руйнівний вплив на функції центральної нервової системи, і медичне застосування його було припинене. З 1985 р. «екстазі» знаходиться в списку заборонених до застосування препаратів.

«Екстазі» притаманний виражений галюциногенний ефект, що відрізняє його від інших похідних амфетаміну.

Навіть звичайна доза «екстазі» іноді може стати причиною незворотних змін в організмі людини, привести до сильного зневоднення, порушення серцевого ритму і раптової смерті від гострої серцевої недостатності (особливо при наявності нерозпізнаних медиками вад серця та ін.).

Передозування «екстазі» завжди небезпечне: температура тіла зростає до 40-42ºС, підвищується артеріальний тиск, з'являються слабкість, відчуття тривоги аж до виникнення приступів паніки. Можлива втрата свідомості, параліч серцевого м'яза і смерть.

Перші ознаки хронічного впливу виявляються, як правило, вже через декілька місяців:

• фізичне і нервове виснаження, ресурси організму швидко вичерпуються;

• швидке виникнення психічної залежності (без препарату людина не здатна до продуктивної діяльності); з часом спонукання за допомогою «екстазі» вже потрібне для виконання будь-якої діяльності;

• порушення пам'яті і руйнування інтелекту. Дослідження голландських вчених показали, що мозок жінок, які приймали «екстазі», втрачає значно більше клітин, ніж мозок чоловіків. Причина – жіночий гормон естроген у комбінації з «екстазі» викликає ряд метаболічних електролітних порушень;

• можуть бути крововиливи в мозок (інсульт), набряк мозку;

• препарат негативно впливає на генетичний код і майбутнє потомство (особливо при прийомі його під час вагітності): виявляють уроджені дефекти, насамперед, серцево-судинної й скелетно-м'язової систем;

• порушення біоритмів сну і неспання, безсоння (інсомнія);

• психічні захворювання з галюцинаціями, маренням, страхами; психози, дуже схожі на шизофренію; тяжкі депресії, що призводять до самогубства (за статистикою, 12% споживачів «екстазі» закінчують життя самогубством);

• гормональні розлади;

• розлади сексуальної функції;

• ураження, дистрофія печінки;

• судоми, нервове тремтіння, мимовільне стискання зубів;

• порушення згортання крові;

• грубі порушення обміну речовин;

• хронічна ниркова недостатність.

Галюциногени. Наркотичні речовини цієї групи здатні змінити сприйняття і свідомість людини досить незвично – викликати галюцинації, тобто сприйняття людиною об'єктів, відсутніх у даний час в оточуючому її середовищі. Багато галюциногенів міститься в рослинах (що з найдавніших часів люди використовували в релігійних ситуаціях), деякі синтезовані в хімічних лабораторіях і стали використовуватися в містичних ритуалах новітнього часу.

До групи галюциногенів належать такі речовини:

• ЛСД («марки», «кислота») – діетиламід лізергинової кислоти – синтетичний наркотик. Порошок білого кольору або прозора рідина, без запаху. ЛСД може бути у вигляді кубиків цукру, смужок желатину, капсул або пігулок, але найбільш ходовими є так звані промокашки, або марки (рис. 44). Це шматочки їстівного паперу, розміром в один квадратний сантиметр, на які нанесений розчин ЛСД: застосовується шляхом прикріплення до піднебіння;

Рис. 44. ЛСД

• псилоцин та псилоцибін містяться в грибах роду Psilotsibum («магічні гриби»). Ці гриби (рис. 45) доступні тільки наприкінці літа, схожі на маленькі коричневі поганки, але їх капелюшок має фіолетовий відтінок. Вживають ці гриби смаженими, вареними і сирими. Найбільш популярні псилоцибінові гриби у підлітків. Головна небезпека цього наркотику – його доступність;

.

Рис. 45. «Магічні гриби»

• мескалін міститься в одному з сортів мексиканського кактусу (рис. 46), за ефектами практично не відрізняється від ЛСД.

Рис. 46. Lophophora williamsii – кактус, що містить мескалін

Мотиви до вживання галюциногенів – цікавість і данина моді, надалі – інтерес до незвичайного психічного стану, що виникає на тлі вживання «магічних грибів». Споживачі цих грибів найчастіше обґрунтовують причини їх прийому наявністю «сірого» життя і прагненням отримати незвичайні, вигадливі відчуття.

ЛСД ­– найсильніший серед відомих галюциногенних препаратів. Навіть незначні дози ЛСД здатні викликати психічні порушення.

Фізичні симптоми при прийомі ЛСД виявляються практично завжди:

• прискорення пульсу, підвищення (іноді зниження) АТ;

• розширення зіниць, труднощі фокусування погляду на окремих предметах;

• слинотеча (іноді – сухість у роті), сльозотеча;

• посиніння рук і ніг, тремтіння рук, озноб за рахунок скорочення периферичних артерій та ін.

Психічні симптоми передують фізичним (цей процес споживачі ЛСД називають «трипами», тобто «подорожами»):

• виникає почуття ейфорії;

• з'являються зорові й слухові галюцинації, людина «потрапляє» у світ дуже яскравих фарб, заплутаних думок та образів, починає бачити музику, чути фото, відчуває пахощі кольорів і т. п.;

• час і простір переживаються по-іншому;

• предмети збільшуються або зменшуються, витягуються, сплющуються, здаються наближеними або віддаленими, змінюється їхнє співвідношення;

• порушення відчуття свого тіла та координації рухів;

• повністю втрачається самоконтроль.

Характер впливу галюциногену залежить від настрою людини та обставин і може викликати в неї різні стани: від захвату й ейфорії до сильної тривоги, відчуття жаху і панічного остраху навколишнього оточення.

Серед молоді поширена хибна думка, що галюциногени безпечні, адже їх уживання не призводить до виникнення класичної форми абстиненції. Але вживання цих наркотиків викликає незворотні зміни в структурах головного мозку, внаслідок чого виникають психічні розлади різного ступеня тяжкості, аж до повного розпаду особистості навіть при одноразовому прийомі ЛСД. Психічні порушення при цьому тотожні симптомам шизофренії.

Барбітурати. Барбітурати (похідні барбітурової кислоти) ввійшли до медичної практики на початку ХХ століття. Вони відносяться до речовин, що пригнічують нервову систему (в першу чергу вражають центри головного мозку, відповідальні за свідомість і розумову діяльність). Застосовуються як заспокійливий, снодійний та знеболювальний засіб. У медицині найчастіше використовуються такі барбітурати, як барбітал, барбаміл, фенобарбітал (люмінал) та етамінал-натрій, що в останні роки стали предметом підвищеного інтересу токсикоманів (рис. 47).

Рис. 47. Барбітурати

Доза медикаментів, яку приймають токсикомани, як правило, перевищує терапевтичну. Прийом снодійних найчастіше відбувається в денний час – це свідчить про розвиток токсикоманічної прихильності. Зловживання снодійними часто спостерігається в алкоголіків, морфіністів та інших наркоманів. Однак пристрасть до них може виникнути і в людей зі стійкими порушеннями сну, які змушені тривалий час приймати снодійні засоби.

Отже, барбітурати виявилися не менш небезпечними наркотиками, ніж опій.

При прийомі наркотичної дози снодійного пацієнти справляють враження людей, у стані алкогольного сп'яніння різного ступеня (але без запаху алкоголю).

При вживанні барбітуратів після короткочасного (тривалістю 1-2 хвилини) стану розслаблення й приємної млості настає фаза збудження, характеризована різким зниженням самоконтролю й руховою розкутістю. Людина нібито втрачає орієнтацію, починає хаотично рухатися, прагне до дій, хоча сама не розуміє, до яких. Увага нестійка, людина легко відволікається. Настрій також непередбачуваний: безпричинна веселість, блюзнірство раптом змінюються хворобливим маренням про те, що навколишні щось задумали проти людини, що на неї хтось таємничим чином впливає (наприклад, за допомогою телепатії, гіпнозу, лазерних променів), що її переслідують, хочуть убити. Згадані порушення в сприйнятті реальності, швидка, неконтрольована й нічим не мотивована зміна настрою призводить до конфліктів між членами компанії, які перебувають у стані сп'яніння, або до агресивних дій, жорстокості щодо людей, котрі випадково опинилися поруч. Така дія барбітуратів відома й самим наркоманам, які назвали ці лікарські препарати «скаженими пігулками».

При щоденному використанні барбітуратів залежність формується вже через 2 тижні від початку прийому.

У період абстиненції переважає злобно-тужливий настрій, похмурість, пригніченість, дратівливість і тривожність. У важких випадках можуть виникнути психози, епілептичні приступи.

Інгалянти (токсикоманічні речовини). До цієї групи інтоксикантів відносять інгаляційні анестетики (діетиловий ефір, хлороформ тощо), засоби побутової хімії та деякі технічні рідини: синтетичні клеї, заправка для запальничок, бензин, гас, аерозолі, засоби для чищення, плямовивідники, лаки, нітроемалі, дезодоранти в балонах (рис. 48). Названі вище речовини мають спільні якості: добре розчиняються в жирах, мають високу токсичність і швидку випаровуваність (навіть при кімнатній температурі) і є сильнодіючими депресантами центральної нервової системи.

Рис. 48. Інгаланти та їх вживання

Серед різноманітних способів уживання токсикоманічних речовин найбільш розповсюджене вдихання їх парів за допомогою паперових чи поліетиленових мішків, пляшок, одягу й рукавів, рідше – аплікація на шкіру голови.

Самі по собі летючі речовини наркотичної дії до наркотиків не належать. П’янкий вплив їх можливий лише тоді, коли організм отримує дуже велику дозу речовини, а сп'яніння – один із симптомів отруєння ними.

Перші повідомлення про випадки вживання летючих речовин у медичних архівах з'явилися в середині ХІХ століття (використання ефіру й хлороформу для одержання приємних відчуттів). У 50-60-х рр. ХХ сторіччя стало швидко поширюватися вживання побутових інгалянтів з метою сп'яніння в північно-американських та європейських країнах. У нашій країні наприкінці 60-х рр. з'явилися підстави говори про «епідемію» цього виду токсикоманії. Речовини, використовувані тоді і тепер, схожі, але «арсенал» їх неухильно збільшується.

Найчастіше вдихання інгалянтів характерно для дітей (зазвичай хлопчиків) у віці 8-15 років з соціально-педагогічною занедбаністю. Такі підлітки схильні до об'єднання в групи з антисоціальною поведінкою. У середовищі самих наркоманів їх називають «нюхачами». Серед підлітків, які зловживають інгалянтами, значна кількість дітей з невротичною патологією, порушеннями психіки, ознаками органічної поразки ЦНС і примітивністю інтересів. Однак було б помилкою стверджувати, що «нюхачами» стають тільки ті, хто має психічні відхилення.

Основними причинами подібних експериментів можуть бути:

• цікавість;

• пошук незвичайних сильних відчуттів;

• пасивне наслідування товаришів, що відображає незрілість психіки підлітків, їх психічний інфантилізм і конформізм.

Часто вдихання інгалянтів є певною мірою випадковим, ситуативним. Наприклад, підліток, що вперше потрапив у нову компанію, змушений разом з усіма вдихати випаровування клею, щоб не протиставляти себе групі.

Характерно, що дорослі наркомани таких речовин практично не вживають, за винятком хворих на алкоголізм, які роблять це в крайньому випадку (через неможливість знайти спиртне), і то епізодично.

Транквілізатори. Транквілізатори – це група заспокійливих засобів|кошт|, що впливають на ЦНС шляхом порушення механізму передачі нервового імпульсу з нейрону на нейрон. Вони впливають на головний і спинний мозок, зменшуючи інтенсивність фізичних, психічних та емоційних|емоціональний| реакцій, викликають|спричиняти| релаксацію м'язів. Транквілізатори (седуксен|, тріоксазин|, реланіум|, еленіум|, тазепам|, феназепам| та ін.) широко використовуються в медичній практиці (в неврології, психіатрії) для усунення або зниження у|в,біля| хворих тривожності, страху, психічної напруги|напруження|, стресу або безсоння (при цьому причини таких станів не усуваються). Застосовуються найчастіше у вигляді пігулок| або капсул|, хоча існують також ампульні| форми. Звернення до|вживання| транквілізаторів з|із| немедичною метою в дозах, що значно перевищують терапевтичні, викликає|спричиняти| ефект ейфорії.

Звикання до транквілізаторів|кошт| найчастіше виникає в|в,біля| психопатичних осіб|особистість| та хворих на неврози. Хронічне вживання|вжиток,використання| транквілізаторів|кошт| може призвести до різноманітних станів: депресії, порушення м'язової й мовної координації, виникнення галюцинацій. Існує багато інформації про здатність|здібність| цих інтоксикантів| погіршувати пам'ять на тривалий час або навіть назавжди.

Прийом транквілізаторів призводить|призводити,наводити| до зростання|зріст| толерантності і розвитку залежності з|із| проявом «хвороби відміни» (синдрому абстиненції): може з'явитися|появитися| дратівливість, тривога, супроводжувана|супроводитися| тривалим неспокоєм|занепокоєння|, безсонням, скаргами на ломоту в суглобах.

Слід зауважити, що в поєднанні з|із| іншими речовинами транквілізатори можуть викликати|спричинити| надзвичайно небезпечні ефекти:

• поєднання з алкоголем притупляє|притуплювати| чутливість|почуття|, знижує відчуття|почуття| часу і простору й у великих дозах може призвести до смерті;

• поєднання з героїном (або іншими нелегальними наркотиками) може викликати передозування і смерть.

Таким чином, наслідком уживання|вжиток| наркотиків і прирівняних до них речовин можуть бути наркоманія або лікоманія| – захворювання, характерними ознаками яких є|з'являтися,являтися| психічна й фізична залежність, тобто формування в людини нестримного|неспинний| і неконтрольованого бажання постійного прийому цих психотоксичних препаратів.

Полінаркоманії. Полінаркоманіями (політоксикоманіями|) називаються захворювання|незрідка| (зустрічаються досить часто), при яких людина приймає (послідовно або одночасно) різні наркотики|більше ніж| |наявний| й має залежність до більш ніж одного з них. Це обумовлено адаптацією організму до дії одного з препаратів при хронічному вживанні|вжиток,використання||запроваджується| і зниженням його ейфоризувального| ефекту.

Кожна полінаркоманія – не просто арифметичне додавання двох чи трьох залежностей (від героїну + від снодійних|снотворний| + від ефедрону| тощо). Полінаркоманія – це нова хвороба зі|із| своїм специфічним набором хворобливих|болючий| проявів|вияв|. Якщо в людини сформувалася залежність до одного наркотику, то наступний варіант залежності в неї може сформуватися «блискавично», буквально за декілька днів. Політоксикомани, зазвичай,|звично| уживають|використовувати| транквілізатори й снодійні|снотворний|; транквілізатори й алкоголь; кофеїн і алкоголь і под.

Хвороба, як правило,|звично| протікає у важких|тяжкий| формах, що дуже важко|скрутно| лікуються. Абстиненція, що виникає в таких хворих, має ознаки абстинентних| станів, характерних|вдача| для зловживань усіма тими наркотиками, які хворий приймає. Ці змішані стани відрізняються особливою важкістю|тягар| і болісністю, глибокими психопатологічними змінами особистості|особистість|.

Отже, усім наркотичним речовинам притаманна руйнівна дія на організм і психіку людини. Тому з|із| поняттям «наркотики» пов'язані три проблеми: медична, соціальна й юридична.

Суть медичної проблеми полягає в тому, що залежність від наркотику – це хвороба, яка вимагає лікування|.

Суть соціальної проблеми в тому, що шкода від|завдається| наркотиків надзвичайно велика: від них страждають не тільки|не лише| окремі люди або групи людей, але й суспільство|товариство| в цілому|загалом|. Володіючи великою руйнівною силою відносно організму і психіки людини, наркотики діють, перш за все,|передусім| на молоду, активну частину|частка| населення, руйнують генофонд нації, тобто згубно впливають і на наступне| покоління. Уживання|вжиток,використання| наркотиків безпосередньо|прямо| пов'язане з хронічними хворобами, зокрема з такими невиліковними, як ВІЛ-інфекція, гепатити, що гублять у першу чергу|передусім,насамперед| молодь.

Нарешті|урешті|, суть юридичної проблеми полягає| в тому, що розповсюдження|поширення| й незаконне виготовлення наркотиків – кримінальна|карно справа,|річ| і боротьба з|із| нелегальним розповсюдженням|поширення| наркотиків вимагає від держави (в основному в особі правоохоронних органів) максимальної активності (додаток А|застосування|).

Відомо, що «список» наркотичних і прирівняних до них психотропних речовин великий і продовжує розширюватися. Тому заборона на вирощування маку або знищення плантацій конопель не вирішать проблеми токсикоманії.

Єдиний вихід – особиста відмова людини від спроби змінити|зрадити| свій психічний стан штучним шляхом.